Своє право на проживання ось у цьому гуртожитку захищають співробітники НАН України. (Фото Ігоря НІКОЛАЄВА.)
Справа переселення мешканців столичного академічного гуртожитку по вулиці Ежена Потьє, 9 та продаж майна Національної академії наук України турбує науковців уже давно. Проте протягом останніх півроку ця тема звучить особливо гостро. Так, 5 липня 2006 року постановою № 206 Президія НАН України ухвалила рішення звільнити від співробітників НАНУ гуртожиток, який розташований в дуже привабливому місці Києва. У подальшому гуртожиток мав слугувати нібито виключно аспірантам. Співробітників планувалося розселити по інших гуртожитках на окраїнах Києва. М'яко кажучи дивність цієї рокіровки помітна навіть неозброєним оком, особливо на тлі кричущих фактів відчуження майна Академії, які сталися впродовж останніх років. Аспіранти ж бо люди в будь-якому випадку тимчасові. З часом їх без особливо шуму можна розтикати по інших гуртожитках, а цей, по вулиці Ежена Потьє, використати в куди приємніших для декого цілях.
Розуміючи це, старожили гуртожитку (деякі пропрацювали в інститутах Академії до 20 років) вдалися в листопаді минулого року до акції протесту під стінами Президії Академії наук. Проте віз і нині там. Управління справами не тільки не відмовилося від сумнівної оборудки, а, навпаки, перейшло в контрнаступ. На депутатські запити народних депутатів Левка Лук'яненка та В'ячеслава Кириленка надсилаються формальні відписки, мешканцям гуртожитку відмовляються продовжувати прописку на засадах, встановлених чинним законодавством, на активістів протесту пробують тиснути через адміністрацію академічних інститутів. Усі зусилля мешканців гуртожитку потрапити на прийом до президента НАН України Бориса Патона закінчилися нічим.
Упродовж тривалого часу профспілка НАН України волає про розрив поколінь серед науковців, який може поставити хрест на українській науці. А паралельно Управління справами Академії робить все, щоб «викурити» молодих науковців навіть із гуртожитків і позбавити примарних надій на власне житло. Саме такі наслідки тягне за собою впроваджена всупереч чинному законодавству практика видавати тимчасові ордери й тимчасово прописувати. Адже ці ордери не дають права ставати на квартирний облік. Більше того, людина з тимчасовою реєстрацією позбавляється права навіть на отримання кредиту, а також (не смійтеся!) користуватися абонементом Національної бібліотеки НАН України імені В. Вернадського. Переселення ж до гуртожитку, розташованого в іншому районі Києва, взагалі виглядає для науковців катастрофою, оскільки вони автоматично «вилітають» з попередньої квартирної черги. А дехто ж уже простояв протягом 10–15 років. Уже не кажучи про те, що проживаючи в гуртожитку, багато хто зробив за власний кошт ремонт у кімнатах, провів телефон тощо.
У своїй відповіді мешканцям гуртожитку ще наприкiнцi минулого року керуючий справами НАНУ Валерій Арсенюк силкувався якось мотивувати свої дії. Мовляв, угодою між молодим фахівцем і НАН України не передбачено порядок надання житла особам, які закінчили аспірантуру чи докторантуру. Але ж ніхто з нас ніякої угоди не підписував. А в посвідченні молодого фахівця, яке видавалося після успішного закінчення аспірантури та захисту дисертації, чорним по білому записано, що та чи інша особа влаштовується на роботу в установу з наданням житла.
Як зазначає Валерій Арсенюк, із 1995 року НАН України перестала отримувати кошти для забезпечення життєдіяльності академічних приміщень, однак про те, що за його керівництва набула поширення практика здачі в оренду майна, за яку вона мала б отримувати чималі кошти, керуючий справами чомусь мовчить. До цього часу НАН України утримує великий комплекс споруд, до якого входять приміщення не лише науково-дослідних інститутів, бібліотек, ботанічних садів, музеїв, дендропарків, заповідників по всій Україні, але й комплекс життєзабезпечуючих будівель: лікарень, поліклінік, будинків відпочинку, окремих «жеків» тощо. Адже й до цього часу в НАН України є 183 установи, тут працює понад 33 тисячі співробітників. Лише Інститути механіки та теплофізики та Академпроект, що на Шулявці, займають декілька кварталів, попри те, що кількість працюючих у порівнянні з радянською добою зменшилася в Інституті механіки більше ніж втричі, у Інституті газу більше ніж вдвічі, Інституті гідромеханіки майже вдвічі, Спеціальному конструкторському технологічному бюро цього ж Інституту в 15 разів тощо. Вивільнені приміщення здаються в оренду, керівники установ та Академії отримують від цього чималий зиск, а тому сподіватися на їхню підтримку нам не доводиться. Користуючись особливим статусом Національної академії наук України, чиновникам від науки є ще чим торгувати, і цю практику вони залюбки використовують.
В інтерв'ю одній з українських газет Валерій Арсенюк повідомив, що орендарі приміщень у НАН України сплачують по 111 грн. за кв. метр. І це у самому центрі столиці? Чому ж тоді не чути, щоб підприємці «билися» за таку непристойно низьку ціну? Не треба мати багато розуму, щоб зробити висновок про «тіньову» доплату.
У відповіді В'ячеславу Кириленку (Левко Лук'яненко її так і не дочекався) керуючий справами НАН Валерій Арсенюк скаржиться на те, що у зв'язку з недосконалим законодавством Державне житлово-комунальне підприємство (ДЖКП) НАН України не доотримувало платню за проживання у гуртожитках від науковців та аспірантів, що призвело до його великої заборгованості перед комунальними службами міста. Однак відповіді на питання, куди пішли кошти від оренди тих самих приміщень гуртожитку, ні В'ячеслав Кириленко, ні мешканці гуртожитку так і не отримали. Так само «зависли» в повітрі питання: чому в академічних гуртожитках третина мешканців не має ніякого відношення до НАН України, яку суму було використано на проведення псевдоремонту, чому, попри розпорядження Київської міської державної адміністрації, яким оплата за ліжкомісце в гуртожитках встановлювалася на рівні 28 грн., НАН України ще до підвищення цін брала 47 грн., а середня вартість проживання у блоці молодої сім'ї перевищувала плату за комунальні послуги двокімнатної квартири по м. Києву.
Фактично не дала відповідей на поставлені запитання й прокуратура Шевченківського району м. Києва, якою, за дорученням секретаріату Президента України, нібито проведено перевірку. Посилаючись на ті ж постанови Президії НАН України, прокурор Шевченківського району м. Києва Сергій Нечепоренко не знайшов підстав для прокурорського реагування. У секретаріаті омбудсмана Ніни Карпачової письмово засвідчили, що наші вимоги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини виходять за межі його повноважень.
Не в ліпшому становищі перебуває і обслуговуючий персонал ДЖКП. На прохання зареєструвати дружину і доньку у гуртожитку № 2, що по вул. Ежена Потьє, 9, пенсіонер Валерій Кам'янецький, який має постійну реєстрацію, отримав відмову. Директор ДЖКП НАНУ Ігор Дихнич аргументував її тим, що дружина та малолітня дитина в системі НАН України не працюють, а отже, на думку Ігоря Дихнича, ніякого права на проживання в гуртожитку не мають. Більше того, з точки зору директора ДЖКП, виявляється, що пенсіонер, який більше 10 років пропрацював в Академії за мізерну зарплату, нині незаконно займає три ліжкомісця. Ігор Дихнич вважає, що до літньої людини варто було б підселити молодих аспірантів.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
