Iндивiдуалiст Гудимов.
Павло Гудимов, вдумливий гітарист гурту «Океан Ельзи», пише свій сольний альбом. Він матиме схожість до колективної творчості групи хіба в тій частині, що то будуть пісні, а не, скажімо, інструментальні композиції чи якийсь drum'n'bass. Любителів тепленьких пліток Павло відразу розчарує: решта «океанівців» цілком у курсі справ про його самостійну роботу, більше того дві його пісні пробувалися до платівки «Суперсиметрія», і одна з них таки туди увійшла.
Вперше свої напрацювання Павло показав ватазі понад рiк тому, і власне тоді пролунала думка, що той матеріал треба самостійно записувати. «Є звичною справою, коли в кожного з музикантів групи залишаються якісь невтілені задумки, — не ліпить штучної таємниці Павло. — Кожну творчу людину гнітить стан, коли залишається щось нереалізоване. Тож з подачі і за допомогою своїх друзів я вирішив заспівати і записати свої пісні». Всього було записано дві дюжини стежин, а з них відібралася половина для подальшої роботи.
Записувати сольний альбом Павлу допомагатимуть музиканти, учасники інших команд — серед них не буде «океанівців». Поза тим кожен із сесійних гудбарів є людиною знаною, і прийде час, коли їхні імена буде оприлюднено. Назва сольного проекту проста: «Павло Гудимов». «Я не буду ховатися за псевдонімом, чи вигадувати ще якісь групи, бо я вважаю те суто своїм матеріалом: там я співаю, підспівую, граю на гітарі, автор всієї музики і слів, — розтлумачує свій підхід пісняр. — А колектив музикантів (наразі їх п'ятеро), що допомагає мені, є спілкою індивідуальностей, тому я все зроблю, щоб ці люди не ображалися на мене».
Умовно можна окреслити кілька тем у співанику Павла Гудимова. Деякі пісні присвячені стосункам між двома близьким людьми. Інша червона нитка — Україна. Багато проблем нашої держави є болючими для музиканта, і хоча плачів над долею «неньки» не буде, в зашифрованому виді свої переживання він висловив. Одна з пісень цього спрямування називатиметься «Не мовчи». Безперечно, що на всі композиції відбиток наклав Львів, звідки коріння Павла і де він розвивався як особистість. Львівський рок-н-рол завжди надавав велике значення поезії, тож тексти в його піснях посідатимуть не останнє місце. «Коли я показував хлопакам свої напрацювання, — розкриває філософію митець, — то вони відразу зауважили, що більшість пісень є особистими і їх «в інший рот» не можна вкласти».
Товариство «Я Дизайн», власником якого є Павло, теж докладеться до створення пісенника, точніше, до зримої його частини. Обкладинка авторові вбачається витриманою в простих рисах, однак вишуканою, оскільки вона розглядається як невід'ємна складова пісень. Так само як і одяг, в якому виконавець виходить на сцену, причому не обов'язково від якогось іменитого модельєра.
Змалювати стилістично свій доробок Павло Гудимов не береться — це для нього як творця найважче. То буде переважно лірична музика з гітарами-барабанами, клавішними, струнними інструментами, деякими духовими. Поки що Павло не загадує самостійних концертів, а ось узятися за розкрутку первістка має намір згідно з усіма настановами шоу-бізу. «Смислу в тому, щоб випустити платівку, яку почує з десяток слухачів, я не бачу. Мій альбом — це не проект для внутрішнього користування на кухні», — певен у своїй справі Павло.
Появу самостійного альбому Павла Гудимова слід очікувати навесні 2004 року, хоча не виключено, що сингл-провісник з'явиться на люди вже наприкінці січня-початку лютого.
Юрко ЗЕЛЕНИЙ, ФДР Радіоцентр.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
