«Журавлина» з характером

08.09.2006
«Журавлина» з характером

      Криві посмішки і скептичні переморгування — так не надто тепло зустріли троє ірландських хлопців юну дівчину, яка прийшла до них прослуховуватися на вокалістку. Брати-гітаристи Хогани, Ноел і Майк, разом з ударником Фіргалом Лоуреном шукали солістку на зміну своєму першому фронтмену Ніаллу. На диво, оголошення амбітного гурту The Cranberry Saw Us («Журавлина бачила нас») не зібрало черги претенденток під дверима. Прийшла тільки ця тендітна старшокласниця з іспанським ім’ям Долорес. Що з неї візьмеш — хіба в церкві гімни виспівувати. Ні, тільки подумати, ця нахаба ще й витребенюється — прийшла пробуватися зі словами: «Привіт, хлопці, анумо продемонструйте, що ви вмієте!». Однак робити нічого — треба ж справді бодай когось прослухати. Тому парубки покривились, але кілька акордів «малій» таки зіграли. Дівчина кивнула й пішла, а на ранок повернулася з написаною за ніч піснею. Мелодійну баладу Linger вона присвятила своєму хлопцеві, і текст був не менш доладний, ніж музика. Але хто той текст слухав! Щойно «старшокласниця» (насправді їй на той час було вже 19 років) відкрила рота й заспівала, вражені рокери пороззявляли роти й собі — від подиву. Круто!

      Молоді ірландці тоді ще не знали, що вокал цієї надзвичайно талановитої дівчини зробить їх знаменитими на весь світ. Але про те, чи брати Долорес у групу, навіть не радилися — невже в когось могли бути якісь сумніви?

      Так почала своє сходження група «Кренберріз», лідерці якої Долорес О'Ріордан позавчора виповнилося 35 років. До слова, балада Linger згодом стала одним із найвідоміших і найпопулярніших творів групи.

 

Рок народився з церковних гімнів

      Хоганам і Лоуренові неймовірно пощастило. Навряд чи без своєї неповторної солістки вони досягли б значних успіхів, хоч і грали досить якісну музику. Що стосується Долорес О'Ріордан, то вона, безперечно, й самотужки пробилася б на музичний олімп.

      З дитинства Долорес, сьома дитина в звичайній ірландській сім'ї, дуже полюбляла співати. І щодня давала «концерти» своїм численним друзям-шибайголовам, яких могла вгамувати тільки пісня, заспівана чарівним голосом подруги. Річ у тім, що Долорес товаришувала тільки з хлопцями й лякала батьків своїм небажанням поводитися «по-дівчачому»: ненавиділа спідниці, хуліганила й нерідко влаштовувала показове спалення подарованих батьками ляльок.

      А в церковному хорі майбутня зірка таки й справді співала, та ще й як! У парафіян, які приходили на службу, на очах виступали сльози. При цьому особливо релігійною Долорес, м'яко кажучи, ніколи не була. «Я ще в дитинстві завжди в церкві засинала від нудьги, — зізнавалася згодом знаменита ірландка. — І розбуркати мене могли тільки звуки григоріанських гімнів. О, як я люблю григоріанські гімни! Я переконана, що саме з них народився рок».

      Слухати їх дівчинка могла часто — її батьки були дуже релігійнi й до церкви ходили (звісно, разом із дітьми) за кожної нагоди. Тоді сердешній розбишачці було нелегко, але тепер солістка «Кренберріз» вдячна їм: «Батьки мене навіть на дискотеку відпускали не частіше, ніж раз-двічі на рік, та й то під наглядом братів. І цим, можливо, вберегли від багатьох неприємностей», — каже Долорес. І тут же із серйозним виразом обличчя зізнається, що вже в 19 років чкурнула з дому до хлопця — «жити у гріху».

