Установчий з’їзд НСНУ став початком ери «любих друзiв». (Василя ГРИБА.)
Цей рік для «Нашої України» видався не найкращим. На виборах набрали близько 14 відсотків голосів і посіли третє місце у парламентській класифікації - а це дуже мало для блоку, який ставив за мету мати свого Прем'єр-міністра і носити «жовту майку» лідера більшості. У тих умовах довелося покладатись на створення міцної демократичної коаліції. Але вона зірвалася. Вирішили піти на примирення з іншим табором, узяли участь в ініціюванні Універсалу. Але він видався далеко не «універсальним» знаряддям для стримування напористої політики Партії регіонів. Ідея коаліції національної єдності теж провалилася. Результативність виявилася досить низькою: бо в підсумку маємо перехід «НУ» в опозицію та рішення створити конфедерацію «Європейська Україна». Теж, між іншим, будуть переговори...
Політика - не те місце, де можна подихати свіжим повітрям. Тут зраджують, обманюють, ставлять підніжки, а коли треба - ще й доб'ють лежачого копняком. «Нашу Україну» протягом року теж не раз підставляли: не обійшлося ані без «шляху від Соцінтерну до Іуди» Соцпартії, ані без «ТОМУ ЩО послідовності» Партії регіонів. Але «Нашій Україні» не варто було б списувати всі свої проблеми на інші політичні сили. Бо, попри всі аргументи та виправдання (часом досить-таки суттєві), за підсумками цього сезону «НУ» виявилася зовсiм не в фаворi - і на виборах, і на численних «коаліціадах». І з цього варто було б зробити висновки.
«Партія влади» перетворилася в «партію без влади». Утім цей висновок дещо умовний. Бо наразі НСНУ має і кількох своїх міністрів, і «губернаторів», входить до більшості у численних місцевих рад. Зрештою, її почесним головою досі залишається Президент України Віктор Ющенко.
Але вся ця владна конструкція (йдеться про представництво «НУ») дуже хистка. Міністри невдовзі мають звільнитися. У «губернаторів» тих областей, де «Наша Україна» має низький рейтинг, а відтак мале представництво у місцевій владі, майже напевне почнуться проблеми з радами (яскравий приклад - керівник Харківської ОДА Арсен Аваков, відставки його домагаються і рішеннями сесії, і судами, і навіть голодуваннями). А згори до того ж буде тиснути Кабінет Міністрів Віктора Януковича, який уже зараз кривим оком позирає на п'ять голів ОДА, включно зі згаданим вище Аваковим.
Наразі туманно мислиться те, як «Наша Україна» поведеться на місцях, де її депутати входять до керівної більшості «парламентів». Йдеться про ті ради, де коаліційними партнерами «НУ» виступає Партія регіонів. З одного боку, є рішення про перехід в опозицію. Однак мало віриться, що це рішення розповсюдиться на всі глибинки.
Дехто при цьому ще й доправляє свою позицію щодо неподавання у відставку Універсалом національної єдності та новітньою політикою глобального примирення. Це можуть казати як депутати міськради, так і міністри, які не захочуть покидати уряд. У цьому питанні «Наша Україна» виявилася затиснутою між двома стінами: по праву руку - перехід в опозицію, ліворуч - потреба співпрацювати з сильним можновладним «регіоналом». Бо співпраці хотів би і почесний голова НСНУ Віктор Ющенко, котрий, як глава держави, апріорі не може бути відвертим опонентом уряду. В такий спосіб «Нашій Україні» доведеться демонструвати чудеса акробатики, поєднавши політику опозиційності з політикою порозуміння між Сходом і Заходом (важлива ремарка: та їхніми політиками. - Авт.). Чіткої лінії поведінки поки не видно.
Проте депутатка від «Нашої України» Ксенія Ляпіна запевняє: проблем не буде. «Насправді ми тут не винаходимо свого велосипеда, - каже Ксенія Михайлівна в інтерв'ю «УМ». - У Франції для цього навіть термін вигадали: «політика співіснування», коли, наприклад, Президент спирається на ту політичну силу, яка не входить до урядової більшості. Це нормально. В цьому випадку визначальною лінією для партії є її ідеологія. Ми будемо діяти так, як написано в нашій програмі. Щодо співпраці з урядом - ми не погоджуємося з багатьма позиціями, але там, де інтереси збігатимуться, будемо вести розмову і з більшістю, і з урядом».
Пані Ксенія також поділилася своїм спостереженням, що в Україні наразі діє підліткова політика. «Це коли все або нічого», - пояснює Ляпіна й додає, що в країнах зрілої демократії так не робиться. Це цікава позиція, але думається, що питань на кшталт «Ми в опозиції чи ні і що нам казати з цього приводу людям?» на суботньому з'їзді не уникнути.
