Політичні квартиранти Печерських пагорбів

      Наметові містечка прихильників коаліції діють у центрі Києва вже майже місяць. Вони, мов павутиння, розтягнулися між кількома органами влади та стратегічними площами. Найбільший «опорний пункт» — навпроти будівлі Верховної Ради у Маріїнському парку, поруч, перед вікнами Кабінету Міністрів, — ще один. Найбагатшим на події та гамір є містечко на майдані Незалежності. Колись там дислокувалася «помаранчева» опозиція, але поки вона думала над тим, чи проводити взагалі свої акції на підтримку указу Президента про розпуск Верховної Ради, головну площу зайняли «регіонали». Намети ПР розіпнуто також під Центрвиборчкомом на площі Лесі Українки.

Головне — не кількість наметів, а хто в них живе

      Партія регіонів уже втретє розбила в центрі Києва своє містечко. Перший табір, у 2005 році, споруджували на захист Бориса Колесникова, арештованого за обвинуваченнями у здирництві, та проти політичних репресій. Торік «регіонали» одразу після виборів виступали за те, щоб утворити власну більшість, а потім — щоб Президент вніс до парламенту кандидатуру Прем'єра, яку визначила коаліція, — Віктора Януковича.

      Треба визнати, набутий досвід сильно позначився на таборах Партії регіонів (чи, якщо бути політкоректним і враховувати дві менші партії, СПУ й КПУ, — на таборах коаліції). Насамперед це видно по людях. Вони більш ввічливі, зібрані й культурні, ніж два роки тому. І досить часто, коли до них звернутися українською мовою, відповідають таким же чином.

      Партія регіонів, певне, зрозуміла, що головне — не кількість, а якість «наметників». Бо у 2005 році кияни відчували до мешканців табору під Кабміном не співчуття, а передусім дратівливість: через сміття, матюки і витоптану траву.

      Як розповів кореспондентові «УМ» Іван Мельничук — заступник коменданта табору, який розташований навпроти Кабінету Міністрів, нині в містечку живе 850 осіб. Іван теж прибічник того, щоб подібні акції вирізнялися якістю, а не кількістю. «Багато людей — це не завжди правильно і не завжди приносить результат, — каже віце-комендант. — Хай краще їх буде менше, але вони знатимуть, що робити і що сказати. А тримати велику кількість людей, щоб показати, що ми сила, — неправильно. Думаю, Партія регіонів прийняла правильне рішення».

А запал зникає...

      У таборі навпроти будівлі уряду — близько двохсот маленьких наметів і тридцять великих, «штабних». В одному з них облаштували... кінозал. Там стоїть кількадесят пластикових крісел і телевізор із широким екраном. Сюди можна прийти ввечері подивитися телевізор. Іван Мельничук розповів також, що мешканців містечка кілька разів водили у кінотеатри. Серед розваг — шахові турніри між прибульцями з різних регіонів.

      Містечко зайняло тільки ту частину парку, яка прилягає до вулиці Грушевського, тож, мовляв, кияни мають де прогулятися по «маріїнських» схилах Дніпра. Трав'яні клапті подекуди обгородили стрічками — щоб зберегти побільше зеленого покриву. Мельничук не виключає, що згодом Партія регіонів за свій кошт відновить трав'яний покрив на тих ділянках, де нині стоять намети. Так було й рік тому.

      Що ще одразу помітно — то це відсутність монополії на колір прапорів. На відміну від попередніх разів, коли скрізь тільки й виднівся синій колір та символіка Партії регіонів, тепер у таборі найбільше синьо-жовтих стягів. «Це правильне рішення — збирати всіх під державними прапорами», — пояснює Іван Мельничук.

      Намети стоять у Маріїнці вже чотири тижні. За такий проміжок часу люди можуть і втомитися, ба навіть упасти в депресію. Запал перших днів переростає в апатію і розгубленість. Зараз це особливо можна помітити.