Низький старт «дітей журавлини»

      «Коли я вперше зустріла цих хлопців, вони грали зовсім інакшу музику. Я дуже хотіла потрапити у групу, це була мрія всього мого життя — співати у рок-гурті! Тому я дещо непокоїлася, що мій спів здасться їм надто емоційним і дівчачим», — згадує нинішня солістка. Але «діти журавлини» виявилися достатньо добрими музикантами для того, аби розгледіти в Долорес непересічний талант і одразу збагнули, що з такою потужною солісткою їм уже не в пабах виступати, а виходити на загальноірландський рівень. До слова, починаючи з 1996 року, у пресі вперто з'являються чутки про те, що Долорес кидає групу, але досі цього, на щастя для «Кренберріз», не сталося.

      Для початку було вирішено (до речі, з легкої руки нової вокалістки) скоротити довгу й складну у філософському сенсі назву до чогось «легшого». Так четвірка стала The Cranberry's («Журавлинний», себто «Той, що належить ягоді-журавлині»), а потім, для ще більшого спрощення, й The Cranberries — тобто просто «Журавлина».

      У студії свого рідного міста Лімерік молоді таланти записали свої перші три пісні, весь скромний наклад яких (300 примірників) був розпроданий за два дні. І до справді непересічних виконавців посипалися пропозиції про співпрацю від рекордингових фірм і компаній...

      «Журавлинки» обрали Islans Records і записали свій перший сингл, який... із тріском провалився. На щастя, після першого розпачу у групи вистачило сил не здатися й продовжити розпочату справу: «Кренберріз» поміняли менеджера й у березні 1993 року видали альбом із промовистою назвою Everybody else is doing it, so why can't we? («Усі інші це роблять, то чому ми не можемо?»). І це вже була слава: диск розлітався з полиць магазинів миттєво, по 70 тисяч копій на день, і тільки у США вже на осінь було продано понад мільйон екземплярів.

«ІРА — це не я!»

      Далі були нові диски й нові хіти, зокрема і славетний, ні на що не схожий «Зомбі». «Що у тебе в голові, зомбі?» — з надривом запитує співачка (до слова, майже всі композиції гурту Долорес пише сама), звертаючись до терориста Ірландської республіканської армії (ІРА). І багато разів повторює: «ІРА — це не я. Я — не ІРА. «Кренберріз» — не ІРА. Це не я і не моя сім'я».

      Після цієї пісні шанувальники «журавлин» почали побоюватися за життя сміливої авторки (хлопцям з ІРА справді всяке може спасти на думку), а пацифісти радісно записали Долорес у свої лави.  «Я справді хотіла сказати, що терористична ІРА  — це не вся Ірландія, а лише кілька ідіотів, які вважають, що заради здійснення якихось своїх нереальних мрій можна вбити дитину і змусити страждати її матір», — емоційно підтерджує О’Ріордан. Але пацифізм чи якісь глобальні міркування, за її словами, тут ні до чого. «Я бачила по телевізору маму хлопчика, який загинув під час теракту. І мені стало так її шкода — вона ж дев'ять місяців цю дитину виношувала, любить її, а якийсь дурноголовий виродок, думаючи, що чинить як герой, таке зробив... Яка різниця, хто постраждав — протестант, католик, англієць чи ірландець? Це ж невинні люди! Я написала цю пісню під враженням саме таких почуттів, не думаючи про якісь глибші матерії».

      Пацифісткою її справді назвати складно. «Знаєте, я переконана, що смертна кара просто необхідна. Бо якби деякі козли знали, що за вбивство невинної людини їх повісять, то, може, цього й не робили б. І кидайте в мене гнилими помідорами, якщо хочете — я все одно так думаю», — стукає кулачком по столу співачка. Зрештою, вона ж і сама матір, тому розуміє, що таке втратити дитину...

