Дивовижний код Дробітька

      ...Одну з робіт Олег Дробітько назвав «Честь». Композиція з білого мармуру пульсує, її внутрішня енергія напружено утримує рівновагу. Дивишся на неї й увага концентрується на гармонії ритмів «кам'яних м'язів» і довершеній формі твору. Митець ніби застерігає: в житті багато проблем і непросто зберегти в людині людське, не втратити совість, честь...

      Дробітько — вдумливий естет. Тема його скульптурних і живописних робіт — внутрішній світ людини. Невичерпна тема. Вона потребує свого мистецького вирішення. Натуральна подібність? У жодному разі. Митець знайшов свій стиль, свій почерк. Знайшов свій шлях у мистецтві, а це свідчення великого таланту. В яких би країнах не виставляв Олег свої роботи, скрізь відзначали їхню унікальність. Зміст його творів багатозначний. Раціоналізм поєднується з ірраціоналізмом, чутливістю, еротикою, інтуїція — із тверезим розрахунком.

      Серія автопортретів О. Дробітька — це феєрія буття, почуттів, роздумів. Годі шукати в них подібності з оригіналом. Це монументально-узагальнений абрис голови, що є тлом, у якому передає митець властивими тільки йому художніми засобами народження і хід думки, любов або агресію, важку працю зi створення власної особистості, страждання, втрати. Такі твори потребують духовної, емоційної роботи глядача. Їхня магія в тому, що вони утримують увагу й змушують вдивлятися в лінійні та кольорові сполучення, переходи. Непомітно для себе глядач починає вловлювати свої мотиви і стає співтворцем композиції «глядач і твір». Чому ж цю серію художник назвав «Автопортрети»? Адже її можна назвати «Портрети людини в сучасному світі».

      З Олегом ми познайомилися в Мюнхені. В картинній галереї Ірини Вінницької експонувалася виставка його скульптурних і живописних творів.

      У вітрині, під афішею з ім'ям художника, привернула увагу акварель, сповнена світла, повітря, вишуканої кольорової гами. Вона була мов спокійний музичний акорд, який у ході знайомства з творами виростав, міцнів, набував могутності, викликав у пам'яті звуки фуг Баха.

      Вражали несподівані поєднання фактур відтворюваних сюжетів, їхні форми, образи. Твір «втягував» у свою енергетику, розширював межі відчуттів, а розташування кількох композицій, що віддаляються аж за обрій, створює ілюзію єдності з космосом. Спробуйте уявити полотно, на передньому плані якого прекрасні жіночі тіла пестить довге, гостре листя очерету, за ним — застиглі цегляні конуси, далі — нескінченні світи. Поєднання сповнених життєвих сил, млості округлих жіночих форм і закам'янілих структур викликає замилування і водночас вселяє тривогу.

      Дробітько-скульптор працює з різними матеріалами: мармур, камінь, дерево, бронза підвладні йому. В усьому бачить він скульптуру і прагне вивільнити її, відкриваючи найрізноманітніші нюанси людських почуттів.

      Директор галереї «Європа» Девід Хіммелбергер так оцінив роботи митця: «Дробітько відтворив стан захвату і розгубленості, ніжності й пристрасті, жаху й муки, дружби та приязні, гніву й обурення, радощів життя та збентеження. Ці емоції так часто ховаються за фасадом спокою, приховуючи справжнє «я».

      А німецький мистецтвознавець А. Клейман сказав: «Роботи Олега Дробітька — це роботи розумного і культурного майстра, який вводить нас у простір інтелектуальних та емоційних інтерпретацій світу, що нас оточує».

      Твори митця знають в Італії, Греції, США, Бельгії, Австрії, США (Каліфорнія), Росiї (Москва). На одній із московських площ вирішили встановити одну з робіт Олега. Він зараз — один iз найбільш успішних і оригінальних митців.

      Наша розмова тривала в майстерні художника на одній із затишних мюнхенських вуличок. Майстерня вразила раціональним ладом: ніякого сибаритства, «поетичного безладу» і... пляшок. Це справжня робітня, в якій багато працюють, усе має своє місце, і рука сама згадує, де що лежить. Олег міцно збудований, статурою схожий на штангіста. В ньому поєднані твердість, цілеспрямованість з привітним, м'яким поглядом блакитних очей. Та не дуже тіштесь — цей погляд набирає холодного сталевого блиску, якщо хтось посягає на його «територію» часу. Робота — це святе, вона підпорядковує.

