Молоком i медом

01.02.2007
Молоком i медом

Гапочка віддає перевагу іноземкам. (Фото автора.)

      Білокуракінський район розташований на крайній півночі Луганщини, і в той день, коли мешканці обласного центру місили черевиками багнюку, поля району вкрив тоненький шар снігу. Власне, про погоду можна було й не згадувати, але в той день тут відбувалася виїзна колегія Головного управління агропромислового розвитку. Чи слід уточнювати, яке вона має значення для отого самого розвитку?

 

Екскурсовод Гапочка

      До речі, оратори на засіданні колегії через одного кляли теплу зиму і погрожували, коли й далі триматиметься плюсова температура, область значно недобере врожаю озимини. Але це так, між іншим. Головною ж темою високого зібрання було молочне скотарство. Зрозуміло, що виїзними подібні засідання роблять не для того, аби просто змінити одні крісла на інші. Люди з усіх куточків даної адміністративної території виїжджають зі своїх вотчин, аби познайомитися з живим досвідом сторони, що приймає. У Білокуракіному такий досвід є, а тут ще обов'язки екскурсовода взяла на себе така непересічна людина, як Микола Гапочка.

      Микола Михайлович чотири роки пропрацював у Верховній Раді, і цього часу йому вистачило, аби стати улюбленцем столичної преси. Після Помаранчевої революції він, кажучи м'яко, втратив правильну політичну орієнтацію і через це не потрапив навіть до ради обласної. Що, мабуть, на краще, бо нарешті він зайнявся своєю справою. Тобто аграрним бізнесом. Хоча в якій якості він фігурував на колегії, з'ясувати не пощастило. Від звання поміщика і землевласника Гапочка відхрещувався із усім знаменитим своїм красномовством, але хто він є сьогодні — не казав. Хтось із моїх колег стверджував, що Микола Михайлович просив титулувати його як «народного депутата Верховної Ради минулого скликання» — і все. Офіційні ж особи, включно з головою Луганської обласної держадміністрації Олександром Антиповим та заступником міністра аграрної політики Петром Вербицьким, величали його ще простіше: Микола Михайлович. І дякували за надану гостинність та змістовну екскурсію. А вона таки справді виявилася змістовною.

Трудові резерви

      Стартували з території Білокуракінського аграрного ліцею (розташованого в селі з виразно українською назвою Паньківка). Судячи з усього, колись це було типове профтехучилище, в народі — бурса. Відвідувачів тут зустрічає гусеничний трактор на постаменті; трохи далі — двоє залізобетонних ремісників уважно розглядають кукурудзяний качан. Обом хтось відбив носи, але «рани» ретельно зафарбовані сріблянкою. І трактор, і «срібна» скульптура явно народилися у 50-ті роки минулого століття.

      На дворі красувалися зразки новітньої техніки, однак не навчального призначення — просто районне начальство вирішило продемонструвати, що і в них є чим сіяти та збирати по-новому. Майбутні ж трактористи й водії азам професії вчаться на техніці приблизно того ж віку, що й трактор на вході. На яких посібниках навчаються пасічники (є тут і така професія) — гадки не маю. Власне, можна було б про ліцей і не згадувати, якби він не контрастував так яскраво з рештою пунктів суботнього променаду.

      Наступним же пунктом став молочно-товарний комплекс агрофірми «Зоря» в селі Цілункові. До цього комплексу вела дорога, скажемо так, найтиповіша для віддалених повітів. Серед приблизно таких же сіл. Привернула увагу велика кількість сіна, заготовленого по селянських подвір'ях — і під навісами, і в напівпрозорих дощатих сараях, і в звичайних стiжках. Колеги, більш знайомі з сільською тематикою, підтвердили: в інших районах «приватного» сіна набагато менше. Мабуть, білокуракінці більше зберегли любові до корови-годувальниці (пізніше на засіданні підтвердили: молочну худобу селяни ріжуть безбожно).

