Референдум мінус імплементація

16.01.2007
Референдум мінус імплементація

Так званий кримський референдум щодо НАТО засвiдчив: пiвострiв дивиться на Альянс з антипатiєю. У решти України можливiсть висловитися з цього приводу з’явиться пiзнiше.

      Упередостанній раз словосполучення «всеукраїнський референдум» вживали в контексті перегляду конституційної реформи. Ясна річ, що захід не відбувся, хоч його проведення і прогнозували (зокрема, тодішній секретар Ради нацбезпеки і оборони Анатолій Кінах) ще у середині минулого року. Дивно було б, якби сталося навпаки — адже, коли Кінах рівно рік тому робив свою заяву, народ (а саме він, і тільки він,  може, згідно з законодавством, ініціювати референдум) ще нічого не почав «організовувати» — себто ніхто не збирав підписів за проведення акції тощо. І хоч зараз йтиметься не про конституційну реформу, ця згадка знадобилась для підкреслення відразу кількох моментів: по-перше, Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» був прийнятий ще 1991 року (тож зайве й казати, наскільки він застарів і прийшов у невідповідність до деяких норм Конституції); по-друге, навіть за шістнадцять років його існування політики не потурбувалися як слід вивчити закон, а відтак, напевне, дехто з них плекає якісь пов'язані з проведенням референдуму ілюзії; по-третє, організація плебісциту — річ громіздка, марудна і недешева, а от практичні результати — більш ніж сумнівні... Хоча останнє, звісно, залежить від того, ХТО і ЯК формулює питання для референдуму.

 

Як помер СРСР? А через референдум

      Трохи історії. В незалежну Україну референдум вперше прийшов у 1991 році. Точніше, тоді Україна була ще радянською — адже за те, щоб наша республіка залишалась у складі «оновленої федерації рівноправних суверенних держав» (відчуваєте, у який лискучий фантик загорнуто цукерку?!), 17 березня 1991-го проголосувало понад 70 відсотків респондентів. Зате 1 грудня того ж таки славного 1991 року більш як 90 відсотків громадян України зробили свою державу незалежною. Експерти й досі не беруться пояснити цей феномен, хоча дехто вдається до акцентування на ролі особистості в історії і твердить, що свою справу відіграла зростаюча популярність нового українського лідера Леоніда Кравчука і катастрофічно занепадаючий рейтинг президента СРСР Михайла Горбачова.

      А далі було ще цікавіше. Новітня історія України знає приклади, коли референдум, що відбувся, не приносив своїм організаторам жодних плодів, а той, який лишався винятково планом на майбутнє, навпаки, змінював хід подій. Приміром, у 1993 році внаслідок напруженої ситуації у країні Верховна Рада запропонувала провести референдум із приводу довіри населення парламенту та Президенту. Або ж — як альтернатива — подати у відставку чинному главі держави. Леонід Кравчук вибрав останнє, більше покладаючись на ймовірну перемогу на наступних президентських виборах, ніж на свій рейтинг популярності, що мав би бути визначеним унаслідок такого референдуму.

      А через два роки по тому аналогічні питання на всенародне обговорення запропонував винести наступний після Кравчука очільник держави — Леонід Кучма. Тільки тоді ситуація була діаметрально протилежною і парламент та Президент помінялись ролями — перший виконав волю другого, підписавши так званий «конституційний договір», згідно з яким Кучма отримував більші повноваження, ніж мав доти. За це Президент «помилував» парламент, скасувавши свій указ про проведення референдуму (який міг би обернутися розпуском Верховної Ради). Минув ще рік і непорозуміння між вищим законодавчим органом та главою держави загострились вкотре — відтак Кучма знову використав політику шантажу, запропонувавши винести на референдум текст нової Конституції, що саме в муках народжувався у парламенті. Буквально за добу Україна отримала свій Основний закон, і хоч він був не таким, на який розраховував Президент, необхідність у плебісциті відпала.

      І, нарешті, останній приклад, також пов'язаний із Леонідом Кучмою та його прагненням отримати більші важелі влади. Всі ми досить добре пам'ятаємо референдум 2000 року і слово «імплементація», що відновилося в активному вжитку саме тоді, символізуючи надії Кучми заволодіти на ділі тим, що він отримав на папері. Адже одне з проголосованих на референдумі питань стосувалось додаткового права Президента розпускати парламент. Однак ця норма вимагала змін до Конституції, які мала затверджувати Верховна Рада. Депутати ж на зустріч Кучмі не пішли — цю битву другий Президент України безславно програв, не врахувавши характер питання, яке він мав намір розв'язати на власну користь, прикриваючись «народним волевиявленням».

