Уже шість років...

      «Ви блазні, якщо берете участь у цьому цирку», — почула від знайомого, що проходив повз. Протягом чотирьох років він також виходив 16 вересня на Майдан і зі свічкою в руках ішов до тоді ще Адміністрації Президента: ставити тодішньому главі держави запитання, яке потребувало, але так і залишалося без відповіді. Тепер плакати з надписами «Кучма, де Гонгадзе?» деякі активісти переписали на «Ющенко, де замовники Гонгадзе?». А на Банковій «сидить» нова влада. Саме тому багато хто з постійних учасників траурних мітингів — так-так, тоді вони були ще мітингами — пам'яті Георгія тепер вважає дурницею й навіть блазнюванням і вихід на Хрещатик зі свічками в руках, і тим паче походи до вже відкритого й не перегородженого жодними «омонами» секретаріату Президента Ющенка. Це їхня думка, і вони мають на неї право.

      Ті, хто вважає інакше, у суботу, 16 вересня, знову зібралися на Майдані, знову зі свічками й траурними стрічечками. Не було жодних політичних гасел і мітингів — слава Богу, учасники «Дня пам'яті Георгія Гонгадзе» прислухалися до закликів його організаторів і забули про партійні гасла і прапори — прийшли просто згадати самі й нагадати іншим про те, що цей день таки не простий у нашій історії. Стали в коло — спинами до центру, обличчями — до цікавих, яких зібралося чимало: раніше цього вечора на цьому ж місці планувалося святкування 10-ї річниці телеканалу «Інтер», який згодом таки здогадався перенести гульки на 17-те число. Пояснили тим, хто запитував, чого стоїмо із запаленими свічками. 10 хвилин помовчали — з поваги до Гії та всіх журналістів, загиблих через свою професійну діяльність. І до президентського секретаріату пішли — не закидати щось Ющенкові, а вкотре символічно мовчки вигукнути в стіни сірого бетонного монстра (з дверей якого, на відміну від минулого року, ніхто не вийшов — вихідний усе-таки): допоки?! Допоки тіло буде непоховане, голова не знайдена, справжні вбивці непокарані?

      А ще — констатувати, як приємно, що влада змінилася й ворота відчинилися. І як прикро, що багато що залишається по-старому... Зрештою, це право кожного, що робити у цей день. Можна з'їздити на символічну могилу Георгія Гонгадзе поблизу Таращі. Можна сходити в церкву й поставити свічку за упокій його душі. Можна просто посидіти на кухні, згадати про все і трохи помовчати. А можна й усе забути — життя-бо триває... Але навряд чи варто відбирати у тих, хто хоче пом'янути й нагадати іншим про людину, яка не має навіть власної могили, право зробити це без образливих епітетів.

      А взагалі, Георгій, як кажуть ті, хто був із ним знайомий особисто, був веселим чоловіком. І, мабуть, неабияк посміявся б із того, що в день його смерті відбувається і на Майдані, і поблизу Таращі. Й, очевидно, анітрохи не образився б на Віктора Пінчука, який саме в цей вечір влаштував бучну презентацію своєї галереї. Життя ж таки триває. Царство тобі небесне, Гіє.

Леся ШОВКУН.

ДО РЕЧІ

      На мітинг-реквієм пам'яті загиблого журналіста Георгія Гонгадзе, який відбувся у Таращі Київської області, прийшло близько 200 осіб. Серед них — Голова Верховної Ради Олександр Мороз, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко, голова Фонду держмайна Валентина Семенюк, деякі інші високопосадовці, екс-майор Микола Мельниченко й депутати від Партії регіонів Ганна Герман і Тарас Чорновіл. «Усі ми прекрасно розуміємо — ніколи не можна перетворювати цю подію, яка сколихнула Україну, у політичне кон’юнктурне дійство», — наголосив Мороз, хоча на акцію таки прийшли люди з прапорами політичних сил, найбільше серед яких було саме партійних стягів соціалістів.

      Священнослужителі відправили заупокійну службу, високопосадовці поклали до меморіалу Гонгадзе вінки, серед них — вінок від Президента. Як повідомила прес-служба глави держави, Віктор Ющенко разом з усіма рідними та близькими журналіста вшановує його пам'ять, висловлює співчуття рідним та близьким загиблого і обіцяє зробити все від нього залежне, аби справу про вбивство Гонгадзе було остаточно розкрито.