Юрій Єхануров у першiй половинi 2005-го приїхав на Дніпропетровщину як голова обласної державної адміністрації з прикидом помаранчевим, вважай, на всі сто відсотків. Виснажена рішучою місячною боротьбою проти призначення його попередника Сергія Касьянова патріотично налаштована громадськість щодо цієї кандидатури мирно склала руки і чинити опору не стала. Логіка таких дій сприймалася цілком зрозумілою. Мовляв, Касьянова не назвеш «помаранчевим» за всього бажання, а Єхануров пліч-о-пліч з Ющенком уже скільки років крокує. Деякі політаналітики і взагалі щодо цього робили висновки високопарні: з боку Президента призначення на Дніпропетровщину «щирого бурята» було сильним ходом. І справді дії Єханурова засвідчували, що він, згідно з шаховою термінологією, налаштований поставити мат тим, хто до нової влади поставився з недовірою і скепсисом. Отож насамперед узявся за наповнення бюджету. Забігаючи наперед, скажемо: результатів у цьому він досяг вагомих без найменшої тіні іронії. Тому повернувся на столичний олімп, вважай, на білому коні.