Явлення дива на Грушевського

31.10.2006
Явлення дива на Грушевського

      Хочте вірте, хочте ні, а недавно побувала я на засіданні Кабміну. Ну, скажімо так, у статусі невидимки. Крім усіх інших державних справ, говорилось там про... кіно. Чому б і ні? По-перше, за відомим висловом неудобозабиваємого Ілліча, це одне з найважливіших мистецтв. По-друге, найміністріших міністрів, тобто найсвідоміших державних мужів, обурив той факт, що Київський апеляційний суд скасував постанову Кабінету Міністрів № 20 від 16 січня 2006 року про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою.

      — Ні, ви подумайте, — почула я обурливе, — тепер ніхто з дистриб’юторів не зобов'язаний дублювати чи подавати із субтитрами іноземні фільми. Це ж порушення прав людини!

      — А до чого тут права людини? — поцікавився хтось, не «врубавшись».

      Свідомі й «просунуті» державні мужі пояснили:

      — Громадянин України, який хоче почути українську мову на екрані, тепер фактично позбавлений такої можливості. Мало того, і на DVD так само «озвучка» буде мовою лише однієї національної меншини. А що робити корінному населенню? Де українець може почути у прокаті рідну мову?

      — Так-так, ми просто позбавляємо наших громадян права вибору. Це елементарне порушення прав людини.

      — Хто хоче — хай собі йде на російськомовний варіант, хтось — на україномовний, — підхопив інший свідомий державний муж.

      — Суд фактично ухвалив рішення про заборону української мови. Що скаже світова громадськість? Це нікуди не годиться! Нас обрав народ, і ми не можемо допустити такої дискримінації.

      — Постанова попереднього складу Кабміну була абсолютно законною. Вона ж не забороняла дублювати російською мовою. А під виглядом захисту мови російської нацменшини, яка покриває сто відсотків прокату, фактично протягнено абсурдне рішення. Ви уявляєте таке, панове, у якій-небудь Франції чи Італії? Та навіть у країнах Балтії?

      — Тим більше що недавня спроба дублювання українською була комерційно успішною!

      — Так, ми всією сім'єю ходили на «Тачки» і «Піратів Карибського моря». Діти були просто у захваті. Хто сказав, що українська мова непрестижна?

      — Пригадуєте, як «плюси» починали колись? Дублювали українською Гринуея, блокбастери Шлезінга, Верхувена, Лоузі — на ура!

      — Еге ж, у транспорті народ цитував репліки із знаменитої «Династії» українською!

      — Спершу когось шокувало, що американець-нафтопромисловець Блейк Керрінгтон та його колишня благовірна Алексіс «шпарять» українською. А потім — нічого, призвичаїлися.

      — Справді, панове, ми не повинні терпіти таку наругу Київського апеляційного суду! А то кури засміють. Чули, який анекдот ходить? Вірменське радіо запитали: яку мову найважче вивчити — китайську чи іврит?

      — А й справді, яку?

      — Українську. Бо половина жителів України ніяк не вивчить її.

      — А ми ж з вами вивчили, панове! — сказав найміністріший з усіх міністрів. Приклад подали. Так що — ніяких відкатів із прокатом! Не дамо!

      Слухала я все це, раз по раз потираючи невидимими руками невидимі вуха й очі, і сама собі не вірила. А ви? Тепер справа за малим: подання оскарження Кабміном до Верховного Суду і торжество духу та букви закону. А то я вже збиралася апелювати до Комісії з прав людини у Страсбурзі...

Людмила ТАРАН,
журналіст, письменник.