У Луганську відбулася презентація Соціологічної лабораторії Луганської академії внутрішніх справ. Власне, ця лабораторія де-факто працює з дня заснування академії більше 10 років тому, і «Україна молода» кілька разів повідомляла про результати деяких її досліджень громадської думки Луганщини. Однак тоді дослідження проводилися на громадських засадах. Тепер лабораторія отримала офіційний статус як підрозділ кафедри кримінології ЛАВС. Очолив її кандидат філософських наук Евген Гнатенко — до речі, пасерб загиблого в 1997 році власного кореспондента «Киевских ведомостей» Петра Шевченка.
Слід зазначити, працювати до ЛАВС (тоді ще Інституту внутрішніх справ) перейшло багато викладачів і аспірантів інших луганських вузів, хто був помічений у причетності до започаткування в червоному Луганську демократичних процесів. Очевидно, частка атмосфери, яку вони принесли з собою тоді, збереглася й донині, й ані історики Академії, ані соціологи не піддавалися політичній кон'юнктурі. От і цього разу лабораторія Гнатенка запропонувала пресі результати опитування, які навряд чи сподобаються ініціаторам нинішньої «конституційної реформи». Хоча власне реформи воно стосувалося лише дотично. А названо дослідження було «Деякі аспекти правосвідомості жителів міста Луганська». Проводилося воно з 10 по 25 листопада нинішнього року; фахівці лабораторії опитали 665 респондентів за методом стандартизованих інтерв'ю та анкетувань із дотриманням усіх вимог соціологічної науки (кому цікаво: опитування здійснювалося в 56 точках збору інформації, причому в кожній точці респондентів відбирали за певною квотою, що відображала відповідні демографічні пропорції). І перше питання було, що називається, в лоб: «Чи є Україна правовою державою?». Думку луганчан видно з наведеної вище таблиці, а ми відзначимо, що коливався відносно незначний відсоток тих, кого опитували.
Ще менше коливалися луганчани з визначенням проблем, які їх найбільше хвилюють. Як на мене, цікавою є рокіровка двох перших проблем. Якщо «за Кінаха» на 7 відсотків більше людей турбувалися низькими статками, то тепер на 6 відсотків більше тих, кого лякають ціни. А загалом коливання, за словами начальника кафедри Василя Поклада, цілком у межах статистичної похибки (2%).
Було б нечесно не зазначити, що переважна більшість мешканців найсхіднішого обласного центру України виступає за її входження до ЄЕП: 70% у цьому не сумніваються зовсім, 13% — «за» із певними коливаннями. Натомість цілком негативно до такої перспективи ставляться 7 відсотків і 2 — «скоріше ні, ніж так». Решта 8%, як завжди, не визначилися. Однак не буде зайвим уточнити, що ці результати отримані за умов, коли луганчанам просто не давали змоги почути аргументів тих, хто проти.
Утім є питання, в яких вони мало дослухаються до пропаганди. Одне з них стосується порядку обрання Президента держави. І коли їх запитали, якому з варіантів виборів Президента вони віддають перевагу, 84 відсотки опитаних чітко сказали: всенародним голосуванням. Довірити це право нардепам згодні лише 5 відсотків. Хоча, можливо, щодо пропаганди я трохи погарячкував: кучмівська пропаганда свого часу дуже добре попрацювала, аби дискредитувати і Верховну Раду як інституцію, і світлий образ середньостатистичного нардепа — лінивця і хабарника. Тепер ці «лінивці» голосуватимуть за позбавлення народу конституційного права впливати на державну політику хоча б раз на п'ять років, що популярності їм аж ніяк не додасть.
Коло питань, які цікавили цього разу соціологів, переліченими не обмежилися, однак частина з них стосувалася суто луганських подробиць (наприклад, популярність тутешніх мас-медіа, назви яких нічого українцям не говорять) або тих питань, відповіді на які читачі «УМ» уже знають з попередніх публікацій, і можна лише сказати, що принципово ситуація в місті над Луганкою не змінилася. В чомусь луганчани стали мудрішими, в чомусь — цинічнішими. Життя триває...