      На вигляд комплекс мало відрізнявся від звичної радянської молочно-товарної ферми. Точніше, тут їх стояло кілька в ряд. Біля входу до однієї з них сумирно куняв кiнь, запряжений у дерев'яний візок, щоправда, на гумових колесах. На тому архаїка й закінчувалася.

Ув'язнені суворого режиму. Кормового

      Спочатку господар влаштував показовий виступ із підготовки корму. Корми тут доволі складні: сіно, силос, макуха, дерть, сіль, різноманітні вітаміни. Дерть, вичитав у Даля: — «крупнодраное зерно». Поки трактор навісним ковшем засипав попередньо подрібнене сіно (як його дрібнять, теж було продемонстровано) у змішувач-роздавальник, я помітив на корпусі цього невеличкого доволі апарата на колесах... якийсь електронний блок. Його важко було не помітити, бо на ньому увесь час миготіло червоним табло. Екскурсовод Гапочка мимохідь пояснив, що то є бортовий комп'ютер для відстеження балансу складових коров'ячого раціону. Взагалі-то сучасного городянина, навіть без вищої освіти, комп'ютером важко здивувати, але ж не в глухому селі, за 130 км від обласного центру...

      Власне ферма на перший погляд особливого враження не справила. Хіба що трохи чистіша за ті, що доводилося зустрічати раніше. Худоба теж не відразу сподобалася. Ну, може, дещо бiльші за звичних наших червоних степових корів, із грайливими кучерями на білих лобах. У вухах цілуйківських сименталок сережки, на шиях щось на зразок медальйонів. Не для того, аби справити враження на протилежну стать — там схований мікрочіп для ведення ретельного комп'ютерного обліку парнокопитних «в'язнів».

      Ні, товариствам захисту тварин ще зарано піднімати громадськість — наступним літом Гапочка ще випустить своїх корів пастися в чистому полі. Але більше вони не смакуватимуть свіжою травичкою. За словами Миколи Михайловича, під час переходу з силосу на підніжний корм — і навпаки — у коров'ячих шлунках відбуваються небажані біохімічні процеси. Словом, поки організм тварини перелаштовується на новий корм, її господар від того втрачає до тонни молока. І якщо тепер гапочкини сименталки за рік дають по п'ять тисяч кілограмів (нечувана для Луганщини продуктивність) молока найвищого сорту (5,5% жирності), то після переведення їх на суворий стійловий режим утримання гарантовані всі сім, а то й сім із половиною тисяч. Микола Михайлович при цьому послався на досвід Віталія Гайдука. Точніше, на одну з донецьких ферм, що належать ІСД. До слова: літр такого молока «Зоря» продає по 1 грн. 84 коп. Собівартість — 43 копійки.

      Про те, що доїння відбувається у стерильно чистому приміщені і при невсипущому ветеринарно-комп'ютерному контролі, можна не розповідати . Але тут саме час згадати хлопців із ліцею: хіба до роботи на таких фермах їх готують. Розчулившись від побаченого, голова ОДА пообіцяв комп'ютеризувати учбовий заклад. Справа непогана, але цього замало. Треба вчити трудову зміну, як обчислювальну техніку «прив'язати» до реального механічного обладнання.

Мармур на київських столах

      Хоча... Я запитав у начальника Головагророзвитку ОДА Олександра Ольшанського, скільки ще в області молочних комплексів подібного рівня. Виявилося, що другий ще тільки розпочне роботу влітку. Будує його в сусідньому Біловодському районі місцевий аграрний «монстр» «Агротон». Ну, ще Гапочка збирається своє виробництво розширювати. Поки що все. Отже, бурсакам комплексувати з приводу своєї недоосвіченості поки що зарано. А Петро Вербицький на моє прохання змалював таку картину. Сьогодні в цілому по Україні працює сотня сучасних молочно-товарних комплексів, а ще кілька сотень — чи то реконструюють, чи проектують. Хоча, за його прогнозом, скоро законодавчо буде заборонено молокопереробним підприємствам приймати сировину від населення.

