Валентина Теличенко: Є прогрес у тому, що перед судом у справі Гонгадзе постали виконавці

16.09.2006
Валентина Теличенко: Є прогрес у тому, що перед судом у справі Гонгадзе постали виконавці

(Володимира СТАДНИКА.)

      Судові слухання у справі про вбивство Георгія Гонгадзе, що після перерви відновились в Апеляційному судi Києва 14 вересня, за свою нетривалу історію спровокували цілу низку нарікань. І конфлікти з пресою, яку на початку процесу виставляли iз зали засідань (особливо бурхливо події розгортались пiд час перших засiдань, коли медійники навіть написали колективну скаргу на брутальність конвою) — найменший із приводів для цих нарікань.

      Із пресою чи без неї, але процесу як такому закидали наступне: без головних фігурантів справи, до яких традиційно відносять Леоніда Кучму і його «силове» оточення, без покійного міністра Кравченка, без генерала Фере, що й по цей день перебуває у комі, без — врешті-решт! — Олексія Пукача, принишклого десь поза межами досяжності українських правоохоронців, — суд над убивцями Гонгадзе виходить половинчатий і зовсім не такий, яким його собі уявляла громадськість. Свої контраргументи щодо цього «УМ» повідомила адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко — всі вони викладені нижче.

         Що ж стосується трьох колишніх міліціонерів, нині «прописаних» на лаві підсудних, то тут пані Валентина відкидає будь-які паралелі з Юрієм Вередюком, нині покійним обвинуваченим у справі про вбивство Ігоря Александрова (котрий, зауважимо, свого часу так само детально розказав і показав під час слідчих експериментів, яким чином він позбавив життя донецького журналіста). Та все ж після розмови з нею стає очевидно: процес значною мірою побудований на зізнаннях підсудних. Чи варті вони такої вже беззастережної довіри? Кожен може судити про це в міру своєї обізнаності з подібними прецедентами, один з яких — Вередюк — згадувався вище. Хоча, з іншого боку, свідома «помилка» одних слідчих не мусить компрометувати їхніх колег до кінця віку. Тим паче що доказову базу, яка містить аргументи на користь вини підсудних, суд ще не досліджував, говорить Теличенко.

         Відтак — у шосту річницю зникнення Георгія Гонгадзе — ми всі чекаємо на переконливий фінал судових слухань. Бути йому чи не бути — відповідь на це зараз — у руках суддів.

 

      — Отже, підсумуємо: у справі Гонгадзе як співучасники вбивства проходять підсудні Костенко, Протасов і Попович, організатор (і він же головний виконавець) — Пукач, плюс замовник чи замовники — особи з вищих ешелонів влади, чиї імена у судовому процесі наразі не фігурують, правильно?

      — Я почала б з того, що на сьогодні ми маємо справу, по якій ще не завершено досудове слідство і яка стосується замовників та організаторів. Частиною цією справи є матеріали щодо Пукача, котрого оголошено в розшук. Його підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе, а також до побиття Подольського, який на той час був помічником  народного депутата Головатого. А у судовому слідстві ми маємо справу, що стосується трьох осіб із чотирьох виконавців (четвертий — Пукач. — Авт.). Правила судочинства такі, що справа розглядається в межах обвинувачень, пред'явлених особам, які сидять на лаві підсудних. У рамках цього судового слідства про організаторів та замовників ми почуємо тільки те, що скажуть самі підсудні. Це не є справа про замовників злочину, тож не можна говорити, що розслідування у справі Гонгадзе завершено, я скажу тільки, що є величезний прогрес уже в тому, що перед судом постали виконавці. Вони зробили «різний внесок» у цей злочин, і завдання суду — з'ясувати конкретно по кожній особі, якою є міра її вини, та вирішити, якою буде міра відповідальності.

      — А вам не здається алогічним розділення справи Гонгадзе на дві частини, одна з яких ще не завершена, а друга — вже в суді, причому перша торкається замовників, а друга — виконавців?

        Є норма, яка існує віддавна, і застосовувалась ще задовго до справи Гонгадзе: якщо неможливо виявити всіх злочинців, то слід пред'явити обвинувачення тим підозрюваним, щодо кого ситуація з'ясована, і якщо суд вирішить, що зібраних доказів досить, то він повинен почати розгляд справи. Подивіться: ось є три особи, і суд ще не вирішив, винні вони чи не винні, двоє з них уже під вартою, третій — на підписці про невиїзд, тобто його свобода також обмежена... До нескінченності вони не можуть сидіти за гратами, тим паче, що суд свого слова ще не казав, тож за презумпцією невинності вони поки що не є злочинцями. В такому разі перших двох слід було б відпустити на волю, зняти підписку про невиїзд з третього, й довго та нудно шукати замовників, не маючи гарантії, що їх колись буде знайдено... А якщо ні, то що — підозрювані не стануть перед судом?

