Незнаний Айвазовський

      Про походження художника Айвазовського тривалий час не писали в його біографіях, енциклопедіях, не згадували під час екскурсій по музею. Як правило, гід обмежувався фразою: «Айвазовський був великим російським художником». Справедливості заради потрібно нагадати, що деякі письменники, хоча і поверхово, але намагалися розкрити таємницю походження великого художника. З книг Миколи Барсамова, Льва Вагнера і Миколи Григоровича, зі статті Юрія Павленка про Айвазовського у книзі «100 великих українців» (2001), ми, нарешті, дізнаємося: «Айвазовський — виходець із небагатої вірменської родини, що переселилася в Крим з української Галичини у 1812 році». Стає зрозуміло, чому в художника Російського імператорського військово-морського штабу, покликаного писати винятково морські баталії, з'являються цикли художніх творів на українські й вірменські теми.

З Гоголем — по-українськи

      Майже у всіх біографічних матеріалах згадується про те, що батько художника, Костянтин Айвазовський приймав у себе в домі, у Феодосії, мандрівних сліпих музикантів-бандуристів, що приходили з материкової України. Вони «до пізньої ночі співали з ним разом українські пісні. А його син, маленький Айвазовський, пробував акомпанувати їм на скрипці. Так батько сімейства, виходець із культурного українського середовища, долав свою ностальгію за далекою батьківщиною. Через багато років Айвазовський із пам'яті блискуче виконає на скрипці українські пісні, почуті в дитинстві на урочистому вечорі в Санкт-Петербурзі. А присутній при цьому композитор Михайло Глінка повідомить, що теж чув у дитинстві всі ці пісні, напевно, від тих же самих мандрівних бандуристів, бо жив неподалік Харкова, і скаже фразу, що відразу стане крилатою: «Малювання відібрало від Музики великого композитора Айвазовського». До речі, сам Айвазовський своїм чудовим виконанням фольклорних мелодій, зі слів Глінки, підштовхнув його до написання опери «Руслан і Людмила». Ось що писав Глінка у своїх «Записках»: «Гайвазовський повідомив мені три татарські мотиви, згодом два з них я використав для лезгінки, а третій для andante сцени «Ратмира» в третьому акті опери «Руслан і Людмила».

      Прижиттєві біографи художника вказують, що його батько жив із братами «десь біля Львова». Потім посварився з ними через батьківську спадщину й пішов від них. Прізвище батька художника — Гайвазовський, саме так воно записане на польський манір. Таке прізвище було досить поширене серед галицьких вірмен, які проживали у Львові ще за часів руських князів. З їхнього середовища свого часу вийшла плеяда талановитих діячів культури: художників, письменників, артистів, архітекторів, які своїм мистецтвом прославили рідну Галичину на весь світ. Сам Іван Айвазовський вважав себе вірменином і ніколи не приховував своєї національності. Про цей факт свідчить запис, зроблений у метриці феодосійської вірменської церкви від 17 липня 1817 року, де зазначено, на вірменську манеру, ім'я і прізвище художника — Айвазян Ованес. Такий же напис є на його надгробку, у дворі вірменської церкви св. Георгія у Феодосії. Художника поховали там, згідно з його заповітом.

      Айвазовський малює низку картин, на яких зображує українські пейзажі й Кавказькі гори. Картини «Україна. Млин над рікою» (1880), «Очерети на Дніпрі біля Алеши» або «Українське весілля», виконані у властивому художнику романтичному стилі, доволі реалістично передають характерні українські краєвиди і народний побут. Навіть свій кримський маєток Шах-Мамай, де майже увесь час працював Айвазовський, за словами російського бібліографа Миколи Кузьміна, художник облаштував так, щоб він нагадував йому, «надто любимі українські хутори під далеким небом України». З першоджерел ми довідуємося, що Айвазовський часто подорожував містами України. Він приїжджав у Харків, Одесу, Київ, де постійно експонувалися його картини. Був знайомий і товаришував з багатьма видатними українськими діячами культури. Гостював у Василя Тарнавського в його знаменитій садибі «Качанівка» на Чернігівщині, де полюбляли збиратися українські поети, меценати й художники. Із найзагадковішим письменником Миколою Гоголем, що в той час жив в Італії, Айвазовський випадково познайомився у Венеції, почувши його українську мову. Потім знайомство переростає в дружбу, і Гоголь (який зазвичай був малотовариською людиною) стає гідом і товаришем Айвазовського в його походах по знаменитих художніх музеях Італії. У Римі в помешканні Гоголя збиралися майбутні знаменитості — художники Олександр Іванов і Карл Брюллов, лікар Сергій Боткін. Вони читали вголос розділи з «Мертвих душ». Можна припустити, що великий російський художник і великий російський письменник спілкувалися між собою українською мовою.

