У Верховній Раді оголошено перерву
Після ранкових голосувань щодо програми діяльності уряду та законопроекту про пропорційну виборчу систему відбулося екстрене засідання фракції “Наша Україна”. >>
А де тобі буде «ніштяк», Ратушняк?
27.12.2003
2003 рік укотре засвідчив, що Верховна Рада у нас не стільки головний законодавчий, скільки політичний орган. Згадати хоча б баталії навколо політреформи, з приводу недопущення до порядку денного актуальних питань (приміром, звіту силовиків після поїздки «Нашої України» на Донбас), бюджетний процес і багато чого іншого. Попри те місію, якою наділили нардепів виборці — формувати законодавче поле України, — ніхто не скасовував.
Фонд «Відкрите суспільство» провів дослідження, яке серед іншого мало на меті з'ясувати, наскільки вдало «порались» із законотворчістю різні фракції упродовж минулої сесії. За результатами моніторингу, якi було оприлюднено вчора, найбільше — 439 законопроектів — у ході 4-ї сесії ВР внесли народні депутати з «Нашої України» (окрім того, «НУ» лідирує за кількістю виступів та поданих запитів). Інші «медалі» отримали репрезентанти Компартії та «Регіонів України» — 216 і 196, відповідно (загалом у парламенті було зареєстровано 1575 законопроектів).
Утім таке розставляння на п'єдесталі дещо несправедливе, адже чисельність депутатів, себто мозкового ресурсу, в різних фракцій та груп неоднакова. Якщо рахувати кількість законотворчих доробків у перерахунку на одного «депа», то тут лідером є інша опозиційна фракція — Блоку Юлії Тимошенко: 7 законопроектів на один «багнет». Трохи підтягнутися до «бютівців» потрібно соціалістам та народним демократам — у них по 5. А в «особистому заліку» найбільшим «ударником» став Станіслав Гуренко з КПУ із 41 законопроектом.
Крім законотворчості, є й така депутатська характеристика, як постійність. І кому з нардепів зараз має бути соромно за свої «метання», то це Михайлу Сятині та Сергію Ратушняку: за неповні два роки вони були членами аж п'яти фракцій. Ратушняк спершу був позафракційним, потім входив до «Єдиної України», після її розпаду — до «Народовладдя», потім — «Демократичних iнiцiатив», знову позафракційний, увійшов до «Нашої України» і, врешті, останній його притулок — «Регiони України». Якщо Ратушняк бігав за принципом, що в цьому депутатському житті треба попробувати все (це про фракції), то Михайло Лукич Сятиня, вочевидь, сповідує принципи «нового як добре забутого старого». Упродовж цього скликання він побув позафракційним, у «Єді», «Народовладді», фракції Аграрної партії, знову «Народовладді» і знову АПУ. Що цікаво: і Ратушняк, і Сятиня — мажоритарники із Закарпаття.