      — Як все-таки можна винести вирок підсудним і встановити, як ви кажете, міру їхньої відповідальності за відсутності їхнього колишнього шефа і, судячи з усього, головного підбурювача — Пукача?

        Покази підсудних в принципі не суперечать одні одним. Тобто немає такого, щоб кожен казав своє, а суд не знав, кому вірити. Є багато свідків, вони підтверджують правдивість слів підсудних.  Так часом буває, що один з учасників злочину перебуває невідомо де, його розшукують, а тим часом інші відбувають покарання, якщо їхню вину було доведено.

      — Яким чином їхня вина може бути доведена, якщо суд базуватиметься тільки на показах підсудних? Знов «зізнання — цариця доказів»? Це лише їхня версія подій...

      — Це не так, адже проведено багато експертиз, порівняно свідчення цих людей, відтворено події на місці злочину. Я зараз не хочу забігати вперед, оскільки доказова база в суді ще не розглядалась.

      — Якщо все-таки торкнутися цієї доказової бази: чи є у ній свідчення умовно взятого громадянина X. чи Y. про те, що він, скажімо, бачив Протасова 16 вересня 2000 року на місці злочину? 

      — А як ви думаєте, скільки «іксів» чи «ігреків» ходять о другій-третій ночі по лісу?

      — Тобто реконструкція подій базується тільки на зізнаннях підсудних?

      — В певній частині — так. Але є ще речові докази,  проведено різні слідчі дії. Не можна казати, що є тільки зізнання підсудних і більше нічого... Якби деякі політики не називали безпідставно суд «комедією» й «інсценізацією», а підсудних — «вередюками», а розповіли усе, що їм відомо у зв'язку з цією трагедією, то прогрес у розслідуванні був би помітнішим... Почався судовий процес, і це треба поважати. На попередньому розгляді суд спитав усіх учасників, чи відправляти справу на дослідування? Тільки Андрій Федур не вважав за можливе слухати справу в суді, бо не було закінчено експертизу п'яткової кістки. Його аргументи суд не розцінив як спроможні. Я погоджуюсь з ухвалою суду.

      — Повертаючись до підсудних: всі троє визнали свою вину?

      — Так, всі троє. Заперечують тільки наявність попередньої змови. Але попередня змова може бути як вербальна чи письмова, так і підтверджена мовчанням — бо якщо не чинили спротив злочинним діям, значить, з ними погодились...

      — То в чому конкретно зізнались підсудні? В тому, що стояли і дивились, як Пукач вбиває людину?

      — Це занадто спрощено. По-перше, навіть якби вони просто стояли і просто дивились, то й у цьому була б їхня вина. Підсудні були працівниками правоохоронних органів, і вони не вжили жодних заходів, щоб припинити злочин. Більше того, їх обвинувачено не тільки у вбивстві, також у перевищенні службових повноважень. Суд з'ясує, могли вони чи ні не допустити вбивство, і якщо могли, то чому не зробили цього? Хто брав лопату, хто — пальне, хто копав яму, хто де стояв і хто що робив — все це до дрібниць досліджує суд. Присутність Пукача при встановленні всіх цих обставин була б, звісно, дуже важливою, але щоб з'ясувати міру вини цих трьох, можна, я думаю, обійтися і без нього. 

      — Чому Протасова, Костенка і Поповича так довго шукали?

      — Тому що не хотіли їх знайти. При бажанні їх можна було знайти протягом першого місяця після зникнення Георгія. Але на тому етапі і пізніше тодішня влада просто цього не прагнула.

      — В будь-якому разі ці троє, напевне, готувались і до арешту. Тобто в них було досить часу, щоб скоординувати свої дії та свідчення. А зараз так зручно все валити на Пукача...

      — За свідченням одного з обвинувачених, Пукач казав їм: «Не переживайте, боятися нічого, поки є ця влада». Як ви пам'ятаєте, до кінця 2004-го він нікуди не намагався тікати і досить комфортно почувався тут, у Києві. Він був переконаний, що його прикриють і прикриватимуть решту життя. Я хотіла б звернути увагу, що частина свідчень підсудних не є в їхніх інтересах, це може говорити про їхню правдивість... Один з них каже, що він став злочинцем, бо не мав достатньо сміливості зупинити дії генерала Пукача...  

      — Тобто ви вірите у правдивість підсудних, як вірите й у те, що вони не домовлялись про свої свідчення і не діють за певним планом?

      — Так. Я думаю, що так і є.

