Гектар волі в Гуляйполі

30.08.2006
Гектар волі в Гуляйполі

Юрко Покальчук. Пiдготовка до «махновщини» в Києвi. (Фото УНІАН.)

      Люд пер до Гуляйполя звідусіль. За шансом позбутися нудного офіціозу і в День незалежності «відтягнутися» на відведеному для перформенсів стадіоні «Сільмаш». Зібралися самі українці. Першого ж дня надвечір у цьому впевнилася купка «агресорів», що мала намір пропхатися в центр фестивального дійства з червоним прапором СРСР, та ще й саме тоді, як полтавська група «Трансформер» виконувала шевченківську «Калину». Логічно, що не обійшлося без «історичних синців» — зате більше нікому не кортіло заробити тумаків. «Не для того я пішки добирався з Маріуполя, аби мені тикали під ніс стяг неіснуючої держави», — обурювався, зокрема, Вадим Джувага.

      Прогнозовано активно були представлені Західна Україна і Київ. Студенти зі Львова та Івано-Франківська, приміром, добиралися автостопом (хто — дві доби, а дехто й тиждень). Вдалося мені поспілкуватися і з Іваном Середою, товаришем Василя Стуса по навчанню в Сталінському (Донецькому) педінституті, і з журналістом Петром Дашевським, якого у 1984 році турнули з місцевої редакції за передрук фрагменту з книжки «Гуляйпільський батько», і Василем Коростильовим, котрий першим на Гуляйпіллі підняв над культурно-спортивним комплексом жовто-блакитний прапор — ще до проголошення незалежності України, і з фаховим дослідником життя Нестора Махна Віктором Савченком, котрий презентував на фестивалі чергову книгу про анархіста.

      Кінокомпанія «ДомФільм» передала на фестиваль 12-серійну стрічку «Дев'ять життів Нестора Махна», і її постійно крутили на величезному моніторі поруч зі сценою, облаштованою на стадіоні. Фестивальна програма передбачала і презентацію фільму за п'єсою Леся Подерв'янського «Гамлет, або Феномен датського кацапізму».

      На стадіоні функціонував пункт «Обман валют» видавця Олександра Лазуткіна: гривню, долар чи євро можна було обміняти на одну волю, яка «ходить скрізь, конвертується в усе, забезпечується совістю громадянина Всесвіту». Неохоче продавали махновську «волю» власникам лише російської валюти: за одну «махновку» здирали аж по сто рублів! Купували ж усі, бо припис на пункті «Обману валют» застерігав: «Хто не буде гроші брати, тому будем гузно драти!». Активно розбирав люд і футболки з прикольними лейбами — на кшталт «Слава Богу, що я — не москаль!», «Воля або смерть!», «Заборонено забороняти!», «Гуляйполе — столиця України!», «Бий червоних, доки не побіліють! Бий білих, доки не почервоніють!», «Мама — анархія, батько — Махно», «Життя — це не тільки будні!»... Над прилавком продавця-анархіста Никодима чорнів заклик: «Яника — під ревтрибунал!».

      Принагідно скажу, що Віктор Янукович ще першого фестивального дня став «Томатним лідером нації». Так вирішив люд, перед яким вивісили портрети-мішені п'яти державних мужів. Вельми пікантна деталь: місцева влада, вірогідно, завчасно «наклала в штанці», позаяк у день закидання помідорами київських можновладців даний овоч зник з ринку, що неподалік стадіону вирує щодня. Аби перформенс відбувся, довелося томати скуповувати деінде, а за кожний «постріл» брати з небайдужих до політики «снайперів» по 25 копійок. Найбільше було охочих купити «постріл у Януковича»...

      Голова оргкомітету фестивалю Олесь Доній сказав, що програму дещо «підрізали» — з огляду на оголошену в Україні жалобу. З хвилини мовчання, власне, і розпочалося дійство в Гуляйполі. Затим — обіцяні «Махновські читання». Відкриваючи їх, Сергій Жадан запевнив, що «такого в школі ви не чули, будьте толерантними, що б письменники і поети тут не ляпнули». Закликав люд «зняти навушники, аби почути правду» і Юрко Покальчук. Проголосивши свою «Свободу», він побажав «коневі — вівса, дамі — валета, сантехніку — справного клозета», а народу — «вільного сина з крилами, який би не падав, спізнавши свободу». Письменник Олесь Уляненко, якому випала честь (і мука — з огляду на потребу не вилазити зі шкірянки за нестерпної спеки) грати роль Махна, перепитав: «Волі хочете? А руки ж вам нахрєна?».

      Гостинність Гуляйполе виявило щедру. Міський голова Олексій Неміч розповів «УМ», що для гостей були підготовлені не лише єдиний у райцентрі готель, а й виділені МВС намети (скільки їх було встановлено — ніхто не знає, а я на третій сотні збився з ліку). Майже всі учасники фестивалю поселилися в наметових містечках. Скільки люду прибуло? «Хтозна, — каже мер. — Поле стадіону під час концертів заповнене, а це ж гектар, тож тисяч дев'ять-десять є». Словом, людей було чимало, і кожен фіксував вивішений біля входу грандзаклик «Буть суч. укр.!» — не сучим, звісно ж, а сучасним українцем.

