Форум про Голод

      У ході IV Всесвітнього форуму українців відбувся «круглий стіл», присвячений Голодомору. На нього зібралися близько 100 осіб: дослідники (історики академічних інституцій та аматори з України та закордоння), свідки Великого Голоду, митці, журналісти. За словами прес-секретаря УВКР Світлани Остапи, проведення «круглого столу» на тему «Голодомор 1932—1933 рр.» дало змогу обмінятися планами щодо відзначення 75-річчя трагедії, скоординувати зусилля для досягнення бажаного міжнародного резонансу. Не було на «круглому столі» тільки повноважних представників державної влади. Хоча головне питання цього зібрання стосувалося саме їх. Адже важко вимагати світового визнання українського геноциду, оминаючи поріг власної держави, яка так і не визнала, що вбивство голодом понад 7 мільйонів українських хліборобів — це геноцид.

      На тлі «пропагаторів» з України, які упродовж 15 років невтомно твердять, що держава мусить визнати Голодомор, українці закордоння вигідно вирізнялися. Скажімо, голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні поділилася досвідом, як українська громада досягла визнання парламентом Угорщини Голодомору геноцидом . Це була постійна, тривала робота, збирання архівних і статистичних даних, написання книги «Прихована пам'ять», переконування депутатів різних фракцій. Проти виступили дві партії — соціалістів і «вільних демократів». Угорці запитували: «А що скаже Росія, коли ми приймемо таку постанову?». Однак парламентарії таки визнали український геноцид.  «Прийняття постанови відчинило двері до угорських ЗМІ, — згадує Ярослава Хортяні. — Усі газети, радіо й телеканали розповідали про Голодомор, це слово, неперекладне, але пояснюване, увійшло в угорську лексику».

      Представниця «четвертої хвилі» в Португалії Оксана Левкович розповіла про підтримку мерією Лісабона меморіальних заходів — керівництво міста навіть перекрило дороги, щоб дати змогу пройти мирному походові пам'яті. «Я пояснила у мерії, що за час Голодомору зникло з лиця землі населення, яке дорiвнює населенню  Португалії, люди вжахнулися і допомогли нам», — каже пані Оксана. Наталя Пастернак з Парижа, чиї діди й бабусі виростали вже у Франції, нагадала, що в 70-ту річницю трагедії українці й французи влаштували меморіальну демонстрацію перед Ейфелевою вежею, відбулася служба Божа в соборі Нотр Дам. Пані Наталя вивчила українську впродовж трьох останніх років і вже вільно нею спілкується. Тепер, у дні пам'яті Великого Голоду, вона голодує два дні, цього року сподівається витримати три дні. «Я готувала для двох своїх малих дітей, а сама не їла і відчувала, як то було матерям у 33-му».

      В Австралії українці вже створили оргкомітет для відзначення 75-річчя Голодомору. В австралійській столиці Канберрі є пам'ятник жертвам штучного голоду 1933 року, а один із відділів столичного музею присвячено українському геноциду.

      Гості з-за кордону наголошували, що в Україні вже час створити державний музей і дослідницький центр Голодомору. Документів вистачає, опубліковано понад 6 тисяч книг і статей. «Національна політика СРСР, промови на зборах ЦК Постишева і Кагановича, доповіді щодо ГУЛАГу вказують на мету радянського керівництва. У промові Постишева 1933 року йдеться про те, що будь-яка спроба гармонізувати пролетарський інтернаціоналізм iз націоналізмом стане елементом контрреволюції», — сказав на «круглому столі» президент Міжнародної комісії з питань дослідження Голодомору в Україні 1932—33 років Якуб Сандберг, професор шведського Інституту публічного та міжнародного права. Ця комісія мала дати правову оцінку фактам про Голодомор, зібраним для Конгресу США. У листопаді 1989 року комісія опублікувала висновок: юристи кваліфікували Голодомор як геноцид.

      «Якби Україна більше засуджувала геноциди, які відбуваються у світі зараз, це допомогло б їй відстояти визнання власного геноциду», — вважає член Меморіального фонду пам'яті Джеймса Мейса у Філадельфії Морган Вільямс, який уже 10 років збирає картини, плакати, марки, присвячені українському геноцидові. Він розповів, що завдяки Президенту Ющенку і Міністерству закордонних справ частина його колекції нині подорожує по обласних центрах України й експонуватиметься впродовж наступних 2-3 років, а в МЗС планують зробити копії з деяких картин і надати посольствам. Колекціонер каже, що готовий співпрацювати з усіма, хто потребує наочної інформації про Голодомор для створення експозицій та уроків: «Ми більше не потребуємо заяв, ми чекаємо, коли почнеться робота».