      У таборі щотижня проводиться ротація: одні демонстранти їдуть, їм на зміну прибувають нові. Це один із методів побороти «хандру». Іван Мельничук працює у штабі від початку — при тому, що в нього недавно народився син. Утім заступник коменданта погоджується: тривала боротьба виснажує людей. «Якщо казати чесно, то насправді спочатку був якийсь поштовх такий: Президент видав указ про розпуск, люди вийшли проти цього і хотіли протидіяти, — каже Іван. — І початок був дійсно... Люди хотіли бачити результат: це і подання в Конституційний Суд, усі чекали його вердикту, а потім справа затягнулася, Президент видав новий указ. Але хоч люди втомились і дух трішки впав, вони продовжують чекати рішення».

Майдан звукозалежності

      У наметовому містечку на майдані Незалежності — геть інша специфіка. Бо воно виконує функцію форпосту на тій площі, яка стала центром найбільших акцій коаліції. Близько сотні наметів тут стоять для охорони сцени, та й, мабуть, із суто стратегічних, диспозиційних міркувань: як-не-як, центральна площа столиці, та ще й із такою багатою політичною історією.

      Заступник коменданта цього містечка Олексій Філіппов не бачить нічого особливого у тому, що коаліція зайняла місце «помаранчевих». «Хоча навіть сама назва — майдан Незалежності — ніби спонукає до того, щоб проводити тут державотворчі заходи, — міркує Олексій. — Було б непогано, якби щоразу з того, що люди виходять на вулицю, щось виходило і щось будувалося».

      Одразу ставлю Олексієві зустрічне запитання про Майдан. Два з половиною роки тому в «біло-блакитному» середовищі це поняття було образливим, «регіонали» постійно згадували його в негативному контексті. А тепер і самі звертаються до людей зі сцени словами: «Добрий день, Майдан!». Олексій Філіппов сміється. «Справді, словосполучення «наша Україна», слова «майдан», «регіони» викликають у мене певні політичні асоціації. Але треба все-таки відходити від цього. Це гарні слова, партії пройдуть, а слова залишаться», — зазначає Олексій.

      У таборі на майдані живе 400—500 осіб. Удень до них приїжджає підтримка: тисячі демонстрантів, звезених із багатьох регіонів України.

      Розмова з Олексієм проходила в досить незручних умовах: через дуже гучну музику було важко розібрати слова. «Регіонали» підкручують колонки так, що їх чути на весь центр міста, люди глухнуть, і свої — насамперд. Запис на диктофоні кореспондента «УМ» фактично не вийшов: вмонтований мікрофон зіпсувався від особливо низьких та гучних звуків із колонок. Олексій знизав плечима: «Це не політичне рішення, це наші «звуковики» вирішують». Філіппов каже, що навіть при такому саунді може нормально поспати: коли втома косить із ніг, музики не сприймаєш.

      Інша неприємна річ у цьому таборі — це купи сміття, які після мітингів залишають приїжджі. Олексій каже, що мешканці містечка намагаються самі прибрати це сміття, а також допомагають працівникам комунальних служб. Хоча кореспондент «УМ» якщо й бачив процес прибирання майдану, то лише столичними двірничками в помаранчевих жилетах.

Бути на майдані — не значить бути Майданом

      Коменданти кожного з містечок щодня збираються на нараду з партійними координаторами. Подібним чином проводяться розмови і в середині самих таборів. У принципі, це наштовхує на резонний висновок про те, що акції коаліції централізовані та політичні і не такі стихійно-громадянські, як це було, наприклад, пiд час Помаранчевої революції. Їжу підвозять централізовано, людей мобілізують на Київ партійні осередки тощо.

      Заступник коменданта того табору, що навпроти Кабміну, Іван Мельничук, визнає, що «містечко керується центральним апаратом», але додає: «Не завжди центральний апарат може винести правильне рішення». І все-таки, за його словами, стратегія та життєдіяльність цього містечка формуються тут, у людей, потім люди дають вказівку своїм керівникам, і вони озвучують це на центральному апараті. «Так що ініціатива йде і знизу», — каже Мельничук.

      Що ж, «регіонали» справді вдосконалилися у вуличній, наметовій боротьбі. Але до Майдану часів Помаранчевої революції їм, звісно, далеко...