      Ось як про «суч. укр.» розмірковує письменник Юрко Покальчук: «Кортить, аби якомога далі на схід докотилося, що ми — українці! Я пожертвував зйомками фільму на «плюсах», відклав два проекти запису аудіодисків, аби відвідати Гуляйполе. Вперше! На могилі Махна в Парижі був — тільки не на його батьківщині. Я і на Хортицю оце заїхав також перший раз. То моя вина і велика втрата. Треба піднімати ім'я Нестора Махна, гуртувати націю українською ідеєю. Досі постать анархіста не показана достеменно, цей чоловік є героєм багатьох стрічок, однак нудних. Зняте совєтами варто заборонити, а для подальшого показу створити реальний фільм. Можливо, навіть за участі зірок Голлівуду. Про те, як геройськи Махно першим скрутив більшовикам-обманцям дулю, як він із бардакової ситуації на кшталт існуючої нині в Україні влаштовував порядок. Ставати «суч. укр.!» нам давно пора. Разом і поодинці. Кожному».

      Близько 14.00 пролунала канонада десяти діжок, якою барабанщики сповістили про час перепочинку фестивальників. На ту хвилину ніхто не знав, що дехто з «діжкарів» шліфуватиме своє «мистецтво» навіть о п'ятій годині ранку, чим будитиме хіба-що... гуляйпільських півнів. А більше нікого: фестивальники де-факто не спали. Не до того!.. По завершенні «Махновських читань» прочинилися двері до запорізького літклубу «99» і в «Хату-читальню лірника Сашка» (Олександра Власюка); тішили своєю вправністю Володимир Сабодаш iз Кінного театру (Запоріжжя) і спасівці місцевої школи «Патріот», поміж яких був і Микола Гром, представлений як праправнук Нестора Махна; надвечір відбувся прикольний «Поетичний боді-арт», по ходу якого Сергій Жадан, Юрко Покальчук та інші молоді митці довели, що вони є майстрами не лише пера, якщо перед ними — оголені тіла дівчат-конкуренток. («Стриптиз, оголена натура з Поета роблять балагура. В нього — полюція віршів, а в нас — ерекція душі»,— оперативно оцінила дійство народна міні-газета без цензури «МАХ-News»).

      На другий день до фестивального дійства долучився і «батько» «Мамая» Олесь Санін, котрий на батьківщину Махна примчав на крутому мотоциклі. А що вже казати про вечірні концерти популярних груп? Статус андеграундового фестивалю як ще й музичного дійства підтвердили своїми виступами «Мертвий півень» (Львів), «Вій», «Перлина степу» і «Mad Heads» (Київ), «Русичі» з Білгород-Дністровського, «Хорта» (Запоріжжя), «От вінта» (Рівне), івано-франківська «Перкалаба», «Вертеп» із Дніпропетровська, полтавські «Арахнофобія» і «Трансформер»... Десь опівночі рок-групи передавали естафету «Бардівській ватрі», котра палала до ранку. На стадіоні щоночі біля багаття, влаштованого на металевій «підстилці», вмощувалися по черзі з гітарами Едуард Драч, Таня Сергійчук, Анатолій Сухій, Роман Гетьман, Олексій Бик, Сергій Буланий... Фестивальники їх слухали, дехто — з чаркою (під ранок, коли ставало прохолодніше) чи пляшкою пива в руці; чаркувалися, цілувалися, дрімали і знову слухали...

      Світало — розходилися по наметах. Зазвичай і тут хтось брався за гітару. Інколи — гвалтуючи струни і сусідів «руской хрєпотцой» на кшталт «В сємь взял восємь, в девять випіл, в десять отошол...». Було чути матюки з вуст епатажного Леся Подерв'янського, виступ якого був родзинкою. Піймавши кайф від прудкої їзди тачанкою навколо стадіону, письменник ледь не позбавив кайфу своїх симпатиків: «Що ж я вам читатиму? Нiяких текстiв з собою не взяв». Тож Лесь почав, скориставшись моїм екземпляром «Павлiка Морозова». Стихли опісля чтива овації — з'ясувалося, що і нову свою п'єсу («Блєск і ніщєта підарасів») письменник також забув. На відміну від Сашка Макляка із Боярки, який також виручив Подерв'янського. Коли з мікрофона посипалися імена героїв — «Василь і Петро — підараси-неформали... Микита — людожер-ідеаліст... Патрикеєвна — дружина Микити, манірна руда бл..юга з елементами декадансу...» тощо, — ведучий зупинив чтиво: підійшов, мовляв, один чоловік і сказав, що тут є багато дітей, то ж чи не можна без матюків? Пауза була нетривалою: якого біса батьки поприводили сюди свої чада, нехай ведуть їх деінде — хоча б на тачанки! І Лесь далі крив нещадно «двох головних редакторів, продукт постсовкового снобізму, та іншу прочу наволоч» з першої дії, яка розпочалася «з ізбушки ... в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу».

      Годиною пізніше з приводу лексики письменника ледь не зчинилася бійка між представницею райдержадміністрації і шанувальниками безцензурщини, яких підтримували Сергій Жадан і фотохудожник Борис Дворний. Однак оргкомітету наступного фестивалю (у його проведенні в Гуляйполі ніхто не сумнівається!) доцільно піти на компроміс і чимось «нетаким» тішити вухо винятково нічних слухачів. Тим паче якщо у співорганізаторах фестивалю залишаться не тільки мистецьке об’єднання «ОстаNNя барикада», а й МВС, Мiнкульт і Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту.

      Попри потуги деяких зануд, офіційно-нудним перший млинець не вийшов; хтось узагалі проти незалежно-анархістських тусовок? На першому «Дні незалежності з Махном!» була можливість таких «радників» спроваджувати до сусідньої з моєю палатки — № 16, при вході в яку висіла засторога: «Спр'яч зуби — вірву! Стомат. штаб Льови Задова».