Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Що залишається після режисера? Учні, газетні вирізки з рецензіями та інтерв'ю... Вистави, які по його смерті живуть дуже недовго. Працівники Театру імені Франка вирішили посперечатися з цією несправедливістю. Оскільки йдеться про режисера Сергія Данченка, який багато років був художнім керівником київської Української драми. З дня його смерті минуло вже шість років. Але без вистав Данченка — «Тев'є-Тевель», «За двома зайцями», «Бал злодіїв» та інших — свого театру «франківці» усвідомлювати не бажають. У день пам'яті Данченка — 17 березня йому б виповнилося 70 років — у Театрі імені Франка йшов «Пігмаліон», головні ролі у якому виконують учні режисера Наталка Сумська, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв... Це остання вистава, яку поставив Сергій Володимирович.
«Усі мої кращі театральні роботи були пов'язані з Сергієм Данченком, — зізнався перед початком спектаклю нинішній худрук Української драми Богдан Ступка. — Він витягав із мене те, про що я сам часом не здогадувався. Він мав дві освіти, був ще й геологом. І дуже глибоко копав у драматургії. Мені він завжди нагадував Чехова, той ніколи не говорив «геніально», а лише «добре». А ще Данченко не мав такої звички — кричати на акторів із залу. Після репетиції підходив, обнімав за плечі і вів кудись у куток».
Того вечора «франківці» декорували не лише сцену, а й партер — поставили режисерський столик у проході між дев'ятим та десятим рядом. На місце, за яким працював Данченко, поклали квіти Богдан Ступка, міністр культури Юрій Богуцький, директор театру імені Франка Михайло Захаревич... Як розповіли «франківці», заплановані й інші заходи на пошану пам'яті Сергія Данченка. У квітні буде проведено наукову конференцію, готується до друку книжка зі статтями Данченка та про Данченка. «Ми також проситимемо уряд присвоїти ім'я Данченка нашій малій сцені, яку ми будуємо, — розповів Михайло Захаревич. — Сергій Володимирович поставив понад шістдесят вистав в Україні та за її межами, а у нашому театрі виросло не одне покоління акторів, які продовжують його справу».
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>