Михайло Поплавський. Повернення

24.11.2006
Михайло Поплавський. Повернення

Квіти «поверненцю». (Фото Володимира СТАДНИКА.)

      Перерва у концертній діяльності — практика для співаків та артистів не нова. Але повернення, які мають місце згодом,  меломани завжди сприймають трішки підозріло.  Мовляв, навіщо ті гучні прощання, якщо ось ти знову перед нами з мікрофоном у руці? У Михайла Поплавського ця історія має доказове пояснення. Відійшовши на деякий час від виступів, запису пісень та зйомок кліпів, він устиг переробити купу важливих справ на посту ректора Національного університету культури і мистецтв: було відкрито нові кафедри, в переліку спеціальностей з'явилися нові позиції, структура університету поповнилася новими факультетами та інститутами. А працюючи над цими та іншими проектами, дедалі більше переконувався в тому, що сцена для нього має бути не лише в минулому, а й у теперішньому та в майбутньому. Особливо, якщо за тобою — тисячі талановитих студентів, готових до будь-яких випробувань і глядачем, і сценою.

      Концерту-презентації  «Театру Михайла Поплавського», який відбувся 20 листопада, напередодні святого Михайла, в Національному Палаці «Україна»,  передував документальний фільм про найголосистішого ректора в Україні. На екрані — численна рідня Михайла Михайловича, його односельці, колоритні краєвиди, на які багата мала батьківщина Поплавського. Про свої симпатії до Михайла Михайловича розповідали політики — Леонід Кравчук, Іван Плющ, Левко Лук'яненко, Олександр Волков — та артисти. А сам він невтомно  сипав афоризмами, один з яких — «Без поразок немає перемог» — виголосив особливо натхненно. І вкотре розповів історію свого небезпроблемного ректорства, яка є якнайкращою ілюстрацією цих слів.

      Тим часом до зали прибували гості, серед яких були помічені заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк, міністр освіти Станіслав Ніколаєнко, ректори національних університетів Віктор Скопенко, Дмитро Мельничук, Анатолій Мазаракі, а також Юрій Рибчинський, Анатолій Матвійчук, Влада Литовченко, Алла Кудлай, Віктор Павлік, Анжеліка Рудницька, Юрій Фальоса та інші відомі люди. Сам концерт розпочався досить несподівано: в режимі «он-лайн» глядачі побачили, як до сцени вестибюлем «України»  прямує  Михайло Поплавський. Трішки схвильований, але рішучий, слухняно підставляє обличчя пензлику гримера, хреститься і заходить до партеру... По дорозі встигає привітатися зі Станіславом Ніколаєнком, підморгнути  Валентині Шевченко, посміхнутися і вже на сцені завершити пісню «Я горжусь тим, що я українець».

      Якщо охарактеризувати цей концерт одним словом, то найвлучнішим, напевне, було б слово «барвистий». Кілька разів змінював свої туалети сам Михайло Михайлович, а в кольоровій гамі костюмів студентів хореографічного відділення, здається, не забули про жоден з існуючих у природі відтінків. Сама програма також була досить різноманітною — ректор виконував як уже відомі, так і нові композиції. Серед шлягерів найтепліше глядачі вітали пісню «Росте черешня в мами на городі», яка давно вже стала однією з візиток співака Поплавського. Під час її виконання Михайло Михайлович спустився в зал із величезним букетом троянд: поцілувати руки матері Меланії Григорівни, яка, не стримуючи хвилювання, пригорнула сина.

      Ну і, звісно, не шкодували своїх долонь, вітаючи «Кропиву», «Блюз еротичних думок», «Не говорите мне прощай» та інші пісні.  «Аплодуйте, аплодуйте, — жартував Михайло Поплавський. — Вам усе одно, а мені приємно».

      Помітне пожвавлення у залі було зафіксоване під час виконання «їстівної» частини концерту. Михайло Михайлович, як відомо, українську кухню оспівував давно і небезуспішно. А тому і цього разу не зміг відмовити собі в задоволенні згадати про «Борщ», «Сало» та «Варенички у сметані». Під час цих пісень на сцену вийшли чи не всі студенти Університету культури, які не лише підтримали свого ректора злагодженими па (автор хореографічних постановок — заслужена артистка Аніко Рехвіашвілі), а й ще раз нагадали про багаторазово оспівану красу української жінки.

      Привітати Михайла Михайловича з повернення  «у сім'ю» прийшли Олександр Пономарьов, Наталка Бучинська, Тетяна Піскарьова, Юрко Юрченко, Іван Попович, які підтримали колегу своїми новими піснями.

      А родзинкою вечора була, звісно, суперлегендарна група  «Боні М», яка завершувала концерт. Кумири мільйонів знову довели, що зірка — це поняття позачасове, а ветерани світового шоу-бізнесу рівня  «Боні М», безумовно, можуть дати фору молодим. Боббі Фаррелл, щоправда, виглядав дещо чи то втомленим, чи то схвильованим, і тому не завжди потрапляв у ноти. Але ці погрішності компенсували інші учасниці легендарної команди, до того ж композиції групи давно вже стали бестселерами, а тому  їм підспівував увесь зал. А тим часом соліст зосередився на безпосередньому спілкуванні з українськими глядачами. Він дуже довго обнімався із дівчиною, яка піднесла йому квіти. А потім запросив на сцену дівчаток із залу і спрямував концерт у русло невимушеної імпровізації.

      Фінал концерту був у стилі  «Театру Поплавського», яскравий і багатолюдний. Сцену заполонили наймолодші артисти, переможці та фіналісти програми  «Крок до зірок»: Віктор Мостика з Волині, сестри-близнюки Авер'янови з Вінниці, Влад Боянчук із Києва, Ілона Галицька з Миколаївської області, Вікторія Петрик з Одеси, Ваня Данилов із Чернівецької області, Ернест Дерябін. Разом зі студентами факультету режисури та хореографії і народною артисткою України Наталею Бучинською Михайло Поплавський виконував пісню  «Моя Україно!». Глядачі піднялися, а на сцену посипався сріблястий дощ та спалахнули барвисті феєрверки.

Катерина КОВАЛЬ.


     
Р. S. Презентація Театру Михайла Поплавського всіх переконала — новий проект відбувся!