Старший між святими

      Св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам — у дорозі, мореплавцям — на морі. Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову. Миколая Угодника український народ шанує найбільше з-поміж християнських святих.

      Миколая уявляють сивобородим старцем, що часом з'являється серед людей у вигляді подорожнього або жебрака. Переказують, що одного разу, коли Господь Бог запросив усіх святих до себе на вечерю, запізнився лише Миколай Угодник. Прийшов він пізно, у подертій одежині й брудних чоботах і пояснив Усевишньому, що допомагав дядькові витягати воза, який загруз серед дороги в болоті. За свою доброту до людей має він Божу нагороду: не один, а два свята на рік — Миколи теплого (22 травня) і Миколи зимного (19 грудня). На Київщині кажуть, що «до Миколи нема зими ніколи». А «як прийде Свято Миколи, то він лопатами позмітає увесь сніг з неба, і починається зима». Святий Миколай має владу над холодними вітрами й морськими штормами, рятує потопаючі кораблі, тому рибалки Причорномор'я приносили йому в жертву перший улов, а під час бурі виносили на палубу образ святого Миколая й служили перед ним молебень. Зазвичай образ чудотворця, намальований на сухій рибі-камбалі, брали з собою в дорогу чумаки.

      Миколая вважають чудотворцем: він оживляє підступно вбитих, рятує від смертної кари невинно засуджених. За численними легендами, що грунтуються на епізодах життєпису святого, Миколай таємно підкидає гроші бідняку, щоб забезпечити весільний посаг його дочкам, опікується вдовами й сиротами. Втім, попри милосердний характер, святий карає тих, хто працює у неділю, каже неправду й грає у карти, оскверняє іконописне зображення святого. Дослідники слов'янської старовини вважають, що протиставлення в народних оповідях милостивого Миколая грізному Іллі свідчить про збереження слідів вшанування язичницького божества Велеса, функції якого частково перебрав на себе Миколай. Він, за легендами, — захисник худоби і диких звірів, зокрема вовків, наділяє їх їжею, збирає у лісі на бесіду, дає доручення тощо.

      Святий Миколай опікується також землеробством: як співається в пісні, «по межах ходить, жито родить». На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздравні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

      Дні напередодні й після свята називалися микильщиною й відзначалися урочисто й пишно. За свідченням академіка Агатангела Кримського й музикознавця Климента Квітки, у Києві ще на початку ХХ століття на Куренівці, Шулявці, Деміївці святкові гурти парубків, схожі на різдвяних колядників, обходили всіх сусідів із величанням хазяїв, побажанням щастя й достатку. При цьому виспівували веселу пісеньку: «Ішов Миколай лужком-бережком ...» Після Миколая дівчата кожного вечора збирались на вечорниці, а хлопці починали готуватися до Різдва й колядування.

      На західних землях України напередодні 19 грудня влаштовувались обходи ряжених. На чолі святкової ватаги парубків був один, перевдягнутий Миколаєм, який урочисто вітав малечу й роздавав слухняним дітям подарунки, а неслухняним із педагогічною метою залишав дубця. Проте добрий Миколай вибачає усіх пустунів. Діти з нетерпінням чекали тієї ночі, коли приходить святий, а вранці з радістю знаходили під подушкою і в капцях гостинці: цукерки, горішки, іграшки. Вони з цікавістю розглядали сліди на снігу, намагаючись відгадати, які ж належать святому Миколаю. А ще святий залишає малюкам листи, в яких учить чуйності, добру, милосердному ставленню до ближнього, яких нам усім — і дорослим, і дітям — сьогодні так не вистачає.

      Сьогодні до святого Миколая з листами звертаються діти-сироти, які діляться з ним своїми мріями й надіями. Мальтійська служба допомоги «Карітас» протягом багатьох років проводить у Львові й Івано-Франківську акцію «Святий Миколай іде до сиріт»: збирають теплий одяг, іграшки, шкільне приладдя, продукти. Кожного року на кошти, отримані під час благодійної акції, сиротинці забезпечують необхідними речами.

Олена ЧЕБАНЮК,

кандидат філологічних наук, фольклорист.