І нехай собі дешевшає!

17.04.2007

      Своєрідною сенсацією стало зроблене минулої п'ятниці на засіданні колегії Полтавської облдержадміністрації повідомлення про те, що місцеві виробники цукру в цьому році збираються наростити потужності й видати «на-гора» того ж таки «білого золота» більше, ніж у минулому році. Сьогодні вони просять уряд виділити для дев'яти діючих цукрозаводів Полтавщини загальну «солодку» квоту обсягом 360 тисяч тонн. Поки що у столиці вдалося «вибити» для них тільки 221 тисячу — це на 20 тисяч тонн більше минулорічної квоти.

      Таке «скупердяйство» урядових аграріїв стосовно полтавців зумовлене передовсім тим, що одне зовсім не «безнайдійне» підприємство регіону кілька років поспiль не працювало, а значить, випало з «дозвільних» розрахунків. Тепер же, щоб бодай, як кажуть, по мінімуму задовольнити апетит усіх, квоту необхідно збільшувати. І, за словами голови асоціації «Полтавацукор» Євгена Золотарьова, це цілком реально, бо ж досі йшлося фактично про попередній стан квотування. Тим паче що аграрії області нинішнього року планують довести врожай цукрових буряків до двох мільйонів вісімсот тисяч тонн, тобто у порівнянні з минулорічними збільшити на 200 тисяч. Гноїти його задля спущеної згори справної цифри, звісно, ніхто не збирається.

      Та як бути при цьому з так званою «кризою перевиробництва», власне, з неможливістю продати минулорічний цукор за більш-менш прийнятною для його «заводських» виробників і тих же аграріїв ціною? Сподівання на те, що за зиму проблема якось сама по собі «розсмокчеться», розтане разом із горами наповнених нашим стратегічним товаром мішків, не виправдалися. За даними асоціації «Полтавацукор», в умовних «засіках» на теренах області «завалялося» понад 220 тисяч тонн цукру. З них майже 100 тисяч тонн належить безпосереднім виробникам солодкої сировини. Варто їм забрати свій скарб зі складів підприємств і задля вимушеного фінансового «підживлення» тієї ж посівної вийти з ним на внутрішній ринок, як ціна «білого золота» ще більше впаде. І хоча ми з вами підсолоджуватимемо чайок «вчорашніми» запасами ще принаймні більш ніж півроку, вітчизняні любителі солодкого ситуацію не врятують навіть у тому випадку, коли сипатимуть у склянки подвійні порції...

      Чи є надія на те, що все ж вдасться «розсмоктати» тромби на шляху українського цукру до закордонних споживачів? Надто за умов, коли саме до них «прив'язували» цю галузь в Україні практично завжди. Тож нинішньому уряду, чільники якого зовсім недавно обіцяли не лише покращити наше життя вже сьогодні, а й неодмінно «відновити втрачені економічні зв'язки», як кажуть, і карти в руки. От тільки чомусь їхніх тузів у цій солодкій грі поки що не видно...

      — Щоб ми там не говорили, цукор сьогодні дівати нікуди, — констатує пан Золотарьов. — Не лише в нас, а й у тій же Росії, Білорусі, Молдові. Й це при тому, що там цукор значно дешевший, ніж в Україні. Наш же з його більш ніж півтисячею доларів за тонну взагалі чи не найдорожчий у Європі та світі. Нагадаю й про інше: головним споживачем українського цукру завжди була Росія. Їй же для задоволення власних потреб необхідно 5 мільйонів тонн цукру. А в минулому році росіяни виробили його 3 мільйони 600 тисяч тонн, ще майже півтора мільйона тонн вони завезли цукру-сирцю — от і порахуйте їхній баланс. Днями мав телефонну розмову з представниками Казахстану. Інтерес до українського цукру нібито є, але там його просто ... не розмитнюють. Мені повідомили про те, що тільки з березня митниця Казахстану дала добро на завезення цукру з Росії.

      Не менш серйозним «шлагбаумом» на шляху українського цукру за кордон (особливо в ті країни, де невисока платоспроможність населення) залишається його «захмарна» ціна. При цьому голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев згадує недавні пропозиції фахівців запровадити державні дотації на вітчизняний «експортний» цукор (задля його здешевлення пропонувалося «полегшувати» вартість кожної тонни на 100 гривень) і вважає, що відкидати такі ідеї, як кажуть, iз порога урядовцям не варто. Хоча б тому, що уряди більшості країн світу найактивніше виборюють ринки збуту для своєї стратегічної продукції, в тому числі й подібним дотуванням. Наше ж традиційне чухання потилиць і сидіння на солодкому «сіні» загрожує втратою й тих покупців, які здавалися «вічними»...

      Більшість фахівців вважає: насправді ніякої «кризи перевиробництва» (надто після суттєвого скорочення цукрозаводів) у нас немає. Є криза старих «совкових» підходів до завоювання ринків збуту, фактична відстороненість від європейських і світових ареалів споживання солодкого продукту та низька ефективність виробництва. У сучасній економіці при визначенні кон'юнктури ринку покладатися тільки на неврожай у сусідів не просто ризиковано — смерті подібно. Як і впиратися чолом у ціну, свідомо закриваючи очі на всі її складові.

      Адже чому сьогодні український цукор такий дорогий? «Тому, що дорогі енергоносії для його виробництва, насамперед російський газ для цукрозаводів і російська нафта для аграріїв», — вiдразу відповідають провідники галузі. Але ж, даруйте, у Франції також немає дешевих нафти та газу. І родючих полтавських чорноземів немає. Але й на своїх «пісних» французи вирощують урожаї цукрових буряків, які фактично в кілька разів перевищують українські. Не кажучи вже про відсотки виходу цукру на їхніх заводах... Без наближення до тієї «європейської» рентабельності виробництва на всіх ланках солодкого конвеєра, а значить, і суттєвого здешевлення кінцевого продукту нам годі й міряти про його конкурентоспроможність на тих же світових ринках.

      Це, зрештою, усвідомлюють і сьогоднішні власники вітчизняних цукрозаводів — переважно представники потужних фінансово-промислових груп. Не тільки на Полтавщині за останні роки вони вклали у відродження, модернізацію «напівлежачих» підприємств і  довколишніх господарств із так званих «зон бурякосіяння» надто багато коштів, щоб відмовитися від усього того. За таких обставин ніякої сенсації в тому, що навіть при сьогоднішніх цукрових «тромбах», безпрецедентних труднощах із реалізацією продукції представники галузі нарощують потужності й прагнуть збільшувати виробництво, немає. Бо ж новітні Терещенки «сіяли» свої гроші в цукрову галузь зовсім не з благодійною метою — вона потрібна їм насамперед як одна з найприбутковіших галузей вітчизняного бізнесу. Якою вона, власне, в Україні завжди й була. «Опустити» її може тільки недолуга політика держави на світовому ринковому полі та ігнорування не лише сучасних викликів, а й елементарних законів економіки. Важливо тільки, щоб ці абеткові істини якомога швидше збагнули й урядові стратеги, котрі визначають курс українського цукрового «корабля» і покликані зробити все для того, щоб він не перетворився на «Титанік».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>