НСНУ створювалася під брендом «партії Ющенка». З метою взаємної асоціації Вікторові Андрійовичу навіть дали членський партквиток із почесним першим номером. Рік тому Президента навіть хотіли поставити на чолі списку виборчого блоку. І рік тому - після «корупційного» скандалу, затіяного Зінченком, та невдалих спроб очистити партію від одіозних політиків - глава держави почав потихеньку відходити від справ партії.
Недавно главу секретаріату Президента Віктора Балогу запитали: чи може Ющенко припинити членство в «Нашій Україні»? Віктор Іванович чи серйозно, чи жартома відповів: «Думаю, найближчим часом так і станеться». З того часу фактично жодне інтерв'ю, яке журналісти беруть у «нашоукраїнців», не обходиться без питання про те, як надалі співіснуватиме партія та її почесний голова.
Коментуючи цей інформаційний привід, голова політради НСНУ Роман Безсмертний зазначив: партія прийме будь-яке рішення, що визначить глава держави. «Партія залишиться з Президентом, буде продовжувати з ним співпрацю і відстоювати програму, з якою Віктор Ющенко переміг на виборах», - додав Роман Петрович.
Поза сумнівом, «Наша Україна» і далі буде найбільшою опорою Президента. Ніхто від цього нікуди не дінеться. Але останнім часом усе помітнішим стає тяжіння Віктора Ющенка до рівновіддаленості від усіх політичних сил. Вони можуть називати свою політичну силу «партією Ющенка», але навряд чи Президент назве її «своєю партією». Принаймні так складається зараз. У цьому контексті виникає ще одна колiзiя.
Ще на початку, за відсутності авторитетного лідера (Ющенко ж пішов на Банкову), «Наша Україна» вирішила створити таку структуру партії, в якій не могло би бути потужного за повноваженнями голови. Найбільшу відповідальність поклали на плечі колективного утвору - політради партії. Зараз вона складається з більш ніж 170 членів. Політрада й обирає собі лідера зі «скромною» регалією «голова політради». А ще є президія ради партії.
Цю конструкцію партії одразу ознаменували компліментом «демократична». Можливо. Однак час показав, що цей «демократизм» пішов партії на шкоду. Їх об'єднала ідея підтримки Ющенка. Але цього «обруча» виявилося недостатньо, щоб надійно скріпити «дерев'яні бруски партійної діжки». У партії нібито є спільна мета, але як тільки справа доходить до тактичних моментів, до поточних дій, «діжка» часто починає давати тріщини.
Конфлікт заяв між тими «нашоукраїнцями», які від початку заявляли про потребу перейти в опозицію, і тими, які виступали за проведення переговорів про коаліцію національної єдності, цікавий не тільки дискусією векторів. Насамперед це публічна демонстрація неоднорідності партії. Такої, що «Нашу Україну» справді можна назвати радше союзом, аніж партією. І для «НУ» буде щастям, якщо ці явища справді є свідченням демократичності, а не чимось гіршим.
Коли вже йдеться про керівництво партії, то не можна не зазначити, що майбутній з'їзд НСНУ буде звітно-виборчим. Ротації (або перезатвердження) торкнуться політради та складу контрольно-ревізійної комісії, а голову та президію політради, а також керівництво виконкому, обиратимуть уже члени ради.
Наразі ніхто не береться сказати, наскільки сильно буде оновлено керівний склад партії. Це залежить від позиції делегатів та їхньої оцінки тим подіям, які сталися від початку року. «Ми розглянемо результати виборів, з'їзд дасть оцінку коаліційним переговорам, визначить, чи відповідало це ідеології партії, - зазначає Ксенія Ляпіна. - В залежності від того, якими будуть оцінки, такими будуть і відповідні кадрові рішення. Думаю, це варто робити. Я виступаю за суттєве оновлення керівництва партії».
«Це було б дуже корисно, - відповідає на питання «УМ» про оновлення керівництва голова виконкому НСНУ Микола Катеринчук. - Я думаю, що час вимагає таких змін». Катеринчук додав, що виступає за повну зміну провідників партії. «Ті люди, які представляли керівництво партії, брали участь у переговорах про створення коаліції з Партією регіонів, знизили рівень підтримки партії в суспільстві», - зазначає Катеринчук.
Власне, Микола Дмитрович сам є одним із найбільших претендентів на виліт із керівництва НСНУ. Він ще кілька місяців тому заявив, що «НУ» не варто йти на коаліцію з «регіоналами» і публічно засудив такі дії партійців. На питання про те, чи може оновлена політрада партії змінити керівника виконкому НСНУ, Катеринчук відповідає: «Я впевнений, що так і станеться».
