П'ятеро дівчат у 2005-му році закінчили Iнститут театру і кіно імені Олександра Довженка. Їхні викладачі, Юрій Непша та Володимир Абазопуло, підтримали бажання випускниць створити власний театр та стали режисерами й наставниками. Для репетицій знайшли сцену в приміщенні Палацу культури «Росток». Звідти і назва — «Театр на Грушках», як і району міста Києва. Англійською мовою це звучить мелодійно — «The pear garden» . Проте дівчата кажуть, що після перших аншлагів захотілося змінити назву на більш офіційну. На кшталт Перший жіночий театр, чи Єдиний український жіночий, чи Національний. Експресивні акторки мають сили для таких статусів. Наймолодшій із них — 21 рік, «найстаршій» — 30.

Останнім часом «Київська пектораль» переживала не найкращі свої часи. Журі премії звинувачували у надмірному суб’єктивізмі, саму премію — у тому, що вона давно вже існує за інерцією, не працює на перспективу українського театру, не «розпалює» амбіції режисерів та акторів... Лауреатам натякали на те, що перемогли вони лише через відсутність реальної конкуренції. Цього ж року вся ця критика несподівано... втратила свою актуальність. Не тому, що «Київська пектораль» стала взірцевою і змогла догодити всім і кожному. Просто церемонія нагородження лауреатів, яка відбулася у понеділок в Театрі імені Франка, виявилася настільки жахливою, що будь-які зауваження до процесу визначення кращих із кращих на тлі того, що відбувалося на сцені, автоматично трансформувалися у щось другорядне.