Тисячі труб, сотні кнопок...

17.08.2006
Тисячі труб, сотні кнопок...

Центр органної музики «Лівадія». (Фото автора і Костянтина ДУДЧЕНКА.)

      У ці дні курортного літа  численних відпочивальників до південнобережної Лівадії найбільше, певно, притягують дві речі (море в рахунок не береться). Це —  царський палац-музей, де у 1945 роцi «велика трійка» кроїла під себе післявоєнну Європу. І, звичайно ж, Центр органної музики «Лівадія», що, до речі,  має безпосереднє відношення до літньої резиденції останнього російського царя.

 

      Саме стіни органного дому на початку минулого століття слугували електростанцією для палацу і вперше у тодішній Російськiй iмперiї зведені з монолітного залізобетону. Нині тут генерується винятково божественна енергетика класичних сюїт, хоральних прелюдій і фуг  Баха,  Моцарта,  Мендельсона,  Регера та інша відома і маловідома музичним гурманам класика. Причому на цілком пристойному рівні, бо виконавську майстерність і майстер-класи  в рамках цьогорічного міжнародного фестивалю органної музики «Лiвадiя-фест», що, до слова, проводиться під патронатом Президента України, демонструють професіонали з Польщі, Німеччини, Росії, Чехії, Австрії, Італії, Латвії, Румунії, Нідерландів, України та Естонії.

      Голова вітчизняної асоціації органістів та органних майстрів «Органум» сумчанин Орест Коваль (його асоціація — один з ініціаторів проведення фестивалю у Лівадії) твердо переконаний: в України відтепер є національне органобудування. І от цю чудову реальність в очах європейських колег, мовляв, покликаний засвідчити «Лiвадiя-фест». І заодно закласти традицію плідної взаємодії музичних шкіл народів світу. Цим, безперечно, слід завдячувати саме Володимиру Хромченку, директору і художньому керівникові Центру органної музики, людині, яка власноруч спроектувала і збудувала унікальний інструмент.

      «Треба показати світові,— каже пан Орест,— що ми на гідному місці. До речі, жодна пострадянська країна, у тому числі й Прибалтика, де колись функціонувала фабрика з виготовлення лише літургійних органів, цим похвалитись не може. Додам, що у світовій практиці існує вузька спеціалізація, тобто конструктор інструмента розуміється на органній музиці, у кращому випадку, як любитель. А ось наш Володимир Анатолійович  одночасно і професійний музикант, і проектувальник-виробник, й інтонувальник, і педагог. Усі розрахунки звукових і акустичних характеристик робив сам. Іще цікава деталь: фірмові німецько-чеські органи Rieger — Kloss, які в повоєнні роки десятками поставляли до Союзу, не зовсім пристосовані для виконання класики Баха. Я на власні вуха чув, як про це казав сам їхній конструктор. А на інструменті Хромченка можна грати і Баха, і твір будь-якого жанру, стилю і епохи».

      Подібну думку, до слова, поділяють і зарубіжні майстри. Скажімо, професор академії музики з польських Катовіц Марек Топоровський. Він «обкатав» дітище Хромченка на минулорічному фестивалі у Лiвадiї. «Кількість голосів (регістрів), — написав він після цього в електронному листі,— так само, як і якість їх звучання, показує, що інструмент заслуговує не тільки на звання універсального, але має неповторний стиль, «душу». Знайомство ж із хазяїном цієї визначної пам'ятки є значним інтелектуальним враженням для кожного запрошеного музиканта».

      На автора цих рядків пан Володимир і його зреалізований на замовлення Ялтинського міськвиконкому  грандіозний проект справив таке саме враження ще у 1998 році. Саме тоді, майже після десяти років виснажливої реставрації й одночасного будівництва найбільшого на теренах СНД органу (щоправда, через нестабільне фінансування роботи тривали ще п'ять років потому) органний зал став реальністю. Особливо вражав сам інструмент. А ще більше його потужне звучання — для нас, кількох журналістів, маестро спеціально сів за пульт і зіграв щось із класики. А потім довго розповідав, як усе починалось.