Рекомендаційний характер референдуму та плутанина з паперами

      Ситуація ж із референдумом щодо НАТО є докорінно іншою, ніж та проблема, з якою свого часу зіткнувся Леонід Кучма. Проте і цей референдум — якщо тільки він узагалі відбудеться, в чому вже є великі сумніви, — може завершитися абсолютно нічим. Адже, як пояснив «УМ» народний депутат від «Нашої України» Юрій Ключковський, згідно з «Правилами проведення референдумів», прийнятими Венеціанською комісією, якщо на всенародне обговорення не виноситься та чи інша конкретна норма (а питання про вступ України до НАТО та ЕЄП аж ніяк не може вважатися такою нормою), результати плебісциту носять винятково рекомендаційний характер. Іншими словами, підкреслює Ключковський, чинна влада вважатиме результати такого референдуму обов'язковими чи необов'язковими для втілення у життя тільки залежно від «власного бажання». І жодної законодавчої норми, що могла б вплинути на дану ситуацію, просто не існує, додає депутат.

      «Україна молода» вже згадувала цього тижня про долю референдуму щодо вступу до НАТО. Зініційований ще в період парламентської передвиборчої кампанії партією СДПУ(о) збір підписів за проведення референдуму ризикував канути в Лету, так і не набувши жодної юридичної довершеності, адже Центральна виборча комісія тривалий час зволікала з перевіркою наданих їй паперів. «ЦВК опинилась заручником чужої політичної волі», — заявив у коментарях для «УМ» «регіонал» Тарас Чорновіл (представник політичної сили, що є найпалкішою прихильницею референдуму й одночасно носієм переконання, що більшість населення України скаже НАТО «ні»). Згодом суд таки змусив Центрвиборчком зайнятися його обов'язками, тож чотири з гаком мільйони підписів (нагадаємо, що для проведення референдуму достатньо і трьох мільйонів голосів) були перевірені, а протокол про визнання їх дійсними — скерований до президентського секретаріату.

      Ось тут і починається проблема номер два, пов'язана з проведенням «натовського» референдуму. Точніше не так проблема, як правовий нонсенс, адже, як стверджує Юрій Ключковський, закон про референдум вимагає передачі протоколів ЦВК не Президенту, а Верховній Раді. Можливо, припускає Ключковський, це було зроблено тому, що у 2000 році Михайло Рябець (тодішній голова ЦВК) вчинив аналогічним чином? Але тоді мала місце домовленість між ним та Леонідом Кучмою, який погодився прийняти зібрані підписи. Наразі ж для цього немає жодних підстав і Віктор Ющенко може відмовитись від подібної «довіри». Згідно з наявною інформацією, поділився з «УМ» Ключковський, Президент створив комісію, якій доручено вивчити законність такої передачі. Після чого, цілком імовірно, підписи за референдум повернуться назад до ЦВК. Якщо ж Президент прийме їх, він може сам організувати перевірку їх справжності, а далі вже діяти згідно з чинним законодавством. Але знову ж таки, навіть якщо факт народного волевиявлення матиме місце, ця подія нічого не додасть і не відніме до справжнього стану речей зі вступом України до НАТО.

Президент, його обов'язки і розчарування еліт

      Із подібним твердженням категорично не погоджується Тарас Чорновіл, який зазначає, що «так чи інакше, але референдум відбудеться, бо так обумовлено Універсалом». На позицію Партії регіонів, звісно, варто зважати — так само, як і на позицію другої за вагою політичної сили — БЮТу (про думки бютівців із приводу референдуму — дещо пізніше). Адже навіть те, що протоколи ЦВК замість Верховної Ради опинились у секретаріаті Президента, не скасовує вплив «регіонів» на позицію свого електорату. «Президент узяв на себе зобов'язання вирішувати питання щодо членства України в НАТО тільки після референдуму», — заочно нагадує Ющенку Чорновіл. На цьому ж наголосив і Прем'єр-міністр Віктор Янукович, зазначивши, що «Питання з НАТО визначене в Універсалі національної єдності, який підписали Президент і парламентські сили (крім БЮТ), а також я, як представник Партії регіонів».

