Чи справді коні не винні?

      Нагадаємо, що 10 червня 2004 року в Київському музеї російського мистецтва відкрилася помпезна виставка «Український живопис 1945-1989 років. З приватних колекцій» під патронатом тодішнього віце-прем'єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника. Виставку тоді ощасливив своєю присутністю і Леонід Кучма. Серед полотен інших українських художників-соцреалістів у експозиції були присутні роботи, які начебто належали пензлю Тетяни Яблонської. Хвора і старенька художниця не мала тоді змоги на власні очі подивитися ті роботи, зате бачила розкішний каталог виставки і категорично заперечувала своє авторство. Те, що представлено підробки, бачила і дочка Яблонської, і численні друзі й симпатики сім'ї, мистецтвознавці й художники. Причетні до виставки чиновники категорично відмовлялися дослухатися до претензій Гаяне Атаян, мовляв, виставку відмінити нереально, адже на неї чекають ого-го які люди. До речі, діти художників радянської доби Сергія Григор'єва та Володимира Костецького теж стверджують, що представлені на виставці роботи їхніх батьків — підробки. На превеликий жаль, наші митці не надто орієнтуються в законах про авторське право, а коли й орієнтуються, то не наважуються ті права відстоювати. Адже коли шахраїв підтримують високі державні посадовці, то виборювати щось через суд — безнадійна справа. Директор Київського музею російського мистецтва Юрій Вакуленко в цьому скандалі обрав позицію на кшталт: «А я що? Я — нічо». Мовляв, Табачник особисто попросив надати приміщення для експозиції. Сама виставка була організована товариством «Естамп» спільно з Міністерством культури і мистецтв України, а за справжність картин відповідали експерти того таки «Естампу». Натомість у галереї «Естамп» казали, що експертну оцінку мають замовляти колекціонери, які надають картини, а не галерея, і стверджують, що перед виставкою картини пройшли через руки багатьох фахівців. Зокрема такого «зубра», як ректор Академії образотворчого мистецтва Андрій Чебикін. Пан Андрій, до речі, був автором передмови до каталогу виставки. Але самі роботи він побачив уже на виставці, і розповідали, що Чебикін був здивований творами, підписаними прізвищем Яблонська, які досить таки відрізнялися за стилістикою від письма славетної художниці.

      У часі того скандалу багато йшлося про те, що твори з приватних колекцій, які пройшли через поважний державний музей, зростають у ціні. Пройшовши подібну експозицію, картина начебто отримує сертифікат на справжність. Відомо, що Дмитро Табачник, на прохання якого відбулася злощасна виставка, є клієнтом галереї «Естамп», а також власником деяких картин, начебто пензля Тетяни Яблонської. «Начебто», бо деякі колекціонери-галеристи, зокрема відомий фахівець з живопису епохи соцреалізму Людмила Березницька та мистецтвознавець Наталя Романова, стверджують, що у колекції того ж Табачника є фальшивки Яблонської.

      Узагалі ж усі одностайні в тому, що колекціонерський бізнес, який серед деяких мистецтвознавців нині модно промовисто і з підтекстом називати колекторним, — справа брудна і темна. Багатьом українським експертам теж не можна довіряти: купити їхній підпис не складно. Стверджують, що на вітчизняному ринку «гуляє» тридцять відсотків фальшивих творів періоду соцреалізму. Це не може не позначитися негативно на авторитеті ще живих і вже покійних класиків українського живопису.

      Скандал навколо злощасної виставки остаточно надламав і без того хвору, похилого віку Тетяну Яблонську. Влітку 2005 року художниця померла. А 2 жовтня цього року Шевченківський районний суд міста Києва відмовив Атаян Гаяне в задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Естамп» та Київського музею російського мистецтва про захист авторського права.

      З нагоди цього «торжества справедливості» директор музею російського мистецтва Юрій Вакуленко позавчора зібрав прес-конференцію. Два роки поспіль він або по-страусячому ховав голову у пісок, або переводив «стрілки» на Табачника. Тепер Табачник знову при владі, тож можна розправити плечі і спілкуватися з гадами-журналюгами, які не давали бідолашному, інтелігентному і чесному Юрію Вакуленку спокою. Юрій Євгенович заявив, що він тепер цілком відкритий для преси. Свою порядність й інтелігентність директор музею засвідчував тим, що іронізував над Гаяне Атаян (щоправда, незмінно з прикметником «шановна») і стверджував, що 2004 року Яблонська була розбита інсультом, тож не могла адекватно сприймати дійсність.

      Хоча багато приятелів родини Яблонських через засоби масової інформації стверджували цілком протилежне. Мовляв, пані Тетяна була при ясному розумі і цілком логічно пояснювала, чому та чи інша картина не може належати її пензлю.

      Слова Юрія Вакуленка на прес-конференції стосовно експертів та експертиз без перебільшення гідні захоплення:

      — У світі не існує інституту експертизи живопису. Художній твір — це еманація суб'єктивізму, його неможливо оцінити об'єктивно. Картина — це не ковбаса і не будинок на Печерську. (...) А своїми непрофесійними діями шановна Гаяне Атаян спрацювала проти себе. Тепер колекціонери бояться купувати твори Яблонської.

      Скидається на те, що для пана Вакуленка як для високого поціновувача мистецтва, та й просто освіченої людини, цілком припустимо експонувати твори, сумнівні з точки зору їхньої оригінальності. Так само й влаштовувати експозиції, які шкодять не лише авторському праву, а й зачіпають честь і гідність митця та його родини. Виставляти можна «любе», була б лише команда «згори» й відповідний надійний «дах».

      Хтозна, чи вистачить сил Гаяне Атаян і далі виборювати справедливість. Якщо її активно не підтримають інші художники, а мас-медіа не втратять інтересу до цієї теми, шахраї й далі наживатимуться. А нажитися можна пристойненько. Скажімо, у грудні минулого року картину Тетяни Яблонської «В майстерні» на британському аукціоні «Сотбіс» продали за сімдесят дев'ять тисяч доларів. А що, як на авторитетні аукціони підуть десятки легітимізованих завдяки експозиціям у державних музеях підробок?