Голодомор без лапок

17.11.2006
Голодомор без лапок

25 листопада Україна відзначить 75-річчя Голодомору-геноциду. (Фото УНIАН.)

      На сьогодні в порядку денному Верховної Ради стоїть законопроект, якого чекали давно, — про Голодомор. Він запропонований Президентом Віктором Ющенком як невідкладний, і було б добре, якби за нього проголосували до 25 листопада — Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій. Суть цього акту — визнати великий голод 1932—33 років геноцидом комуністичної системи проти українського народу. Логічно, якби запалювання свічок у вечірніх вікнах та загальнонаціональна хвилина мовчання 25 листопада о 16.00 були б підтримані недвозначним рішенням парламенту. До всього, це буде 75-річчя трагедії — адже вважається, що початок Голодомору має фіксовану дату, яка походить від перших постанов тодішнього ЦК Комунiстичної партiї про нову хлібозаготівельну політику СРСР.

 

Геноцид у законі

      Проект Закону «Про Голодомор» закладає в разі його прийняття особливий прецедент — прецедент адміністративної відповідальності за публічне заперечення факту геноциду проти українського народу. Досі в Україні (про закордонний досвід скажемо пізніше) ще ніколи не забороняли обговорювати ту чи іншу трагедію з минулого, хоч би якої думки про неї дотримувалися різні верстви громадян.

      Закон про Голодомор від імені Президента представлятиме у ВР виконувач обов'язків голови Інституту національної пам'яті Ігор Юхновський. Він же роз'яснює для «України молодої» деякі концептуальні положення цього акту:

      — Закон торкається Голодомору і геноциду 30-х років. Справа в тому, що ми повинні розрізняти два явища — явище Голодомору, яке тривало довго, фактично починаючи з 1930 року і закінчуючи 1933-м, і явище геноциду, яке тривало чотири-п'ять місяців — із пізньої осені 1932-го до ранньої весни 1933-го, — пояснює Ігор Юхновський.

      — А як розуміти таке хронологічне незбігання дат?

      — Голодомор, як ви розумієте, — це час, протягом якого люди голодують і вмирають. Спричинили його неймовірно високі вимоги щодо поставок безплатного зерна від України тодішньому СРСР. У людей фактично відбирали все зерно, яке вони змогли зібрати... Але від голоду ще можна втекти, подавшись в інші краї. Та тут ми якраз і стикаємось з явищем геноциду — цілеспрямованими діями влади на знищення народу. На початку 30-х років в Україні почалися масові протести, виходи людей із колгоспів тощо... Тому в той час вся республіка була фактично ізольована від решти СРСР. У цій ізоляції українським селянам забороняють виїздити до інших республік, щоб там закупити зерно. Селяни не мали паспортів, на відміну від міського населення, їм було заборонено продавати в касах квитки, і ця заборона була офіційною.

      Але мала місце ще й глибша, внутрішня ізоляція окремих населених пунктів України. Вона почалася з постанови ВКП(б) про так звані чорні дошки, підписаної Сталіним і Молотовим. Якщо хтось із місцевого населення потрапляв у чорні списки неблагонадійних, то місцевість повністю ізолювали від зовнішнього світу — на всіх шляхах і виїздах стояли загони НКВС. Крім цього, звідти вивозили всю їжу — і з магазинів, і ту, що відбирали в людей. Бо якщо хтось із селян не виконував поставки зерна, то нестачу доповнювали іншими засобами існування. В таку місцевість із «боржниками» ніхто не мав права бодай щось завезти. Нарешті, вона була повністю заблокована з точки зору подачі інформації про події, які там відбувалися.

      Результат — масове вимирання людей, цілими районами. Подекуди над заритими в землю людьми й досі немає жодного знаку... Оце і є геноцид, і є та зумисна дія, про яку слід розказати. Таким чином, закон визначає Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид проти українського народу. Хоча точніше було б казати про геноцид проти української нації, адже «польські» чи «німецькі» села в Україні, розташовані на порубіжжі з «чорними» районами, не так постраждали від голоду...

      — Дефініцією геноциду закон не обмежується...

      — Так, закон іще забороняє організаціям і громадянам в Україні поширювати думку про те, що геноциду не було. Закон вводить адміністративне покарання за поширення подібної неправдивої інформації — як окремими особами, так і засобами масової інформації або іншими установами. Закон також зобов'язує Кабінет Міністрів до вживання певних організаційних дій, спрямованих на поховання жертв Голодомору за християнським обрядом — аби їхні могили були впорядковані і на них стояли хрести. Зобов'язує він й Інститут національної пам'яті України, який є державним органом, провести відповідну роботу для поширення інформації про Голодомор, і передусім в закладах освіти.

За заперечення Голодомору — штраф. Але тільки якщо Президент «порозуміється» з Прем'єром...