Громадянин Феодосії

      Батьків Айвазовського біографи називають ледве не «жебраками», «не здатними прогодувати своїх дітей». Утім батько сімейства, який володів кількома мовами, займався в суді адвокатською практикою. У них був у Феодосії власний будинок і садок. Усі діти одержали вищу освіту. Середній син, брат видатного художника, був зарахований до найпрестижнішого вірменського духовного вищого закладу — Духовної академії у Венеції, став єпископом. Сам Іван Айвазовський закінчив Академію мистецтв.

      Айвазовський усе своє довге життя прожив у Феодосії. Дуже любив море. Завдяки його старанню і меценатству в місті з'явився водопровід, Музей старожитностей і живопису, навчальні заклади, був реконструйований морський порт і побудована залізниця.

Посмертно у Вірменії

      В Івана Айвазовського є незвичайна картина на біблійний сюжет: «Ной сходить з гори Арарат». На великому полотні зображено, як праотець Ной крокує на чолі величезної колони тварин по щедро зрошеній водою Араратській рівнині. Такою умиротвореною бачиться художнику земля після потопу і хаосу. Цікаво, що в цій біблійній картині художник малює гору Арарат дуже правдиво, але за описом, тому що сам він її ніколи не бачив. І у Вірменії ніколи не був, хоча мріяв туди потрапити. Усі без винятку картини художника, що зберігаються в його музеї у Феодосії, побували у Вірменії, але вже без автора. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Феодосійська картинна галерея продовжувала працювати. Музейні працівники розповідали зворушливу історію, як жителі Феодосії, що дуже пишалися картинною галереєю, перед від'їздом на фронт приходили сюди попрощатися з улюбленими картинами. У 1941 році гітлерівські війська підійшли до Криму і почали бомбити Феодосію. Виникла реальна загроза картинам. 30 вересня 1941 року всі роботи з галереї були завантажені на пароплав і під постійним авіаобстрілом вивезені на Кубань, до Краснодара. Пароплав згодом був потоплений. Зараз навіть подумати моторошно, що всі картини з галереї Айвазовського могли опинитися на дні Чорного моря. А якби вони залишилися в окупованій Феодосії, то, швидше за все, нацисти вивезли б їх до Німеччини. У Краснодарі галерея також не була в безпеці. Отож уряд Вірменії запросив галерею разом з її зберігачами в Єреван. 8 листопада 1941 року всі картини були виставлені в приміщеннях Музею образотворчого мистецтва Вірменії. Упродовж воєнних років iз творчістю великого художника ознайомились як жителі столиці, так і численні евакуйовані, а також поранені солдати з місцевих військових госпіталів.

      Виставка так сподобалася єреванцям, що місцева влада запропонувала зберігачам музею залишитися з нею у Вірменії. Передбачалося побудувати для цього в місті окремий будинок. Основним аргументом було те, що при звільненні Криму Феодосію зруйнували майже дощенту, в тому числі зруйнували і побудований на гроші Айвазовського міський Музей старожитностей. Завідувачка Феодосійського музею подякувала за гостинність і сказала, що пропозицію прийняти не може, бо не може порушити передсмертний заповіт Івана Айвазовського. І зачитала документ уголос: «Моє щире побажання, щоб будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії, з усіма в ній картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що перебувають у цій галереї, становили повну власність міста Феодосії, і на згадку про мене, Айвазовського, заповідаю (галерею) місту Феодосії, моєму рідному місту». Картини обережно запакували, завантажили в спеціальний вагон і відправили додому. 5 листопада 1944 року колекцію повернули в Феодосію і розмістили в дивом уцілілому будинкові-музеї Айвазовського.

Самвел АЗІЗЯН.