Проте, розповідаючи про кадрові очікування від з'їзду, «нашоукраїнці» у своїй більшості просять не чекати сенсацій. Натомість передбачають, що розмова буде важкою, втім піде партії на користь і її згуртує. "Я впевнений у тому, що з'їзд пройде конструктивно, - каже Петро Порошенко, - відбудеться відверта і щира розмова. Я не думаю, що від з'їзду слід очікувати сенсацій: але відповідної щирої розмови, яка дозволить зміцнити партійні позиції в суспільстві, визначити стратегічні напрямки розвитку партії і роль партії в суспільстві чекати варто. Така розмова буде надзвичайно корисною і доцільною».
На жаль, вона так і не стала «партією Майдану». «Нашоукраїнці» можуть скільки завгодно розповідати, що в них «помаранчева» програма, вони йдуть курсом «Десяти кроків Президента Ющенка», що вони відстоюють національні інтереси та ідеї Майдану, і в чомусь їх навіть можна похвалити: згадати, скажімо, хоча б написання програми демократичної коаліції - непересічного документа, якому ще не було аналогів в історії незалежної України. Але найбільшою оцінкою «майданності» «Нашої України» є її рейтинг.
«Нашоукраїнець» Борис Беспалий із цим не згоден. «У контексті рейтингів ніхто питання не ставить, - каже народний депутат в інтерв'ю «УМ». - Рейтинги - це поточні та змінні величини. Кожному треба якісно робити свою справу. Є злети, є падіння, з них треба робити висновки. Нам часто роблять зауваження. Критикувати «Нашу Україну» стало гарним тоном, і спроб торпедувати нашу партію дуже багато, хоча ніяка політична сила не зробила стільки для становлення демократії, як «Наша Україна».
Але від правди нікуди не дінешся. За даними опитування, проведеного місяць тому Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременка та Центром «Соціальний моніторинг», тепер за «Нашу Україну» на виборах проголосувало б усього лиш 5,9 відсотка виборців. Це більш ніж удвічі менше, аніж «НУ» взяла на виборах. І, хоч у цьому випадку йдеться не про партію «Наша Україна», а про однойменний блок, тенденцію все одно помітно.
Найбільший злам рейтингу стався тоді, коли почалися переговори про створення «широкої коаліції». Люди не підтримали ідею «Нашої України» долучитися до союзу з «регіоналами». Хоча проблеми варто було б вирішувати раніше: тоді, наприклад, коли в суспільстві посилилося негативне сприйняття Порошенка, Третьякова, Мартиненка тощо, тоді, коли «Наша Україна» вела побудову структури партії «згори донизу», коли включилася в кампанію взаємопоборювання з іншими «помаранчевими» силами.
Тому й важливо не тільки провести кадрові ротації, а окреслити перед собою чітке запитання: «Що робити далі?» і давати на нього не менш чіткі відповіді. Треба визначитися і щодо стратегії дій в опозиції, бо зараз, коли дивишся на те, як міністри пишуть заяви про відставки, - в наявності цієї стратегії тільки сумніваєшся. Раз уже вирішили йти з посади - тоді йдіть. Навіщо вигадувати всілякі мотиви, прикриватися тим, що «ми - люди Президента» абощо? Від таких вагань тільки страждає репутація політичної сили. Хіба «коаліціади» тривалістю в кілька місяців не слугують цьому яскравими прикладами?
А, скажімо, член політради «Нашої України» Микола Кульчинський в інтерв'ю «УМ» нарікає: «Люди зневірилися в партіях. Постійні інтриги, кон'юнктура - це не є життям, люди це швидко розкусили і зневірились. Усі партії в Україні стали формальними. У тому числі й «Наша Україна». Народ поки що не має своєї політичної сили. Якщо «НУ» стане такою - тоді вона зможе відновити своє реноме».
А якщо продовжувати тему опозиційних стратегій, то візьмемо для прикладу конфедерацію «Європейська Україна», за створення якої взялася «НУ». Тут ми знову бачимо інтриги та кон'юнктуру. Своє політичне утворення вже «вставила» в цю нішу Юлія Тимошенко - міжфракційне об'єднання парламентської опозиції. І «Наша Україна» та БЮТ знову починають боротьбу за першість, але цього разу - в опозиції. Політичне суперництво вже починає скидатися на боротьбу заради боротьби. Висновків із минулого не зроблено, хоча саме через те, що «помаранчеві» розсварилися, і «НУ», і Блок Тимошенко не набрали на виборах тієї кількості голосів, на які вони могли розраховувати, скажімо, рік тому.
Власне, виборчий результат і був тією оцінкою, яку Майдан поставив «Нашій Україні». Якби вибори пройшли цієї неділі - набрали б іще менше. Чим не привід задуматися?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
