Грона гніву генпрокурорського

11.12.2003

      Прийдешні новорічні свята вже, схоже, накладають свій відбиток на новостійну наповненість дня сьогоднішнього. Хоча, здавалося б, дещо зарано... Впадання в аполітичну сплячку в Україні відбувається наприкінці грудня і сягає початку лютого, але ж перший зимовий місяць щойно почався... Проте коло подій, про які повідомляють інформагентства, змушує відверто нудьгувати. Приміром, Лазаренко відмовився від свого заокеанського адвоката (Гарольда Розенталя). Чому — незрозуміло. «Вціліла» на своїй посаді «адвокатеса» Павла Івановича Марина Долгопола подію коментувати відмовляється.   (І це при тому, що, як повідомляла «УМ» з посиланням на знаючі джерела, адвокати екс-Прем'єра, які приїжджали в Україну в складі американської групи слідчих, зібрали навдивовижу добротну інформацію саме для захисту Лазаренка, опитавши українських свідків. Проте слід розуміти так, що пан Розенталь пану Лазаренку чимось таки не вгодив).

      Інша інформація — про нововведення для працівників ДАІ, перед якими нині всі будуть рівні — будь ти хоч «негром похилих років» (як сказав би поет Маяковський), хоч представником Адміністрації Президента, хоч народним депутатом, хоч служителем Кабміну. Адже, як свідчать нові правила, працівники державтоінспекції тепер будуть змушені документувати порушення правил дорожнього руху незалежно від наявності на транспортних засобах номерів серій «АП», «ВР», «КМ» та деяких інших... Але й це ще не новина тижня. Мабуть, на справжню подію «тягне» хіба що ротація прокурорських кадрів, за яку взявся теперішній Генпрокурор Геннадій Васильєв.

      У принципі, в оновленні кадрового складу своїх підлеглих, яке запроваджує кожний свіжопризначений на свою посаду шеф, немає нічого несподіваного (банальність щодо нової мітли, яка чисто мете, так і проситься з язика). Одначе Васильєв взявся передусім підмітати Одещину — один iз тих регіонів, де свого часу (а конкретніше — в серпні цього року) побувала Ольга Колінько, тоді ще в ранзі голови Координаційного комітету з боротьби з корупцією. Зі своєї поїздки у цілому (йдеться не тільки про Одеську область) пані Ольга, як усі ми пам'ятаємо, повернулася вельми гнівною і, проводячи прес-конференцію, жбурляла стріли невдоволення у тодішнє керівництво Генпрокуратури, тобто у Святослава Піскуна.

      Нині ця пані посіла посаду заступника Генерального прокурора, активність якого саме на одеському «фронті» спровокувала такий, скажімо, заголовок в одному з відомих інтернет-видань: «Колінько натравила Васильєва на одеського прокурора»... Не вживаючи таких різких висловів, зауважимо, що у прикутій до Одещини увазі Васильєва рука Колінько таки доволі відчутна. «Деякі люди подібні до ковбас, — писав Козьма Прутков, — чим їх начинять, те вони у собі й носять». Отже, чим начинений нині Васильєв?

      За офіційним повідомленням від Генпрокуратури (а останнє сформулювалося як підсумки суботнього засідання колегії ГП), «...у ході перевірки (Одеської області, прокуратуру якої очолював Михайло Косюта. — Авт.) були виявлені порушення в роботі обласної прокуратури, зокрема, неадекватне проведення координаційної роботи між правоохоронними органами регіону, невиправдане порушення кримінальних справ, фактична відсутність нагляду за роботою органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність, недостовірні статистичні дані, перевірка яких не проводилася, недостатнє реагування на порушення природоохоронного й земельного законодавства, порушення у веденні слідства прокуратурою, зниження в цілому розкриття злочинів».

      Також відзначено, переповідає офіціоз від Генпрокуратури «Українська правда», що цю інформацію було свого часу доведено до відома керівництва області, однак відповідної реакції не надійшло, тож ситуація на сьогоднішній день не змінилася. Себто не робить висновків Косюта, та ще й не кається. Або кається, але пізно. «У свою чергу, присутній на колегії Косюта визнав наявність у роботі прокуратури Одеської області істотних недоліків, відзначивши, що деякі з них уже ліквідовані. Однак у зв'язку з існуванням таких недоліків Косюта подав рапорт про звільнення з органів прокуратури», — пише «УП». На даний момент жест Косюти не залишився без наслідків для керівника одеської прокуратури (позавчора Генпрокурор задовiльнив рапорт Косюти про звiльненя), але останній цвях у домовину кар'єри Косюти ввігнали ще на згаданiй колегiї. Причому зробив це не абихто, а Геннадій Васильєв, заявивши: «Прокуратура області перестала бути керівним методичним органом», — сказав він.

      Зрозумiло, що після таких слів Косюті  недовго лишалося бути у своєму кріслі. Тим більше що ще після поїздки Колінько корупційно неблагонадійними регіонами України на Одещині змінилося майже все силове керівництво: Президент розпорядився звільнити тоді начальників обласної міліції, митниці та управління юстиції. Лишився на посаді в Одеській області лише Михайло Косюта. Як тепер виявляється — ненадовго.

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>