«Після «скорочення управлінського апарату» для нових начальників ні столів, ні приміщень уже не вистачає», — стверджують листоноші

15.02.2007

      25 січня ми надрукували матеріал «Листоноша стукає у двері. Але не в кожні й не щодня», у якому йшлося про факти неналежного виконання своїх обов'язків державним підприємством «Укрпошта». Перша ж реакція на цю публікацію — від групи листонош села Літин Вінницької області — стала певною несподіванкою для самої редакції. Адже, незважаючи на цілу низку зауважень, висловлених на адресу поштовиків, вони... щиро дякували нам за цю публікацію і просять допомоги.

 

      «З великою цікавістю всі листоноші нашого відділення прочитали вашу статтю. Вже не сила більше мовчати, обговорюючи наболіле тільки між собою. Наш лист — це крик душі безправних, обдурених людей, якими нині є листоноші.

      Ви пишете про скарги людей, яким не приносять пошту, а заступник генерального директора «Укрпошти» так гарно коментує, як вони «виховують співробітників підприємства». А нам хотілось би запитати у неї, інших керівників з Києва, чи мають вони хоча б найменше уявлення, які результати принесла їхня реструктуризація, якими є умови роботи сільських листонош та їхня заробітна плата. Запрошуємо до нас, у Літин: приїжджайте та подивіться на власні очі!

      Рік або й навіть більше нам розповідали про об'єднання Літина й Хмільника, писали про це в газетах, розповідали по телебаченню, змальовували все в «рожевих» тонах. Ми також чули казки, що нібито внаслідок скорочення управлінського апарату можна буде заощадити кошти, а зекономлені мільйони пустять на зарплату листонош і операторів.

      Кого саме скоротили у Хмільнику, ми не знаємо. Але добре бачимо, що робиться у Літині. У нас управлінський апарат розрісся настільки, що «робітникам розумової праці» вже не тільки столів, а й приміщень не вистачає. Колись у начальника був один заступник, а тепер їх стало два. Та й зарплата у них виросла майже втричі. В усіх інших також «оклады соответствуют». У дурнях залишились тільки листоноші, яким підняли зарплату на 7 відсотків, і то тільки тому, що зріс розмір мінімальної. А якщо врахувати, що і ставка податку збільшилася, виходить, що нам додали... по 10 гривень.

      Така ситуація в містах, а сільські листоноші перебувають ще в гіршому становищі, тому що не мають навантаження на цілий оклад. Скажімо, оклад листноші становить 424 гривні. Після всіх вирахувань «чистими» залишається близько 370 гривень. Наші колеги з сіл отримують приблизно половину цієї суми за свою каторжну працю. За ці гроші ми мусимо шість разів на тиждень обійти свою дільницю (у паспорті дільниці записано, що її довжина — 18 кілометрів), несучи на плечах сумку з періодикою. У поштових правилах записано, що сумка має важити 6 кілограмів. Ми провели зважування: менше ніж 10—13 кілограмів не виходить. А в руках ще п'ятикілограмовий пакет — усі газети у сумку не поміщаються.

      Бувають дні, коли залишаємо частину газет, тому що фізично донести їх неможливо. Коли в 1993 році ми переносили 850 мільйонів одиниць поштової продукції, існували опорні пункти, і частину газет листоношам підвозили автотранспортом. Зараз для нашого керівництва така практика — тільки зайва морока. «Нехай, — думають вони, — листоноші носять усе на плечах, заробляючи собі грижу, біль у спині та інші хвороби».

      Окрема тема — супутній товар. «Вигідний клієнтам і самій пошті»,— пише ваша газета. А ось як воно виглядає насправді. За продаж товарів широкого вжитку листоноша отримує 4 відсотки від суми. План у нас — 500 гривень на одного працівника. Ось і порахуйте, скільки кілограмів вантажу треба перенести жінці, щоб виконати норму! І за це вона отримає 20 гривень до зарплати, з яких ще й утримають усі податки...

      Чи виправдовує себе така форма роботи? Можливо, десь у віддаленому селі такий товар і вигідний клієнту. Але, повірте, не в райцентрі, де на кожному кроці є магазин або кіоск iз широким вибором товару і значно меншими цінами! І ще один штрих. Є у нас склад- магазин, у якому працюють два продавці та інженер з маркетингу. Зарплата у нього, мабуть, не 370 гривень. І якщо ми отримуємо по 14 гривень премії, то він — 200.

      За оформлення передплати листоноші перепадає аж ... один відсоток від суми. Іншими словами — одна копійка з гривні! Скажімо, одна з нас передплатила на нинішній рік періодики на суму 9 тисяч гривень. За це отримала винагороду — 90 гривень мінус податки. Наш район зайняв третє місце в області з передплати. І за цей успіх кожна отримала по 10 гривень преміальних.

      Колись у селі Селище працювало три листноші, кожна з яких отримувала цілий оклад. Нині село не зсохлося і відстані не зменшилися, але працюють тепер тільки дві листоноші — на 5,8 та 4,8 години! Дільниці нам сформували неосяжні. Ось і доводиться один день йти на одну її частину, а другий — на іншу. А передплатники щоденних газет страждають.

      І не виховувати нас треба, як розповідає заступник генерального директора. Нас усіх уже життя виховало! Ви вважаєте, що ми через розкоші пішли працювати листоношами — щодня місити багнюку своїми ногами?! І отримуємо за це не зарплату, а подачку з панського столу, на яку навіть кредит у банках не дають.

      Насамперед треба порозганяти частину  місцевих начальників, які сидять на наших плечах, і дати людям нормальну зарплату. Тоді всі ми, листоноші, і справді будемо дорожити своєю роботою. А ви, наше київське керівництво, отримаєте моральне право «виховувати» своїх підлеглих. Адже ми не «ледачі трутні», як любив колись говорити наш начальник, не найнижча каста суспільства, а такі ж люди, як і інші, що нелегкою працею заробляють собі на шматок хліба».

      З повагою М. Демченко,
М. Матвієнко, Л. Кулик, Л. Бровань,
Т. Сохач, Н. Дудник, В. Городник,
Л. Орлова, Верентій, Кіріс,
працівники ЦПЗ-5.
смт Літин
Вiнницької областi.