«Неліквідна» земля

16.01.2007
«Неліквідна» земля

Обидва береги Днiпра поблизу Києва давно «поросли» «хатинками». (Фото автора.)

      Продовження земельного мораторію ще на рік, яке відбулося тиждень тому, після подолання вето Президента конституційною більшістю голосів, вже викликало хвилю аргументів як «за» так i «проти» заборони продажу землі. Вкотре спливли «міфи» земельних ділків, знову в політикумі розводять руками, мовляв, що поробиш, ринок землі в нас досі не врегульований законодавчо, тож віддати селянам право розпоряджатися своєю власністю — землею — ой як зарано! З іншого боку, немає ніяких гарантій, що необхідна законодавча база «народиться» під куполом Верховної Ради саме протягом цього року.

      А тим часом у багатьох керівників обласного та районного рівня опускаються руки: їм нічого сказати інвесторам та бізнесменам, які розраховували вже у 2007 році вкласти гроші у привабливі проекти — зі створенням нових робочих місць, бюджетними надходженнями тощо. Домовленості влади i бізнесу є, гроші «пішли», але створити щось перспективне для регіону «в повітрі» не вийде, бо землі знову немає.

 

Спочатку про село

      Зрозуміло, що селянина й далі грабуватимуть. Він нібито й власник паю, але легально продати землю не може. Тим більше за справжню ціну. Експерти, до яких звернулася «УМ», зазначають, що низька ціна на землю буде триматися ще й протягом цього року (а може, й довше). Усе просто: в першу чергу оббиратимуть пенсіонерів. Мовляв, хто його знає, бабусю, чи доживете ви до того часу, коли земля продаватиметься прозоро, а доки є мораторій, вибачте, але купити землю можу лише за такою ціною. Бо товар у вас неліквідний, земелька сільськогосподарського призначення, будуватися на ній не можна, а корів пасти тут ніхто не збирається, — приблизно таким буде зміст розмов i пропозицій спритних ділків зі старенькими власниками ласих шматків.

      Бо не секрет, що насправді ринок землі вже давно існує, й цим товаром торгують, що називається, по-чорному. Експерти кажуть, що близько половини селянських земельних наділів уже встигли продати. Особливо цiнну землю біля столиці, обласних центрів та в Криму навіть встигли перепродати вже кілька разів — бо це тепер найприбутковіший бізнес. Тільки на Київщині цим заробляють майже дві сотні фірм. Земля навколо столиці, в радіусі 25—30 кілометрів, уже давно дивним чином перетворилася на несільськогосподарську — поблизу Києва ніхто буряки вже сіяти не буде. Немов гриби після дощу, тут виростають лише «хатинки».

Як відбувається «чорний» продаж

      Фактично селянин опинився в законних умовах (як це не парадоксально), коли він має державний акт на землю, знає, що це його власність, як i те, що продати землю йому заборонено. Але в ділків вистачає схем «допомоги» селянину з купівлею-продажем його землі. Їм потрібен лише час, обумовлений мораторієм, який допоможе як скупити те, що ще не встигли, так i «уламати» тривалою безвихіддю найупертіших власників — такий собі останній штрих зі створення власної латифундії.

      На селі чудово знають, що змінити призначення паю — не проблема. Люди домовляються про укладення фіктивного договору позички. Наприклад, ділок дає селянину нібито позику тисяч на десять гривень. Термін — 2—3 місяці. Час минув, грошей не повертають, а розраховуються землею, уклавши через суд мирову угоду.

      А потім там, де були сади чи рясніла озимина, з'являються котеджні містечка з усією інфраструктурою. Угіддя перетворюються на забудову, а ціни на сотку зашкалюють.

      Водночас селяни теж починають розуміти справжню ціну землі. Часи, коли під Києвом — у Макарівському, Обухівському чи Вишгородському районі — можна було купити сотку землі за 200 доларів, давно минули. Теперішня ціна цих ділянок коливається у межах трьох або й п'яти тисяч доларiв. Але ціни зросли напередодні очікуваного скасування мораторію. Мораторій продовжено, тож цілком можливо, що завтра ці самі сотки купуватимуть за меншу ціну. Перепродаватимуть же удесятеро дорожче.