      На фермі в селі Шапарівка ліцеїсти-паньківці теж можуть знадобитися. Технології тут теж надсучасні, але такі, з якими впорається будь-хто. Корови абердин-ангуської породи в себе на батьківщині, в Штатах, пасуться просто у прерії, майже як їхні первісні предки. От і в Шапарівці за ними доглядають усього два скотарі. Квінтесенція ж технології в тому, щоб дати теляті всмоктати з молоком матері найцінніші якості її м'яса. Воно практично без жил та хрящів, зате з тоненькими-тоненькими прожилками жиру. Виглядає як мармур — і так і зветься: мармурове м'ясо. Гапочка стверджує, що київські ресторани таке м'ясо в нього з руками відривають, причому головна вимога — стабільність поставок. Але й «Луганськм'ясопром» із нетерпінням очікує, коли підлеглі Миколи Михайловича розширять виробництво до 1200 голів на відгодівлі (і 400 маток).

      Мабуть, тому що переважна більшість телят рано закінчує свій шлях, їм намагаються подовжити дитинство. У тому сенсі, що дають насолодитися материнським молоком значно довший час, ніж на молочних фермах. Але підла людина і тут прагне обмежити таку радість. Справа в тому, що поки корова годує телятко, бик її мало цікавить. А господарю, навпаки, треба, щоб породиста красуня народжувала якомога частіше. Тому теля, яке набрало 250—300 кг ваги, від вимені відлучають і ставлять на грубі корми. Утім тонну молока воно висмоктати встигає. Це, до речі, звільняє підприємство від необхідності організовувати затратні процеси доїння та зберігання молока.

Соняшниковий вихлоп

      Поруч з абердинами розташований міні-заводик з виробництва біодизельного пального, сировиною для чого слугує соняшникова олія. Установка не кустарна. Як повідомив представник фірми, що проводив її монтаж і наладку, подібних заводів у області працює вже три. Шапаровський здатен давати по 10 тис. літрів запашного пального за добу. Висхідна сировина — соняшникове насіння. Це дозволяє господарству на кожному літрі економити до двох гривень. Якщо ж хтось вирішить купити міні-завод і виробляти біодизель із покупної олії, фірма гарантує прибуток на кожному літрі у 88 копійок.

      Директор фірми запевнив, що потужність дизельного двигуна від заміни пального лише зростає, а знос циліндрів зменшується. Не кажучи вже про зменшення до мінімуму викидів у атмосферу шкідливих вихлопів. До всього така апаратура здатна виробляти пальне з будь-якого виду рослинної олії. Мене ж зацікавило, чи зможуть ці хлопці виробляти, ну, скажімо, етанол зі звичайної трави. Відповідь була не просто ствердною — виявляється, це є наступним етапом розвитку підприємства. От би наші триметрові будяки — та на спирт...

      ...Безпосередньо на засіданні колегії, як мені здалося, головний пафос усіх виступів було спрямовано державі в особі Петра Івановича Вербицького: «Гроші давай!». На розвиток молочного скотарства в області, природно. Київський гість не заперечував і лише закликав подумати, як найраціональніше використати державні дотації. Не хотілося б нав'язувати свою думку відвертого дилетанта, однак у мене склалося стійке враження, що державні гривні розвиткові галузі не допоможуть — у кращому разі, не дадуть їй «загнутися» передчасно. До того як сюди прийдуть серйозні приватні інвестиції.

      Принагідно хтось згадав, що Птахопром піднявся геть без держдотацій. Звичайно, тут термін від вкладання грошей до появи перших бройлерів значно менший, ніж до перших літрів високоякісного молока. Але, з іншого боку, поки інші облизувалися на бюджетну допомогу, в області стало прибутковим вирощування свинини (за минулий рік виробництво зросло удвічі — проти 39% по м'ясу птиці). Отже, справа зовсім не в дотаціях.

      Про всяк випадок запитав у Миколи Михайловича, скільки рідна держава підкинула на розвиток тваринництва в «Зорі». Відповідь була прогнозованою: «Жодної копійки».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>