Ціни, якими нас дурять

28.12.2006
Ціни, якими нас дурять

Найкращий метод втримати високу ціну на газ — вчасно перекрити кран. (Фото Укрінформ.)

      За часів Радянського Союзу з визначенням правильності ціни проблем не було — ціна товарів на світовому ринку публікувалась у газетах. Міністерство торгівлі СРСР і кожний громадянин могли співставити їх із цінами на внутрішньому ринку. Нині установи, яка б відслідковувала рух товарних потоків на світовому ринку і давала рекомендації відповідним галузям народного господарства, немає. Прикро, що й журналісти цю важливу тему обходять.

      Закони ринкової економіки передбачають, що ціна товару складається з собівартості, тобто витрат на його виготовлення (видобування), затрат на транспортування плюс прибутку для всіх учасників економічного процесу. Комерсант чи підприємець, перед тим як ухвалити будь-яке рішення, мусить вивчити історію питання, заглянути в майбутнє — і тільки тоді це рішення буде правильним сьогодні.

 

Газу за 50 доларів ніколи не було

      А тепер конкретний приклад — ціна газу, яку встановлює монополіст «Газпром». Тут прозорі, справедливі механізми ринку відсутні. Згадаймо, як після Помаранчевої революції російські олігархічні структури вирішили притиснути свободолюбство холодом шляхом перекриття «газового краника». Тоді було багато галасу про те, що при уряді Кучми—Януковича газ був дешевий і становив 50 доларів за 1000 кубічних метрів. Але це неправда: Україна платила Росії за газ не менше 200 доларів — якщо врахувати тільки те, що Росії була передана база для Чорноморського флоту з щорічною оплатою у 30 разів менше світової ціни за такі послуги. Іншими словами, відбувався дуже незрозумілий гешефт, який не має аналогів у відкритій цивілізованій ринковій системі економіки. Навіть голова НАКу О.Івченко підтверджує, «що Україна ніколи від «Газпрому» не мала газу по 50 доларів за 1000 кубів. За цю так звану пільгову ціну росіянам віддавали то заводи, то газети, то пароплави. Тільки на наддешевому транзиті наша держава втратила 11 мільярдів доларів». І нині, враховуючи угоду про ціну газу в 130 дол. і недобір за користування базою Чорноморського флоту, Україна платить Росії не менше 220—250 доларів, хоч Прем'єр-міністр Віктор Янукович перед виборами обіцяв нам газ, дешевший за 90 доларів. Загалом недолуга комерційна операція, якби вона не лягала важким тягарем на плечі пограбованого народу. Правда, і народ винний, що обирає і терпить таку, м'яко кажучи, «кваліфіковану» владу.

Де втрачає Україна?

      Нині Україна платить 130 доларів. Так платять Литва, Латвія і Естонія. Таким чином, жодних пільг для України Росія не зробила, хоча сам український газ загальною вартістю понад 200 мільярдів доларів уже викачали по газопроводах Дашава—Москва і Дашава—Ленінград фактично безкоштовно. Україні від цього нічого не дісталося. Наскільки чесна ця монопольна ціна в 130 доларів, обговорювати не будемо — це ціна, за якою Росія продає свій газ на кордоні. Німеччина купує його за 230 доларів. Значить, в ціну газу для Німеччини включені транспортні витрати в сумі 100 доларів. Відстань від російського кордону до Німеччини — 2 тис. км, із них по Україні — 1500. Таким чином, за чесною, прозорою комерційною операцією Росія повинна заплатити Україні за транспортування 132 мільярдів куб. м газу, які вона цього року продає Західній Європі, 10,3 мільярда доларів. Таким чином, Україна купує 50 мільярдів кубів газу по 130 дол. і платить за це Росії 6,5 мільярда доларів, залишаючи собі в розпорядженні 3,8 мільярда доларів для функціонування газотранспортної системи України. Відпадає необхідність НАК «Нафтогазу України» брати кредити в іноземних банках і вішати додатковий кредитний тягар на плечі громадян України. А купленими 50 мільярдами кубів газу можна розпорядитися розумно і чесно. Ціну газу для населення залишити на старому рівні, не доводячи його до ще більшого зубожіння, або підняти ціну пропорційно підвищенню реальних зарплат і пенсій.

      Для промислових підприємств ціну необхідно встановлювати відповідно до стратегічних цілей розвитку галузей господарства, питань забезпечення місцевості робочими місцями, проблемами раціонального використання енергоносіїв і їх економії, а отримані гроші скеровувати на розвиток освіти, оборони і правопорядку. Адже підвищення реальних зарплат і пенсій веде до розвитку внутрішнього ринку і створення нових робочих місць, розвитку підприємництва.

      Якщо Прем'єр-міністр В.Янукович обіцяє рішучу боротьбу з хабарництвом і корупцією, то йому слід насамперед з'ясувати — чому Україна за транспортування газу в Західну Європу недоотримує 7,1 мільярда доларів (10,3 — 3,8) і куди ці зароблені Україною гроші зникають. Можливо, вони вже заховані за кордоном, адже, за даними Держкомітету фінансового моніторингу, тільки за 9 місяців 2006 року в офшорних зонах «відмито» понад 32 мільярди гривень.

