Ідею створення фільму письменник виношував багато років. Відтоді як уперше потрапив на дитячу зону (у гості, звісно ж). Про те, що Покальчук возиться з неповнолітніми злочинцями, опікується ними у колонії і допомагає влаштувати їхнє подальше життя на свободі, було відомо переважно з приватних розмов із письменником. Свою роботу Юрко не надто афішував. Відчувалося, що це не чергове письменницьке хобі, а стиль життя, те, що робиться для власної душі і совісті, а не про людське око. Розповідали, що й квартиру письменника обкрадали деякі з його колишніх вихованців. Юрко про це взагалі мовчить і продовжує їздити «на зону». Багато з його вихованців зараз — дорослі люди, чимало з яких здобули чи здобувають вищу освіту і цілком успішно влилися у нормальне життя на свободі.
Стрічка фільмувалася рік. Складається із трьох частин: «Жорстокість», «Секс», «Любов». Побудована переважно на «синхронах» із ув'язненими та на відео з життя Прилуцької колонії для неповнолітніх. Юрко Покальчук там практично своя людина. Він усіляко допомагає підліткам, влаштовує гуртки художньої самодіяльності, видає літературний часопис, авторами якого є самі засуджені, збирає для них одяг, допомагає писати листи рідним. Але найважливішою допомогою для хлопців, які через обставини чи й цілком випадково схибили з нормального життєвого шляху, є душевне людське спілкування. Саме його хлопцям найбільше бракує в ув'язненні. І саме його вони отримують від Покальчука.
Фільм має з'явитися на «1+1» у квітні. Точна дата і час ще остаточно не визначені, тому стежте за програмою. А поки що — невеличка розмова з Юрком Покальчуком про його документальне дітище.

Будній день. На годиннику — близько шістнадцятої. У холі кінотеатру лише кілька підлітків та мам із дітьми. А ще — компанія із семи-восьми тіточок і дядечок у ділових костюмах. Схоже, у Києві вони у відрядженні, а в кінотеатрі вирішили «вбити» пару вільних годин. Напевно, підуть на «300 спартанців» — це чи не єдиний «серйозний» фільм, що о цій порі йде в кінотеатрі. Але яким є моє здивування, коли компанія дорослих заходить у той же зал, що і ми, на дитячу казочку «Артур і мініпути». Автор фільму Люк Бессон недарма каже, що фільм — це таблетка аспірину. А хороший фільм — це коли в тебе години півтори не болить голова. «Артур» — це саме таке знеболююче.