      Водночас, продовжує Чорновіл, Партія регіонів не наполягає на конкретній даті проведення плебісциту, тим паче, що зробити це у «тому законодавчому вакуумі, який склався, просто неможливо». Ба, навіть більше: однопартійці Тараса Чорновола, очевидно, вважатимуть за «наймудріше» взагалі відтермінувати проведення референдуму — заява дещо несподівана, що й казати... Мотивує її співрозмовник «УМ» так: немає, мовляв, сумнівів, що більшість тих, хто прийде проголосувати, висловляться проти НАТО, відтак країні доведеться терміново «міняти ряд стратегій», приймати нові закони, які «Президент із політичних мотивів не підпише», отож, у підсумку все разом узяте призведе тільки до загострення ситуації в цілому — так бачить картину, зокрема, Тарас Чорновіл.

      А от Володимир Полохало (фракція БЮТ), схоже, артикулює не тільки власні міркування. Втім те, що Блок Тимошенко виступає проти референдуму, відомо було давно. Хай це питання вирішує Президент, говорить Полохало, але «проблема НАТО в Україні є винятково спекулятивною. Є елемент спекуляцій і торгів, але немає жодного підгрунтя для проведення такого референдуму. Принаймні, це аж ніяк не є пріоритетним завданням для населення України». Відповідаючи на запитання, чи правомірною, на його думку, була передача протоколів ЦВК главі держави і що вийде з такого «перерозподілу повноважень», він додав: «Антикризовій» коаліції Президент робить поступку за поступкою, не виключено, що і на цей раз буде чергова поступка — незважаючи ні на що, незважаючи, що це питання зовсім не на часі».

      Схоже, що час став фактором, який несподівано об'єднав непримиримих опонентів — БЮТ та Партію регіонів. Компанію їм може скласти також і багато разів розкритикований за «бездіяльність» голова ЦВК Ярослав Давидович. Тільки аргументація його полягає в іншому — за його словами, Центрвиборчком уже двічі звертався до Бюджетного комітету Верховної Ради з проханням врахувати у держбюджеті виділення коштів на проведення референдуму. Однак ці заклики були залишені депутатами поза увагою. Відтак грошей на організацію плебісциту Давидович не має. Що ж до інших моментів, то свою частину роботи з підготовки референдуму ЦВК завершила. «Ми почнемо працювати після підписання Президентом відповідного указу. Коли це буде? За цю державну інституцію я відповідати не можу», — говорить він.

      Словом, експерти твердять, що раніше наступного, 2008 року, про референдум стосовно НАТО можна навіть не думати — занадто масштабною має бути ця акція. Водночас тим силам, які є категоричними противниками вступу до НАТО, особливо нічого хвилюватись — частка українців, котрі не схвалюють ідею приєднання до Північноатлантичного Альянсу, традиційно є досить значною і складає понад 50 відсотків. Хоча, на думку політолога Вадима Карасьова, після того як Янукович «побував у Вашингтоні, він хоче мати власний вплив у відносинах по лінії Вашингтон—Київ. Янукович зацікавлений зараз у балансуванні та багатовекторності». Таким чином, підсумовує Карасьов, жодна політична еліта України наразі не так уже й прагне проведення референдуму з питання вступу до НАТО. «Оскільки виборів не передбачається, проведення референдуму може скластися тільки на користь маргінальних антинатовських сил — партії Наталії Вітренко, а ще «витягнути з пекла» СДПУ(о)», — каже він.

      Але попри всю непевність події як такої, попри непевність і того, чи будуть втілені в життя результати референдуму, політичним партіям, очевидно, таки варто подумати про таку-сяку «агітацію і пропаганду» «за» або «проти» вступу до НАТО. Поки що пожвавлення спостерігається здебiльшого серед «антинатовських сил», нещодавно проведена репетиція загальноукраїнського референдуму в масштабах Криму — тому підтвердження. Ті ж, хто сподіваються на підтримку нового для України союзу, не надто переймаються тим, аби залучити до цієї ідеї якомога більше прихильників. Утім схоже на те, що у них попереду ще досить часу.

 

P.S.

      Поки всі очікують на рішення Президента, яким він має або «запустити» механізм референдуму, або, навпаки, загальмувати його, заступник голови Секретаріату глави держави Ігор Пукшин заявляє про відсутність правових підстав для того, щоб оголосити всеукраїнський референдум з питань вступу України в НАТО та ЄЕП. «Ми виходимо з того, що ці питання не можуть бути предметом референдуму», — заявив Пукшин в інтерв'ю 5-му каналу. Він також зазначив, що найближчим часом Президент скерує подання з приводу референдуму до Конституційного суду. «Зважаючи на те, що Конституція лише в загальних рисах регулює правовідносини щодо оголошення і проведення референдуму, а закон про референдум, ухвалений ще в 1991 році, і багато його норм не відповідають Конституції, ми будемо звертатися до Конституційного Суду», — додав Пукшин.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>