      Якщо ці гроші будуть витребувані, то відпадає необхідність міністру фінансів резервувати мільярди гривень бюджетних коштів на субсидії — часткової оплати газу для знедолених. Адже набагато краще виплачувати чесні зарплати і пенсії, ніж субсидії, які по дорозі розкрадають. Панові Азарову відомо, що доля зарплати у ВВП в Україні всього 12% — в той час як у цивілізованих країнах вона становить 60—70 %. А це означає, що можливість підвищення реальних зарплат і пенсій є, вона значна, але її не використовують.

Уряд проти автономного опалення. Чому?

      Ми ще пам'ятаємо, як люди, щоб отримати субсидії, мали спалювати встановлену норму кубів газу, печі диміли навіть влітку — щоб забезпечити норму і отримати додаткові кошти. Чим більше спалювали газу, тим більше грошей текло в чиїсь кишені. А ці гроші мали йти на пошук альтернативних джерел закупівлі газу, наприклад, завезення скрапленого газу і зберігання його в українських природних газосховищах. Скажімо, Японія таким чином забезпечує себе газом, споживаючи його понад 90 мільярдів кубів. Миколаївські суднобудівники змогли б збудувати необхідну кількість океанських газовозів, з'явилися б і нові робочі місця в цілих галузях промисловості. Доцільно було б скерувати ці кошти на організацію видобування додаткових мільярдів кубів шахтного метану, щоб не гинули під землею люди. Та, мабуть, комусь вигідно, щоб у країні не видобували свій метан.

      Пам'ятаємо ми й інші схеми непрозорої комерції вартістю десятки мільярдів доларів. Наприклад, у 90-х роках Україна за російській газ «по-братськи» платила 80 дол. за 1000 кубів, а країни Європи в цей час платили всього по 67 доларів. За російську нафту ми платили у 4,5 раза дорожче світової ціни. Зрозуміло, що від цього гешефту простий росіянин нічого не мав, просто відбувалася перекачка коштів громадян України в чужі або навіть ворожі до України і Росії кишені. І зараз коїться незрозуміле: уряд Юрія Єханурова закликав економити газ, енергоносії, а уряд Віктора Януковича «заборонив» автономне опалення, хоч нові котли для індивідуального опалення квартир в 4—5 разів економніші старих.

Дивні логарифми владних рішень

      За ціну товару і заробітну плату людей, які створюють товар, відповідає господар підприємства. За добробут народу, за доход сім'ї, за рівень безробіття відповідають влада і, насамперед, парламент, уряд, який формується парламентом, і Президент, в обов'язки якого входить стежити за дотриманням урядом і парламентом Конституції держави. Таким чином, якщо народ обирає чесну, професійну владу, він отримує високі стандарти життя. Для прикладу, у Польщі, яка була в 1990 році значно бідніша за Україну, ВВП на душу населення становить майже 5000 доларів. У Росії цей показник нижчий у 2,5 раза, а в Україні — вп'ятеро!

      Цифри свідчать, що за один рік роботи команди Віктора Ющенка призупинено спад виробництва і отримано приріст ВВП відразу 6 %. Займаючи посаду Прем'єра, Ющенко почав перекривати бартерні операції та інші канали грабування народу, і в бюджет, вперше за довгий час, стали надходити «живі» гроші. Ці кошти були використані для погашення заборгованості перед пенсіонерами, студентами, підняли зарплату освітянам, військовим та іншим працівникам бюджетної сфери, вдвічі підвищено мінімальну пенсію, погашено частину боргів попередніх урядів на суму понад 2 мільярди доларів. Вдалося тоді завершити заморожене раніше будівництво Одеського терміналу, щоб Україна мала доступ до світового ринку нафти, виконано багато інших стратегічних робіт.

      «Слуги народу», як ми пам'ятаємо, відправили у відставку уряд Юрія Єханурова за те, що погодився купувати газ за 90 доларів. І вже через кілька місяців його наступник Віктор Янукович легко погодився платити 130 доларів за 1000 кубів! Відомі всій країні фракції опонували уряду Юлії Тимошенко, провокуючи створення криз: цукрової, м'ясної, бензинової. Так, у березні 2005 року Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко просила Верховну Раду дозволити імпорт м'яса з країн Євросоюзу, де кілограм свинини коштує 1 євро (по «нашому» — приблизно 7 гривень), щоб імпортер продавав його громадянам по 12—15 грн. і збив тодішню захмарнонереальну ціну 2004 року. Проте Верховна Рада більшістю голосів проголосувала «проти». Як наслідок, було завезено 340 тисяч тонн контрабандного м'яса. А з кожного кілограма купленого споживачем м'яса до 20 гривень пішло на хабарі та в кишені олігархічних кланів. І ця сума немаленька — майже 5 мільярдів гривень.

      Майже всі експерти сходяться в тому, що економічних — не політичних, а саме економічних — помилок уряд Тимошенко не зробив. Помилка була в питанні реприватизації підприємств, проведенні територіальної реформи без детального ознайомлення суспільства.

      Від нинішнього складу Верховної Ради України чекати турботи про громадян України не доводиться. Адже, згідно з даними соціологічного опитування, тільки 37 відсотків депутатів визнали себе українцями! Тобто наші з вами інтереси, цінності громадян України, захищають всього лише 166 народних обранців. На кого ж працює більшість, залишається тільки здогадуватись.

Юрій ЖУК,
доктор технічних наук,
професор Полтавського університету споживчої кооперації України.