Чимдалi — в лiс!

      У листопаді 2006 р. мені довелося побувати в США, де, зокрема, вразило таке: тільки в одному штаті Айова (ненабагато більшому за дві Полтавські області. — Авт.), де проживає 3 млн. населення, вирощується 15 млн. голів свиней. В усій Україні, для порівняння — всього... 8,5 мільйона. І це лише один штрих. Подібні приклади можна наводити практично в усіх галузях сільського господарства. Але я переконаний: вихід із ситуації є. І більшість, здавалось би, споконвічних проблем українського села — відновлення природи, розбудову сільського господарства, — ми зможемо розв'язати комплексно. Якщо зуміємо правильно визначити прiоритети.

А хто сказав, що землю треба обробляти?

      Повернення до природи, наведення екологічного ладу на планеті — це не фантазії мрійників-утопістів, а поява нових можливостей. Нульовий обробіток («No-Till») у землеробстві — прямий посів у необроблену стерню, вперше у світі запропонований і широко впроваджений академіком Т. Лисенком у сорокові роки минулого сторіччя, — на мою думку, гарантія успіху в цьому найважливішому завданні нинішнього покоління землян. Нульовим обробітком грунт не травмується і перебуває у стані, оптимальному для росту і розвитку рослин. «No-Till» рятує грунт від ерозії і деградації, підвищує його родючість, нормалізує баланс вуглекислого газу.

      У Дніпропетровській області працює корпорація «Агро-Союз». Посів усіх культур (ранні зернові, кукурудза, соя, соняшник, ріпак, багаторічні трави тощо. —Авт.) відбувається без будь-якого обробітку поля, просто в стерню. Витрати пального за рік — усього лише 15—20 літрів на гектар, тоді як у середньому в області й Україні вони значно перевищують 100 літрів. Врожаї  за такого росту вдвічі вищі, ніж у сусідів, які продовжують орати поля плугом. Сім тисяч гектарів ріллі обслуговує практично один потужний трактор з широкозахватною сівалкою власного виробництва. Посівними комплексами, що виготовляє корпорація, зараз обслуговується два мільйони гектарів у Росії (Поволжі, на Південному Уралі, в Сибіру, на Алтаї) і понад три мільйони в Казахстані. Президент Нурсултан Назарбаєв і керівники-аграрії республіки ведуть активну роботу із запровадження цієї технології на всій ріллі північного, західного і центрального Казахстану.

      Впровадження нової технології обробітку грунтів дозволить з меншими затратами людської праці, техніки і пального на значно менших площах ріллі вирощувати набагато більше, ніж тепер, зернових, технічних, кормових та інших культур. З іншого боку, в землеробстві і тваринництві вивільниться велика кількість працівників. При розумному господарюванні принизливе безробіття селян та інших категорій працівників у нашій державі можна здолати значно  швидше.

Урагани — розплата за знищені ліси

      Добре відомий план перетворення природи 30-х років минулого століття, який передбачав посадку лісосмуг між полями, лісів, дендропарків, утворення ставків, озеленення сіл і міст, приписаний Сталіну. А насправді він є дітищем українських учених.

      Нині ця проблема знову актуальна. Необхідно відродити ліси не тільки на всіх територіях, на яких вони винищені в ХХ ст., а й забезпечити посадки дібров на значній частині малопродуктивної ріллі, прибережних луках і терасах усіх великих і малих річок, усіх ярів і балок. Понад 50 років я веду боротьбу проти плуга — головного руйнатора родючості грунтів.

      ...Під час зародження землеробства на планеті існувало близько восьми мільйонів чоловік і було 46 мільйонів квадратних кілометрів лісу. Сьогодні чисельність населення — шість мільярдів, а лісів залишилося шість мільйонів квадратних кілометрів.

      Море-озеро Арал зникає з карти світу не тільки тому, що води річок Амудар'ї і Сирдар'ї розбираються на полив, а головним чином тому, що люди знищили десятки мільйонів саксаулових лісів у Каракумах і Кизилкумах, які стали голими пустелями з піщаними барханами, над якими не можуть утворитися дощові хмари. Вирубавши ліси, люди порушили водний баланс над величезною територією. У гонитві за дорогоцінною деревиною і збільшенням ріллі масово знищуються ліси приток Амазонки. За декілька останніх десятиліть найповноводніша річка світу обміліла. Замість проливних дощів у її басейні з'явилися посухи, зароджується чергове екологічне лихо. Ураган «Катрін», що, як корова язиком, злизав місто Новий Орлеан — розплата США за знищені ліси в Бразилії і Північній Америці. Останні десятиліття половину Європи топлять повені, половину терзають лісові пожежі, така ж картина в Америці, Австралії, Азії, Африці, зруйнований плугом степ, порубаний високомеханізованою «сокирою» ліс та промислові викиди — головні причини вже видимої планетарної екологічної катастрофи.

      Не далі, як уже в цьому сторіччі людям належить повернути ліси до Каракумів, Кизилкумів, у пустелю Гобі в Азії, в усі пустелі всіх континентів. Але ще раніше, буквально найближчим десятиліттям, необхідно відродити діброви у притоках головних річок густонаселених регіонів усіх материків світу. Повернення винищених лісів України й Росії і виділення під їхню посадку багатьох мільйонів гектарів малопродуктивних сільгоспугідь — ось благородне завдання для урядів наших держав, лідерів наших народів. Відновлення екологічної рівноваги в природі, вирішення демографічного питання розгортатимуться саме в напрямі розумного господарювання на землі, а не в роздуванні міст, як це здається багатьом з урбанізаторів.

