Українська арена: собаче й людське

16.08.2006
Українська арена: собаче й людське

Не все гаразд в українському цирку. (Фото Укрінформ.)

Кому — мистецтво, а кому — знущання

      Чи можуть собаки перетворитися на... десантників? Долати перешкоди і навіть стрибати з висоти з парашутами? Донедавна жоден iз цирків світу не міг похвалитися такою програмою. Але все це відбувається в атракціоні «Летючі фокстер'єри» під орудою заслуженого артиста України Павла Шатківського.

      Сміливі фокстер'єри є улюбленцями не лише дітлахів і дорослих багатьох міст України. Вони мали незмінний успіх у багатьох країнах Європи, Північної та Південної Америки. Два роки тому програма отримала золоту медаль у Китаї. А цієї весни її зустрічав оплесками Бухарест. «Ці виступи стали помітною подією культурного життя Румунії, сприяючи зміцненню зв'язків між нашими двома державами. Крім того, участь атракціону «Летючі фокстер'єри» у міжнародному семінарі з гуманних методів дресури ще раз підтвердила європейську орієнтованість українського циркового мистецтва, його готовність повною мірою сприймати ті міжнародні вимоги, які висуваються сьогодні до майстрів циркової справи», — писав український посол у Бухаресті Юрій Малько до тодішнього гуманітарного віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка.

      А на батьківщині і над керівником атракціону, і над його чотириногими артистами тим часом нависли грозові хмари. Попри висновки європейських фахівців щодо безумовної відповідності методів роботи Павла Шатківського міжнародним вимогам, вітчизняні ревнителі захисту братів наших менших вирішили, що саме «Фокстер'єри» мають стати першою жертвою новоухваленого закону про упередження жорстокого ставлення до тварин. Президент Міжнародного товариства захисту тварин SOS Тамара Тарнавська заявила: якщо керівництво Мінкультури не закриє програму, то вона дійде до Страсбурга. І всілякі висновки європейських експертів та вітчизняних фахівців (гуманність дресури Шатківського підтвердила після ретельної перевірки й провідна українська установа — Ветеринарна академія в Харкові) їй у цьому не указ...

      То на чиєму ж боці правда: артиста чи активістки захисту тварин? Питання неоднозначне бодай тому, що об'єктом безкомпромісної атаки з боку SOS став чомусь не якийсь із численних пересувних цирків-шапіто, де поводження з тваринами часто залишається на рівні середньовіччя (нещодавно в одному з провінційних містечок місяць не годували верблюда — цей випадок потрапив у газети), а провідний національний колектив з високим міжнародним резюме. І вже це змусить пересiчного спостерігача замислитися.

      Тож спробуймо відтворити історичне тло цього неординарного конфлікту, — воно необхідне, бо в долі Шатківського, наче в краплі води, відбилася вся історія цирку незалежної України.

Ідеєю Шатківського цікавився Юрій Нікулін

      Заслужений артист, володар численних золотих медалей і лауреат багатьох міжнародних конкурсів Павло Шатківський є постаттю для українського цирку знаковою. Ще п'ятнадцятирічним хлопцем покинув свою домівку в Житомирі, аби присвятити себе арені. З 1965 року виступав у програмі Еміля Кіо-старшого (уславлений майстер арени й помер у нього на очах під час пам'ятної багатьом старшим глядачам київської вистави). Потім працював з його сином Емілем Кіо-молодшим, у репертуарі якого досі лишаються номери «Циліндр», «Штурвал», «Рукавички», придумані й виготовлені Шатківським.

      Але молодим артистом опановує бажання створити власну ілюзійну програму. Й він їде на Північ мити золото — інших легальних способів заробити великі гроші в колишньому СРСР не існувало. Повернувшись до Москви, працює над реалізацією своєї мрії під керівництвом легендарного Юрія Нікуліна (Павло Шатківський згадує, що ідея «Летючих фокстер'єрів» так само народилася в Юрія Володимировича, який запропонував використати природні характеристики маленьких відважних собак, що полюють на лисиць у глибоких норах і на видр — кидаючись у воду з високих скель).

      Із 1988 року унікальний ілюзіон Шатківського «Фокуси народів світу» розпочинає самостійні виступи.

      Для нашої розповіді важливо пам'ятати, що циркова галузь була в ядерній наддержаві стратегічною. Міністерство культури УРСР цирків у своєму підпорядкуванні не мало, все тут підлягало єдиному монстрові — «Союздержцирку». Тому незалежна Україна успадкувала 11 стаціонарних циркових приміщень, але не успадкувала жодного артиста й тим більше — жодної програми. Всі вони автоматично перейшли під крило «Росцирку». Тому український цирк належало створювати з чистого аркуша.