      Уявіть собі «махіну» з 4600 труб, найдовша з яких сягає шести метрів, а найкоротша — всього декілька міліметрів. До цього додайте ще 220 кнопок і важелів управління регістрами, складну систему механічних тяг, вмонтовану електроніку тощо. І все це поєднання деревини (використовувались місцеві кедри, дуби, бук, кипарис), свинцю, олова й міді зумів спочатку змоделювати на папері, відтак примусити відтворювати вірні звуки Володимир Хромченко зі своїми такими ж одержимими помічниками. А ще візьміть до уваги оздоблений «з нуля» інтер'єр залу з вишуканою ліпниною, різнокольоровими вітражами, пілястрами, над якими безпосередньо теж «корпів» пан Володимир. А спочатку йому довелось «перелопатити» купу спеціальної літератури в оригіналі. Перекладачі не знадобилися, бо професійний органіст досконало володіє німецькою, італійською, естонською та ще кількома європейськими мовами. Словом, унікальний концертний орган вийшов на славу (перший для літургії в одному з ялтинських соборів він змайстрував раніше). Нині його Центр — самодостатній комплекс з органним залом і майстернею. Міністерство культури і туризму України планує саме в «Лівадії» створити національну базу органного мистецтва. А поки що в рамках нинішнього фестивалю з 4 по 11 вересня проведуть майстер-класи для молодих українських органістів і студентів органного класу Національної музичної академії відомий професор Херіберт Метцгер та головний органіст «Кройцкірхе» Хольгер Герінг (обидва з Німеччини).

      Заслуги Володимира Анатолійовича гідно оцінили земляки. Він — заслужений працівник культури автономії, лауреат республіканської премії. Кримська обсерваторія присвоїла його ім'я малій планеті № 5955. Проте майстер далекий від того, щоб обмежитись концертами, фестивалями й спокійно почивати на лаврах. У нього є задум побудувати невдовзі аналогічний орган у Сімферополі, інших обласних центрах України. Єдина умова — щоб ніхто не вставляв палиць у колеса. Як це, приміром, сьогодні успішно робить  дочірнє підприємство «Ялтакурорт» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», якому формально належить будівля органного залу. Через Господарський суд АРК воно має намір «розірвати договір оренди будинку органного залу та стягнути з відповідача 40 тисяч гривень, виселити із зайнятих приміщень». «Коли вони три роки тому акціонувались,— вдається до подробиць мій співрозмовник, — Мойченко (тодійшній керівник підприємства. — Авт.) сказав мені, мовляв, приносьте свій кошторис, покажіть, що ви зробили. Ми так і діяли. Чекали далі місяць-два. Нарешті нам принесли папір —«підписуйте, а там розберемось». Ми змушені були, на жаль, погодитись. Спочатку, згідно з тим договором, ми сплачували одну тисячу гривень, потім дві, три і так до чотирьох дійшли. Тобто елементарно їм захотілось занадто грошей. Ми готові, звичайно ж, розраховуватися за оренду. Але на прийнятних умовах, а нинішні зі стелі взяті. «Ялтакурорт» виходить iз того, що все тут їм належить, а ми — ніхто. Хоча наш орган у декілька разів дорожчий за саму будівлю».

      Наразі за розпорядженням iз Києва у Радміні автономії створена спеціальна комісія на чолі з віце-прем'єром Тетяною Умрихіною. Урядовці спробують якось умовити «ялтакурортників» зменшити свої апетити і не доводити виплеканий Володимиром Хромченком Центр органної музики до зубожіння і знищення. Чи бодай домовитись перенести судові слухання на жовтень, коли й буде завершена повна і остаточна фінансово-технічна експертиза «Лівадії». Спершу акціонери нібито погодились, проте позов із суду так і не відкликали. Що вдієш, великі гроші ладні затьмарити розум будь-кого не тільки на нашому південному узбережжі.