      Якщо жителі лівобережжя України і Росії уважно придивляться до лісів усіх приток Дніпра і Дону, то побачать, що цим насадженням 65—70 років. Раніше в оголених людьми заплавах Десни, Сейму, Псла, Сули, Ворскли, Сіверського Донця, Осколу, Тихої Сосни, Айдару вже ворушилися піщані бархани. А в центрі чорноземних степів — у серці України і Росії — зароджувалися пустелі.

Зелені насадження — на 20 відсотках площі

      Найближчим десятиріччям в Україні треба посадити щонайменше 12—15 мільйонів гектарів нових лісів. Де саме?! У Карпатах, у долинах і на крутих прирічкових схилах усіх річок областей України, навколо всіх міст і сіл, біля ставків і боліт, залісити всі балки і пустощі. Окрім того, виділити під лісонасадження 4—5 мільйонів гектарів малопродуктивної ріллі — крутосхилів, еродованих площ.

      Наш Донбас — величезна територія найбільшого у світі «свинорою»: незліченні «мертві» терикони, розверзті вироблені й закинуті кар'єри, занедбані урвища і звалища сміття, безкраї степові пустощі, вкриті бур'янами. Сімдесят—сто років тому багаточисельні річки і ставки цього величезного регіону мали чисту воду і багато риби. Зараз у більшості річок Донецької і Луганської областей вода отруєна промисловими викидами, вона тепер — мертва. Не так давно Азовське море з гектара водного дзеркала давало найбільший у світі вилов риби, особливо — осетрових та інших цінних видів. Сьогодні у ньому риби практично немає — море отруєне донецьким брудом. На Донбасі були величезні лісові масиви, які зараз знищені.

      Я народився і виріс на Донеччині, добре знаю географію і екологію обох областей. Твердо впевнений і, якщо треба, доведу будь-якій урядовій інстанції і керівникам Донецької і Луганської областей, що тільки у цих двох областях, щоб оздоровити умови існування для людей і всього живого на землі, у воді і в повітрі, треба негайно вкрити лісами щонайменше 20 відсотків території. Це один мільйон триста двадцять тисяч гектарів.

Крапельне зрошування — у кожен двір

      Мені як українцію і агроному соромно, коли заходжу нині до овочевого магазину. Сприймаю як національну ганьбу і відчуваю власну провину агронома, коли бачу прилавки, завалені імпортними фруктами, картоплею, іншими овочами. Звичайно, ніхто не проти екзотики, яка в нас просто не родить, але де поділися, наприклад, наші найкращі у світі яблука сортів Антоновка, Семиренко?

      Уся наша країна, а особливо, враховуючи кліматичні умови і розміри орних площ, центральні, південні області, Крим, південь Західної України і Закарпаття, — величезний регіон безкрайніх можливостей виробництва першокласних екологічно чистих фруктів, овочевих і баштанних культур. Селяни, не задіяні в землеробстві, тваринництві чи лісівництві, можуть з успіхом займатись виробництвом фруктів та овочів на всій території України.

      Для цього треба на урядовому рівні ухвалити рішення про забезпечення всіх дворів, сіл і хуторів устаткуванням для крапельного зрошування, що державі посильно, принаймні, за рік-два. Селяни, отримавши змогу незалежно від погодних умов одержувати добрі врожаї, зуміють у своїх садах і городах вирощувати таку кількість високосортних фруктів і овочів, що забезпечать як внутрішній ринок, так і російський та європейський...

      Звичайно, ведення лісового господарства, овочівництво, вирощування фруктів і баштанних культур, переробка, збереження і реалізація цих продовольчих ресурсів потребують великої кількості робочих рук. Швидке піднесення названих галузей має ще два дуже важливих аспекти — відродження багатодітної, багатопоклінної української родини і виховання нашої молоді. Адже не випадково ціла плеяда вітчизняних просвітителів зі світовим ім'ям, у тому числі Григорій Сковорода, сповідували народну педагогіку поєднання навчання з трудовим вихованням і працею. Старші покоління не забули й школу госпрозрахунку, перемноженого на ентузіазм студентських будівельних загонів, у яких наша молодь, починаючи з часів хрущовської «відлиги», підкоряла цілину, Сибір, Далекий Схід і Європу. Хіба не настав час так само взятися за власні подвір'я та городи, сади й ліси — за свою землю і долю?

Федір МОРГУН.

ДОСЬЄ «УМ»

      Федір Трохимович Моргун, колишній міністр охорони природи СРСР, відомий як ініціатор і організатор безплужної системи землеробства, в 70-ті роки він широко запровадив її на Полтавщині.

      Свого часу рішуче протестував проти постанов Компартії та уряду про розподіл хуторів і сіл на перспективні та неперспективні, виступав проти будівництва в країні десятків економічно надвитратних і екологічно шкідливих  заводів із виробництва штучних білків із парафінів нафти. У 90-ті роки заперечував обвальну фермеризацію, переконував зберігати великотоварні господарства.