      Спекуляціям на ринку землі сприяє не лише мораторій. Прихильники такого стану справ у ВР пояснюють його продовження відсутністю цілої низки законів із прозорими правилами гри на земельному ринку. Водночас не зрозуміло, що заважало депутатам за роки існування мораторію ухвалити закони про державний кадастр та про ринок земель і створити всі умови для запровадження легального повноцінного ринку землі. Саме цього нині вимагає від «антикризової» коаліції і Президент Віктор Ющенко.

      А поки що не зрозуміло, якою є ціна на ріллю, а якою на пасовисько, на землі-солончаки, на заболочені землі. Та й узагалі, чому землі не поділені згідно з категоріями. На «чорному» ж ринку ціна проста — хто як домовиться або хто i як кого обдурить. Реальну ціну землі вигідно приховувати від її сьогоднiшнього власника — селянина. Тож ухвалювати земельні закони потрібно терміново: бо без прозорих правил гри на земельному ринку вже за кілька років продавати буде нічого.

      Ще один приклад — сільськогосподарські землі скуповують гектарами, й вони заростають бур'янами, бо нові власники чекають кращих пропозицій. Влада не здатна якось ефективно на них вплинути й змусити обробляти цю землю (знову «кульгає» законодавство), слідкувати за її використанням та цільовим призначенням. Держава фактично усунена від цього процесу, бо не є учасником ринку.

Інвестор не чекатиме

      Тоді як селяни вже зараз хочуть продати землю, ніхто зі справжніх інвесторів не готовий ризикувати придбанням «заборонених» земель. У даному випадку йдеться не про ділків, які розраховують заробити на перепродажі землі. Звісно, ціни на сільськогосподарські землі завжди будуть нижчими за ціни на землі, які можуть бути забудовані житлом або промисловими об'єктами. Але популярними є саме землі, переведені під житлову забудову та логістику.

      В Україні вже зараз працюють інвестори, готові як купити і потримати сільськогосподарську землю в надії на зростання її ціни у майбутньому, так i перевести її у несільськогосподарську й запровадити той чи інший комерційний проект. На користь регіону, звісно. Як приклад візьмемо Київщину. Зрозуміло, що поблизу столицi ні про яке тваринництво чи озимину вже не йдеться, АПК переважатиме лише на півдні Київщини. Але перенести у центр області промислові об'єкти зі столиці, запровадити нові транспортні розв'язки, кільцеві дороги не завадило б. Але всі перспективні плани розвитку, які бажала втілити у життя влада області, відтепер фактично заморожено.

      Голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко зазначила «УМ», що після продовження мораторію депутати фактично поставили хрест на багатьох цікавих інвестиційних проектах, необхідних регіону. Наприклад, на рівні «губернатора» було проведено переговори з відомим інвестором світового рівня «Ікеа», який збирався побудувати поблизу столиці великий торговельно-розважальний комплекс на кшалт таких, що давно існують поруч зі столицями розвинутих країн. Уже були пораховані нові робочі місця, ймовірні надходження в бюджет області тощо, але запропонована інвестору ділянка зависла у повітрі ще на рік.

      «Який інвестор буде серйозно ставитися до мене як до «губернатора»? Інвестору ж не скажеш: рік почекайте. Бо вони збитків зазнають, внесені ними кошти не працюють. I хто взагалі після цього прийде на Київщину? — обурюється Віра Іванівна. — Інший великий проект — кільцева дорога, частина якої мала проходити й по землях сільськогосподарського призначення. А тепер що? Півроку працювали з організаціями, запрошували, розглядали проекти, почали роботу, а тепер маємо зупинитися! Але хіба можна призупинити розвиток області?».

      Віра Ульянченко переконана, що забудовувати передмістя столиці дачами безперспективно. На думку «губернатора», варто створювати не нові котеджні містечка, а умови для бізнесу, бо це й нові робочі місця, i поповнення бюджету.

      I з такими проблемами зіштовхнулися не лише на Київщині. Чимало інвестиційних проектів, перспективних планів розвитку, про початок i запровадження яких повідомлялося протягом року з усіх областей, відтепер чекатимуть кращих часів. Звісно, якщо інвестори зачекають. З іншого боку, де гарантія, що у 2008 році мораторій не продовжать?.. 

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>