      Те, чи пройде президентський законопроект у Верховній Раді, значною мірою залежатиме від позиції найбільшої парламентської фракції — Партії регіонів (комуністи, ясна річ, будуть проти. Але від них тут мало що залежатиме).

      Пізніше в інтерв'ю «УМ» Юхновський скаже, посилаючись на представника ПР Тараса Чорновола, що серед «регіоналів» спостерігається розкол: одна третина — за визнання Голодомору, одна — проти, і ще одна — вагається, вимагаючи додаткових аргументів і матеріалів. «УМ» зв'язалася з Чорноволом, однак він представив ситуацію по-іншому: вірогідність «консолідованого голосування фракції» з цього питання є достатньо висока. Концепцію закону «регіонали» сприймають в цілому позитивно («Ми ж теж живемо у цій державі», — каже Чорновіл), але над деякими технічними моментами ще варто попрацювати.

      Судячи з усього, серед «технічних моментів», які найбільше турбують колег Чорновола, — якраз положення про адміністративну відповідальність за заперечення геноциду. Представниця ПР, координаторка парламентської більшості Раїса Богатирьова зазначала, що другий пункт законопроекту Ющенка суперечить тій нормі Конституції, яка гарантує кожному громадянинові право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. Втім, за словами пана Чорновола, дискусія довкола цього втратила свою гостроту відтоді, як була досягнута домовленість обмежитися лише адміністративною відповідальністю, відкинувши кримінальну.

      «Інформація про кримінальну відповідальність з'явилася в пресі, і, природно, викликала деякі застороги, бо ми вже маємо приклад того, коли швейцарського науковця засудили до ув'язнення не за те навіть, що він піддав сумніву факт [єврейського] Голокосту, а лише висловив свої припущення щодо дійсної кількості загиблих», — пояснює Чорновіл.

      А от секретаріат Президента, де й відбулося перше представлення пресі законопроекту про Голодомор, доля швейцарця Юргена Графа обходить мало. Навіть навпаки: заступник голови СП Іван Васюник якраз і посилався на закордонний досвід, обстоюючи норму про покарання тих, хто сумнівається у факті геноциду: «Це не є зазіханням на свободу слова. Заперечення трагедії єврейського народу — Голокосту — заборонене законодавством понад десяти країн світу, в тому числі Франції, Швейцарії, Бельгії, Польщі», — говорить Васюник. Зокрема в Австрії, Румунії і Чехії передбачене винятково кримінальне покарання (від 6 місяців до 10 років ув'язнення); у Німеччині та Ізраїлі покарання може сягати 5 років в'язниці; в Румунії особливе покарання — для держслужбовців — становить до 5 років позбавлення волі. Тож з огляду на це, зазначив Васюник, можна погодитися на пропозицію щодо підвищення відповідальності органів влади та запровадити жорсткіші санкції для тих держслужбовців і посадових осіб, «які намагаються переписати трагічні сторінки історії України».

      «Доречно згадати, що уряд Януковича у 2003 році зробив вагомі кроки щодо визнання Голодомору і зараз демонструє послідовність своєї позиції», — похвалив Васюник Януковича, висловивши упевненість, що фракція Партії регіонів підтримає відповідне рішення Верховної Ради.

      У принципі, навряд чи з боку фракції регіонів слід очікувати надто сильного опору при голосуванні за закон про Голодомор. Дане питання не належить до категорії тих дражливих тем (як-от, наприклад, вступ до НАТО), де вкрай негативна реакція «регіоналів» відома заздалегідь. Завадити прийняттю закону може хіба що чітка вказівка Кремля (цього теж виключати не слід). А також — прискіпливість окремих «юридично підкованих» нардепів, які, наслідуючи Тараса Чорновола, будуть стверджувати, що «закон із точки зору нормотворчої практики виписаний абсолютно невміло, бо в прикінцевих положеннях внесено зміни до Кодексу про адміністративні порушення, який за градацією є вищим за цей закон. Цього робити не можна, і це одна з причин, через які закон виявиться недієздатним.

      Ми б пропонували, щоб був внесений пакет з двох законів — про Голодомор і про внесення змін до адміністративного кодексу».

      А поки Чорновіл заглиблюється у юридичну казуїстику, його колишній колега по парламенту Ігор Юхновський оцінює ситуацію простіше: «для того, щоб закон був прийнятий Верховною Радою, має бути певне взаєморозуміння між Президентом і Прем'єром...».

Винуватців Голодомору закон не називає. Визнає тільки жертв, про яких обіцяє подбати

      Що ж, стосунки між двома цими високопосадовцями є темою окремою і абсолютно не дотичною до чергових роковин Голодомору. Що ж до самого Голодомору, то серед розробників законопроекту тривали диспути про те, як і з більшою відповідністю до історичних подій окреслити явище: геноцид В Україні чи геноцид ПРОТИ України. Відмінність цих двох варіантів пов'язана з визначенням організаторів злочину. З цього питання «УМ» і продовжує розмову з Ігорем Юхновським.

