Просте літературне вбивство

      «Персонаж» до українських екранів добирався якось аж занадто довго. У той час як американці цей фільм подивилися ще півроку тому (ризикну припустити, що вже про нього й забули), ми з ним познайомилися лише тепер. З-поміж картин, які йдуть сьогодні у прокаті, ця вирізняється тим, що примушує думати над сюжетом, більше того — намагатися аналізувати те, що відбувається на екрані. І хоча ніяким артхаузом тут не пахне, до категорії ширвжитку «Персонаж» також не належить.

      Отже, сюжет. Гарольд Крик працює в податковій інспекції. Від роботи не в захваті, а ось міс Паскаль Крик, навпаки, дуже симпатизує. Незважаючи на те, що ця власниця кондитерської у нього як податкового інспектора мала б виклакати зовсім інші почуття: за пані в'язниця плаче, адже вона приховує свої прибутки.

      Одного дня з'ясовується, що Гарольд Крик — це не просто Гарольд Крик із плоті й крові, а персонаж трагічного роману «Смерть і податки», який пише письменниця Карен Ейфель. У його голові звучить голос письменниці, яка все ніяк не вирішить, у який спосіб спровадити на той світ свого героя, обираючи між автокатастрофою та гангстерськими розбірками...

      Питання відповідальності письменника у публіцистиці чи літературній критиці підніймається регулярно. Марк Форстер озвучив його гіперболізовано — він примусив Карен Ейфель відповідати не лише перед читачами, а й перед героями, які можуть, як у випадку з Гарольдом, виявитися реальними людьми. Вбиства, ненависть, злість, навіть вигадані, не додають цьому світові позитиву, більше того, вони можуть матеріалізуватися в якомусь забутому Богом містечку N, або ж зруйнувати життя сіренького клерка. Режисер не панькається зі своєю героїнею — це ти його вбила! І вона починає прозрівати. Щоправда, це місце найсильнішим у фільмі назвати складно, бо каяття письменниці виглядає дещо картинно, награно: «Це ж скількох людей я вбила? Вісьмох?».

      Стосунками пані Ейфель iз Гарольдом Криком режисер не обмежився і розвинув ще одну гілку сюжету — Крик-міс Паскаль. Розвиток цих стосунків він описав дуже зворушливо, в міру драматично і в міру комедійно, ця лінія сюжету вийшла сентиментальною, а для людей вразливих — місцями навіть «сльозогінною».

      Головні ролі у «Персонажі» виконали відомий американський комік Уілл Феррел, британська актриса Емма Томпсон, зірка Дастін Хоффман.

      Якщо назву картини в оригіналі перекласти українською, то це звучатиме «Безглуздіше за вигадку». Але, якщо не зациклюватися на «труднощах перекладу», «Персонаж» тут звучить доречніше.

      До речі, Марк Форстер («Бал монстрів», «Неверленд», «Залишся») — режисер молодий — йому 38, але надзвичайно плідний. За час, що минув після зйомок цієї картини, він встиг відзняти ще три. Не беруся прогнозувати швидкість їхнього наближення до українського прокату, але судячи з «Персонажу», ці фільми мають вийти цікавими.