      — Сергій Осика, адвокат Пукача, казав, що його клієнт — хирлявий і опасистий, і має зріст 160 сантиметрів, тож на вбивцю високого і міцного Георгія не тягне...

      — Пукач дійсно невисокого зросту, але фізично слабкою людиною я б його в жодному разі не назвала. До того ж, Георгія зв'язали перед тим як задушити — так свідчать обвинувачені.

      — Поговоримо про «таращанське тіло». Ви, як я розумію, переконані у тому, що воно належить Георгію Гонгадзе?

      — Мені здається, що тут сумнівів бути не може. Мирослава так само не сумнівається у тому, що останки, які зараз у морзі, є тілом її чоловіка. Зрозуміло, що залишається питання, а де ж голова цього тіла...

      — І що з цього приводу говорять підсудні?

      — Вони кажуть, що закопали тіло нерозчленованим. Але ж поховали вони його не там, де тіло пізніше було знайдене. Тобто воно було перепоховане.

      — Ким?

      — Якби ж то я знала, ким! Є свідчення одного з підсудних про те, що до перепоховання тіла причетний Пукач. Хто ще — невідомо.

      — А що ви можете сказати стосовно голови? Її, мабуть, вже ніхто й не шукає...

      — Ні, не можна так казати. Триває досудове слідство. Коли буде знайдено і допитано осіб, які володіють інформацією про перепоховання, то тоді ми знатимемо відповіді на всі питання: чому тіло було розчленоване? Де його рештки? Є кілька свідків, які, на жаль, досі відмовляються повно й чесно все розповісти.

      — Леся Гонгадзе — не дивлячись на всі експертизи — не вважає «таращанське тіло» тілом свого сина. Вона говорить, що коли вперше оглядала у морзі кістки, то вони не здалися їй подібними за формою та розміром до кісток Георгія...  

      — Я це знаю. І я розумію маму. Вона побачили фрагменти мертвого тіла, які вона просто не може пов'язати з сином, якого пам'ятає живим...

      — А Мирослава?...

      — Мирослава, яка оглядала останки раніше за Лесю Гонгадзе, сказала: «Мені здається, що це його тіло».

      — Ваша клієнтка, по-моєму, зацікавлена у тому, щоб якомога скоріше поставити крапку у цій справі...

      — А хіба це не природне бажання? Не забути, не закреслити, а дошукатися істини... У Мирослави — діти... Так, сталася втрата, непоправна втрата, але ж життя триває. І вона прагне зробити усе, щоб розслідування справи було завершено, а винні — отримали належне...

      — Інший аспект справи Гонгадзе — це плівки Мельниченка. Скажіть, чому ви на початку року говорили в інтерв'ю, що Мельниченко, який в лютому прибув до України, «не зарекомендував себе цінним свідком»?

        Для того, щоб докази від Мельниченка були визнані достовірними, ми мали б провести експертизу цих доказів... Однак Микола не тільки не надав первісних носіїв своїх записів, й не розповів у повній мірі про те, як він їх робив, хто йому допомагав тощо. Як наслідок — ми й далі оперуємо вже оприлюдненими записами Мельниченка (всі вони є у матеріалах справи), проте за ними ще стоїть величезна купа запитань, на які він повинен дати відповіді. Сам Микола, звісно, знає ці відповіді, але не каже.... Не розповідає вповні як, де і з ким... Якби він усе це пояснив і ми могли вивчити коло осіб, що мали доступ до записів, ми б істотно просунулись у пошуках організаторів та замовників убивства.

      — І чому Мельниченко так повівся?

      — Не знаю.

      — Він ще буде фігурувати у судовому процесі?

      — Я переконана, що йому запропонують дати свідчення слідчим  прокуратури.   

      — На якій стадії перебувають слухання у справі Гонгадзе зараз?

      — Ми допитали обвинувачених і одну з потерпілих — Мирославу. Лесі Гонгадзе було також запропоновано бути допитаною, але вона нещодавно заявила про те, що не хоче брати участі у процесі. Закон дозволяє потерпілим відмовитися від допиту, але позбавляє такого права свідків. Отож тепер, я думаю, ми перейдемо до допиту свідків. Я б не хотіла зараз називати їхні імена і порядок виклику до суду, щоб уникнути тиску на них.

      — Припустимо, що нинішній процес завершиться вироком, а не відправленням справи на дослідування. Як це вплине на справу про організаторів та замовників, яку зараз продовжують розслідувати?

      — Це є необхідною передумовою закінчення слідства щодо організаторів та замовників.

      — І ви вірите в те, що ми дізнаємося хто замовник?

      — Я вважаю, що шанс є.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>