      Серед тих, хто відмовився від гарантованого статусу в «Росцирку» заради туманних перспектив на батьківщині, був і Павло Шатківський зі своєю командою. Він просто дорогою з римських гастролей залишився в Одесі разом з отриманими в столиці Італії золотими медалями й десятьма залізничними вагонами реквізиту (ось куди пішли зароблені на Півночі гроші). На щастя, міністром культури України невдовзі став Іван Дзюба, який все зробив для того, щоб створити на основі програм Шатківського перший повноцінний національний цирковий виконавський колектив «Зірки України».

      Проте дуже швидко райдужні перспективи почали тьмяніти. Керівництво створеного водночас на основі 11 циркових будинків концерну «Укрдержцирк» швидко зметикувало: готувати й утримувати власних артистів — справа невигідна. Значно прибутковіше влаштувати конвеєр програм iз близького зарубіжжя, а самі цирки утримувати за рахунок бюджетних дотацій (ну який законодавець стане ображати дітей!). Реальний прибуток ділили при цьому потрібнi люди. Як наслідок, 85 відсотків коштів у цирковій галузі, за оцінкою багаторiчного голови парламентського Комітету з питань культури Леся Танюка, оберталися донедавна в тіні. За найскромнішими підрахунками, держава зазнала збитків у два десятки мільйонів доларів.

Корупцією в цирках цікавилося СБУ

      За своєю природою Павло Шатківський є не лише правдоборцем, а й людиною, мало схильною до дипломатичних компромісів. У цю корумповану систему він не «вписався», бо й не хотів «вписуватися». І емігрувати назад до Росії (як це зробив інший унікальний колектив «Цирк на льоду» на початку дев'яностих) не думав. Натомість почав публічно протестувати проти різноманітних зловживань, свідком яких був. І ГоловКРУ, і Рахункова палата факти цих зловживань підтверджували. Але результати виявилися цілком протилежні до тих, на які сподівався Шаткiвський.

      Як тільки Івана Дзюбу відправили на пенсію (і «пішли» його першого заступника Миколу Яковину, який ще рік у підвішеному статусі «виконувача обов'язків» міністра по-донкіхотському боровся з різними навколокультурними мафіями), у «Зірок України» відібрали надані для репетицій і зберігання реквізиту приміщення Київського цирку. І статус Національного закладу культури отримали (всупереч клопотанню колегії ще «дзюбинського» міністерства) не «Зірки», а той-таки Київський цирк, який на час підписання Леонідом Кучмою відповідного указу взагалі не мав власних артистів, будучи лише прокатним майданчиком для чужих програм.

      А «Зіркам» потроху, але цілеспрямовано, «перекривали кисень». 1998 року кияни востаннє могли бачити на арені їхню блискучу повноформатну програму з ілюзіоном, фокстер'єрами-десантниками, слонами й акробатами. Пам'ятаю виставу, де моїми сусідами були вже вiдомий полiтик Олександр Ємець і видатна (теж, на жаль, уже покійна) режисерка Ірина Молостова. А з директорської ложі за дійством стежили тодішній гуманітарний віце-прем'єр Валерій Смолій і тодішній представник Президента в парламенті Роман Безсмертний. Відгуки були захоплені. Але відтоді перед Шатківським у Києві впала «залізна завіса» (хоч раніше його програма лише за півроку давала в Києві прибуток державі у 600 тисяч доларів). Навіть особисте втручання Миколи Жулинського — гуманітарного віце-прем'єра в уряді Віктора Ющенка — не допомогло. Навіть СБУ виявилося безсилим — хоч і воно займалося корупцією в цирках. «На гальмах» було спущено й доручення тодiшнього Прем'єра Ющенка розібратися нарешті з посадовцями циркової галузі, чия залученість у корупційні схеми була доведена актами Рахункової палати і ГоловКРУ.

      А 2004 року, в переддень Помаранчевої революції, коли артисти «Зірок» завойовували для національного мистецтва чергові золоті медалі в Китаї, тодішній міністр культури Юрій Богуцький взагалі ліквідував їхній колектив. Звичайно ж, з метою реформи циркової галузі й оптимізації управління нею. Наслідки такої реформи більш ніж промовисті: якщо в «Зірках» у їхні кращі часи було 140 артистів і 8 управлінців, то сьогодні в компанії «Укрцирк» (куди влили Шатківського з його «Фокстер'єрами») на ті ж 140 артистів припадає вже понад 60 управлінців...