      Звідки ж він родом, цей німець з українським прізвищем? Чому опинився в Мюнхені?

      Виявляється, рід Дробітьків жив в Україні аж до часів ліквідації «куркулів». Великий трудящий рід, то й мав достатки. От і відправили діда Олега з усією родиною аж у Казахстан. Уже там народився батько майбутнього художника.

      Змалечку чув Олег, як дід і баба співали українських пісень, а на свята вбиралися у свої строї. Дід бавив онука фігурками звірів, яких різьбив iз дерева. Дивувало, що в малого теж виходило непогано. Ці здібності Олега і привели його до художньої школи в Караганді. Далі було Пензенське художнє училище і, нарешті, перемігши в конкурсі, став студентом знаменитої московської «Строгановки». 1989 року по закінченні навчання здібному випускникові запропонували взяти участь у Всесоюзній виставці. Олег представив роботу «Жертви репресій», присвячену своїм рідним дядькам. Робота виставлена не була. Більше того — вона зникла. Це не просто образило — вселило невіру. І Олег Дробітько 1990 року емігрує до Німеччини.

      І далі тривали пошуки мистецького шляху. Він отримав хорошу класичну школу. Це була серйозна основа для творчості. Та справжній мистецький шок пережив у Пензенському училищі. Навколо — реалізм, що перейшов у рутину, і раптом — виставка авангарду. «Чорний квадрат» Малевича все перевернув, змусив переосмислити співвідношення мистецтва і життя. Далі — захоплення Архипенком, Родченком, імпресіоністами. Відкрив для себе творчість Бранкузі, Мура, Далі, Маргiта, Поллока.

      Осмислення їхньої творчості, випробування власного життя, його радощі, страждання допомогли сформувати власний мистецький почерк. І він досяг свого. Твори Дробітька мають свій дивовижний «код», спонукають до співпраці не лише почуття, розум, а й ще не розбуджені в людині можливості сприйняття.

      Монолог Олега Дробітька. «Глядач має бути підготовлений. Душа повинна працювати. Я ж не просто граю з об'ємами, головне — мета і думка. Як будувати своє життя, стосунки з іншими людьми? Стосунки — делікатна, крихка матерія. З нею треба бути обережним, щоб не зруйнувати. Тому і є в моїх роботах закам'янілі дерева як пересторога: будьте обережні. Кожен сіє зерна добра або зла. Кожен відповідає за свої помилки. І не треба думати, що відповідальність тебе обмине.

      Я слідкую за всім, що відбувається в Україні. Особливо в галузі культури. Моя доля склалася так, що випав з обойми українських митців. Нарешті я зможу приїхати і показати свої роботи в Києві. Ви повинні знати, що діти України, які з різних причин живуть за її межами, пам'ятають своє коріння. Те, що я побачу мистецтво сьогоднішньої України, збагатить мене. І, може, глядачам зустріч iз моїми роботами допоможе краще зрозуміти світ, його різноманітність. Людина повинна багато знати, розвивати свої почуття. Це дає свободу».

Тамара БОЙКО,

мистецтвознавець.

ДОСЬЄ «УМ»

      Олег Дробітько народився 19 грудня 1962 року в Караганді в родині репресованих і висланих українських селян.

      1978—1982 рр. — навчання в Пензенському художньому училищі.

      1982 р. — перша участь у Всесоюзній художній виставці в Москві.

      1984—1989 рр. — навчання у Строгановському вищому промислово-художньому училищі в Москві. 1989 р. — студент Дробітько бере участь у Всесоюзній художній виставці в Москві. З 1990 року живе й працює в Німеччині.

      Персональні виставки творів О. Дробітька відбувалися в містах Німеччини, у США (Каліфорнія), Австрії, Франції, Бельгії, Російській Федерації, Італії, Греції. Незабаром iз творчістю митця познайомляться і в Україні. Олег Дробітько вперше в житті приїздить на батьківщину предків.