      — Закон визначає конкретних винуватців Голодомору?

      — Про це в законі не йдеться. Але якщо ви спитаєте, що планує робити Інститут національної пам'яті, то ми, безумовно, будемо говорити про певних персон з тодішньої Комуністичної партії (більшовиків), винних у геноциді, але ми не будемо робити це з позицій їхнього покарання, навіть посмертного.

      — Але в законі якось прочитується те, хто найбільшою мірою несе відповідальність за Голодомор: самі українці (з числа компартійних чиновників першого ешелону) чи функціонери з Москви? Тобто ворог, умовно кажучи, внутрішній чи зовнішній?

      — У Москві тоді перебувало злочинне бюро ВКП(б), але й там не було одностайності, не забуваймо про це... Росія як така тут ні при чому, там росіяни страждали не менш ніж українці в Україні.

      — Закон дбатиме про мертвих. А для тих, хто вижив у ті роки, передбачений бодай якийсь доважок до пенсії абощо?

      — Ні. Цей закон не говорить про матеріальну допомогу для тих, хто пережив Голодомор, але він зобов'язує Кабмін прийняти ще додаткові постанови, які б подбали про жертв Голодомору. Головна мета закону — розставити правильні історичні акценти.

      — Але як конкретно діятиме закон? Скажімо, якою після прийняття закону буде реакція офіційного Києва на чергову заяву МЗС Росії — припустiмо, стосовно того, що Росія «не бачить підстав визнавати так званий голодомор в Україні геноцидом за етнічною ознакою»?

      — Знаєте, поведінка МЗС Росії залежить від людей, які працюють в МЗС Росії, а позиція Верховної Ради — від людей, які представляють її. Закон у першу чергу покликаний відновити пам'ять про ті страждання, які нація принесла на вівтар своєї незалежності. І щоб кожен українець зрозумів, що навіть його фізичне існування може бути гарантоване тільки в незалежній державі.

Необхідні висновки

      Останні слова Юхновського варті того, аби бути набраними крупним шрифтом на обкладинці самого закону або ж принаймні фігурувати у пояснювальній записці до нього... Але сам документ не залишає по собі враження відточеного до останньої грані концептуального діаманту, який нарешті закриває всі лакуни і розставляє крапки над «і». Так, він констатує факт Голодомору. Тобто навіть вживлює його у свідомість громадян як річ очевидну і доведену, сумніватись у якій — не тільки неуцтво, а ще й злочин. Така місія закону, безсумнівно, є дуже необхідною.

      Однак чи не має рацію та ж таки Раїса Богатирьова, яка зауважує, що проектом закону не передбачена відповідальність органів державної влади за його невиконання? Адже ми пам'ятаємо, що закон зобов'язує уряд, як висловився Юхновський, до «певних організаційних дій» щодо встановлення місць поховань жертв Голодомору і благоустрою цих місць. Окреме доручення також торкається матеріальної підтримки постраждалих внаслідок геноциду. Нарешті, залишається ще й сюжет з адміністративною відповідальністю за заперечення Голодомору — чи втілиться така норма в життя, чи її спіткає доля постанови про заборону паління в громадських місцях? Адже, дійсно, для того щоб механізм адміністративної відповідальності запрацював, потрібні зміни до відповідного кодексу — їх ми наразі не маємо. А маємо у підсумку закон, що носить передусім декларативний характер. I маємо досить жорстку, єзуїтську позицiю Росiї, яка через своє МЗС уже заявила, що Києву не слiд педалювати тему Голодомору, i саме це слово варто писати в лапках — так званий «голодомор».

      До «круглих» роковин Голодомору лишається фактично один сесійний день — сьогоднішній (наступного разу ВР збереться в сесійній залі 28 листопада). Тож багато депутатів прогнозують, що робоча група не встигне доопрацювати певні суперечливі моменти «до дати». Хіба що станеться якесь диво, і парламентарії з різних фракцій продемонструють не бачену досі злагодженість в роботі. Якщо ні — до закону про Голодомор законотворці повернуться пізніше. 

 

ЗАЯВА

      Фракція «Наша Україна» висловлює подив з приводу пропозицій інших фракцій щодо «створення якихось додаткових робочих груп чи недоцільності запровадження відповідальності за заперечення факту Голодомору».

      «Наша Україна» переконана, що Верховна Рада має прийняти закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу і хоче, щоб до 25 листопада він був підписаний Президентом та оприлюднений. «Це рішення, на наше глибоке переконання, консолідує країну. А той депутат, який не проголосує «за», солідаризується з тими, хто дозволяє собі брати слово «голодомор» у лапки і говорить лише про неврожай, а не про свідоме знищення мільйонів українців протягом 1932—1933 років», — заявляє прес-служба позицію «Нашої України».

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>