10 залізничних вагонів циркового реквізиту гниють

      Заслужений артист Павло Шатківський провів Помаранчеву революцію на Майдані. Очевидно, його опоненти з управлінської верхівки циркової галузі чинили передбачливіше, шукаючи натомість шляхів до нових володарів владних кабінетів. Як наслідок, коли для артиста щось і змінилося, то тільки на гірше.

      Сам він звертався до Президента України Віктора Ющенка і до президента Фонду «Україна-3000» Катерини Ющенко, пропонував, як реформувати циркову галузь в інтересах держави й національного виконавства. Листи на його підтримку писали академік Іван Дзюба й народні депутати України Анатолій Матвієнко і Левко Лук'яненко. Але ніякою реформою в цирках і не пахне, а 10 залізничних вагонів циркового реквізиту далі гниють і розкрадаються. Більше того, загроза нависла й над останнім дітищем Шатківського, яке й сьогодні приносить радість тисячам глядачів, — атракціоном «Летючі фокстер'єри».

      Сам Павло Шатківський переконаний — президент SOS Тамара Тарнавська виконує замовлення когось із тих, кому й раніше «Зірки» та їхній керівник стояли поперек горла. При цьому він посилається на запис інтерв'ю, яке пані Тамара дала каналові НТН. У ньому вона стверджувала: на війну проти «Летючих фокстер'єрів» її спонукали гнівні дзвінки й листи глядачів iз Харкова, які після перегляду вистав разом iз дітьми протестували проти того, що «Шатківський калічить собак». Павло Шатківський готовий документально довести: коли SOS почав засипати своїми вимогами міністерство культури, колектив у Харкові фізично не виступав і на стрибки з парашутами могли на той час скаржитися хіба що глядачі китайського Гуанчжоу, які бачили програму останніми. Говорить артист і про те, що пані Тамара «випадково» виявилася сусідкою по сходах одного з тих високопоставлених циркових корупціонерів, проти кого він віддавна боровся.

      Утім повторююся: я не маю достатніх підстав робити остаточні судження. Для мене очевидно лиш те, що талановитого, першорядного артиста корумпована система довела до розпачу, фактично перекресливши все його творче життя.

      Як, на жаль, перекреслила ця система й надії на повноцінний розвиток національного циркового мистецтва, успішно подолавши всі реформаційні спроби Миколи Яковини, Леся Танюка й Миколи Жулинського. (Хоча лишень рік ініційованої Яковиною реформи підтвердив життєздатність національного конвеєра. Більше того, в Україну висловили готовність переїхати на постійну роботу декілька провідних колективів пострадянського простору. Але потім «справедливий і непідкупний» суд повернув усе «на круги своя», — і корупція в цирках стала всеосяжною).

      А реформа українській цирковій галузі як ніколи потрібна. Така реформа, яка вивела б на перше місце не управлінця, а авторитетного національного виконавця. І проблему пересувних цирків вирішувати слід нагально. В колишньому СРСР вони були частиною єдиної системи, і саме за їхній рахунок утримувалися стаціонарні постановочні цирки. А в Україні нішу «шапіто» захопили ніким не ліцензовані приватні ділки на єдиному податку, які халтурністю своїх програм часто викликають не любов, а відразу до цирку.

      І тварин в українських цирках захищати, безумовно, потрібно. Насамперед, у тих уже згадуваних незліченних «шапіто», які розважають невибагливу провінційну публіку поза всяким естетичним і ветеринарним контролем. І поле застосування сил для очолюваної пані Тарнавською асоціації SOS тут справді безмежне.

      А герой нашої розповіді Павло Шатківський насправді заслужив принаймні на людське ставлення від керівництва рідної культури (якій намагався служити щиро й самовіддано). Бодай на таке ставлення, яке він сам виявляє до своїх чотириногих артистів, що часто вже більш як по десять років з видимим задоволенням зображають на арені десантників. І які зовсім не прагнуть опинитися після арени в якомусь собачому притулкові.

      Що ж до ідеї «цирку без звірів» (деякі ригористи пропонують сьогодні й таке), то вона, очевидно, ще менш плідна, ніж ідея «опери без кохання». Тож не намагаймося усунути собак, левів, слонів та тюленів з арени, адже вони тут є, до всього, могутнім засобом виховання в юних душах любові до «братів наших менших».

Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук, письменник,
радник міністрів культури України І. Дзюби та М. Яковини в 1993—1995 роках.
  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>