Під вінець — у білому бікіні

      Зі своїм чоловіком Долорес теж познайомилася на музичному грунті. У 1994 році вийшов альбом «Кренберріз» No Need To Argue («Не варто сперечатися»), а Долорес О'Ріодан вийшла заміж. За 31-річного Дона Бартона, гастрольного менеджера популярної американської групи «Дюран Дюран» — разом із цими неоромантиками «Кренберріз» їздили в концертне турне. Бучне весілля зіграли 18 липня у Дубліні. Наречена була в розкішній фаті, мереживних білих колготках і... білому бікіні. Такий уже в неї непередбачуваний характер.

      Після одруження Долорес і Дона «Кренберріз» стали ще більш популярними і комерційно успішними (недарма ж до їхньої компанії долучився крутий гастрольний менеджер, який, звісно, покинув своїх попередніх підопічних), а їхня солістка — найщасливішою жінкою у світі. Це вона таке казала. І каже досі: подружжя О'Ріордан-Бартон живе душа в душу вже 12 років, має трьох дітей (наймолодшій, Дакоті, у квітні виповнився рік) і одне без одного свого існування просто не уявляє.

      «І як він живе з цією стервозною й неврівноваженою істеричкою?» — інколи дивуються журналісти. Такий уже у Долорес склався імідж — «відьми», нечеми, мегери... А насправді вона, незважаючи на «агресивні» десятки сережок у вухах і пупі, зовсім не така — м'яка, романтична, любляча матір і дружина (а ще, до слова, на лівому плечі у неї татуювання — напис «Дон» у сердечку). Просто ця жінка дуже цілеспрямована й сильна. Вона зробила себе сама, і вона дуже не любить, коли десятки набридливих людей (насамперед це стосується репортерів) відволікають її від справ або спілкування з сім'єю. Тому, як справжня ірландка, може дуже прямолінійно й без евфемізмів пояснити, що краще до неї не чіплятися. «Так часто буває — я розмовляю з журналістом, як з людиною, а він, вочевидь, хоче виставити мене лицемірною зіркою й ставить все більш ідіотські запитання. Зрештою мені це набридає і я кажу: дуже дякую, що зайшли, але на дурні розмови в мене немає часу — я краще свого кота покупаю». А потім у пресі з'являються розповіді про те, яка я нечемна. Ну й хай», — пояснює Долорес.

      Ось така вона, Долорес О'Ріодан. Талант з великої літери й непересічна жінка. З днем народження, «журавлино»!

 

ДОСЬЄ «УМ»

Долорес Мері Ейлін О'Ріордан-Бартон (прізвисько — Доллі)

      Народилася 6 вересня 1971 року в Беллібрікені, Ірландія; наймолодша із сімох дітей.

      Має сина Тейлора Бакстера (народився 23 листопада 1997 року) і двох доньок — Моллі Лей (народилася в день народження свого батька Дона, 27 січня 2001 року) та Дакоту Рейн (10 квітня 2005).

      Знає мову своїх далеких пращурів — гельську. До речі, прізвище О'Ріордан з гельської перекладється як «нащадок королівських бардів».

      Улюблений актор: Роберт Де Ніро.

      Улюблений художник: Вінсент ван Гог.

      Улюблений композитор: Моцарт. Шанує творчість Елвіса Преслі, Шінед О'Коннор, Анні Леннокс і залюбки слухає... Брітні Спірз та Крістіну Агілеру.

      У собі подобається мініатюрність: «Це так круто — бути маленькою!».

      Цікавинка: Долорес завжди неймовірно боялася сцени: «У мене тремтіли жижки при самій думці про те, що треба виходити й виступати перед людьми». Незважаючи на те, що виступає вона вже понад 16 років, страх сцени для головної «журавлини» актуальний і досі...

  • Огидні і прекрасні

    У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>

  • Ольга Куриленко: Мені ніколи не спадало на думку зірватися

    Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».

    Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не по­требує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>

  • Ковток води

    Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>

  • Хай живе королева!

    Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>

  • Король переміг Цукерберга

    Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>

  • Німецька ПОПелюшка

    Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>