Надю Буток готові взяти до своїх родин читачі «УМ»

11.12.2003

      Минулого місяця на сторінках «УМ» було розміщено статтю про 14-річну Надю Буток, дівчинку, яка шукає сімейного затишку. Використовуючи відомий штамп, можна сказати, що не встигла на нашій газеті ще висохнути фарба, як до редакції вже почали надходити листи та дзвінки із пропозиціями для Наді. Під враженням від почутого та прочитаного, ми зайвий раз переконалися, що, власне, це — історія не лише окремої дівчинки, а й багатьох її друзів по нещастю,  оскільки в Україні багато дітей, які мріють про родинне спілкування і тепло, але біда в тому, що вони не знають, до кого і куди звернутися. Це чудово розуміють і наші читачі. Тому сподіваємося, що наступні рядки стануть у пригоді не лише нашій героїні.

      Чесно кажучи, ми й не сумнівалися, що на нашу публікацію прийдуть відгуки. Але те, як скоро зреагували на Надіну біду читачі «УМ», приємно вразило. Першим до редакції надійшов лист із Житомирщини від родини Кусів. Василю Леонтійовичу 54 роки, його дружинi Марії Григорівнi — 52, вони мають трьох дорослих дітей, які живуть окремо. Василь Леонтійович та Марія Григорівна з радістю відгукнулися на нашу публікацію  «Із Надією сподіваємося». «Ми не проти взяти дівчинку до себе, якщо вона нам напише», — йдеться у їхньому листі.

      Василь Леонтійович навіть вклав до свого листа порожнього конверта, напевно, щоб Надя швидше надала про себе звісточку. Якщо ж дівчинка не відгукнеться, Василь Леонтійович та Марія Григорівна готові запропонувати сімейний затишок тому, хто його потребує. «Якщо дитина матиме бажання вчитися, і вчитися добре, то ми допоможемо по своїх можливостях». Додамо, що адреса добродіїв Кусів знаходиться в редакції.

      Інше повідомлення надійшло з південного регіону України, а саме з міста Таврійська Херсонської області. До редакції зателефонувала жінка і схвильованим голосом запитала, як можна зв’язатися з дівчинкою. Вона представилася як Світлана і сказала, що може запропонувати Наді стати членом їхньої великої родини. Як виявилося, родина у пані Світлани дійсно велика — аж п’ятеро дітей, і всі свої, рідні...

      «Україна молода» щиро пораділа б за Надю, якби здiйснилася  її мрія про повноцінну сім'ю. Наразі, як повідомили«УМ» у Службі в справах неповнолітніх у Київській області, дівчина знаходиться у своїх братів. Сімейні обставини в родині Бутків дослідили працівники Ірпінського відділення Служби і повідомили, що триматимуть ситуацію під своїм контролем.

      До речі, як зазначив у розмові з кореспондентом «УМ» представник Служби у справах неповнолітніх Олег Савко, Житомирська область, звідки до редакції надійшов лист від подружжя Кусів, посідає перше місце за станом дитячої бездоглядності. Відтак сподіваємося, що доброта читачів«УМ», які відгукнулися на нашу публікацію, знайде тих, хто її найбільше потребує.

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>