Дайте «на лапу» Діані

03.12.2003
Дайте «на лапу» Діані

Дiана та її песик на площi Ринок. (Фото автора.)

      Чи часто ми даємо «на хліб» жебракам чи особам непевної національності, які видають себе за циган? А власницям «сиротинців» для покинутих тваринок, які вряди-годи з'являються на Хрещатику з почтом колись чиїхось котиків і песиків? А у Львові, як з'ясувалося, дають — причому не просто так, а конкретно «на лапу».

      Існує чудове місто з розкішною старовинною архітектурою, яка нині перебуває у жалюгідному становищі. Й існує Благодійний фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова, що його очолює Андрій Салюк. Щойно ентузіасти — журналісти і реставратори, об'єднані фондом, закінчили цікаву мистецьку акцію — «Четверта влада за четверту лапу». Щоправда, ця доволі пафосна назва не прижилася і всі її учасники залюбки збивали грошовий дріб'язок з городян під паролем — «Дай на лапу».

      Багатьом, власне, всім, хто коли-небудь бував у центрі міста, біля Ратуші, довелося бачити чотири вже давно непрацюючі фонтани з кам'яними скульптурами античних богів і богинь. Коли я вперше потрапив ще у радянський Львів, мене тоді страшенно потішив Нептун у суходільному місті (річку Полтву, заведену в колектор, можна не рахувати). І, звісно, не тому, що він цар морів і океанів, а тому що його палиця була увінчана «буржуазно-націоналістичним» тризубом! «Слава Україні, Нептуне!» — щось таке автоматично вигукнуло в голові...

      Відтоді витекло чимало води. Тільки не з цих львівських водограїв. Адже за ними майже не доглядали. (Втім вода іноді тече у цих фонтанах, так само, як з домашніх кранів львів'ян — iз шостої до дев'ятої). Кілька років тому якийсь недоумок відламав лапу собаці, що супроводжує римську богиню полювання Діану. Так і завмер, сердега, ніби піджав культю... Відтак кислотні дощі з небес і свинцеві викиди автомашин з подвоєною силою взялись довершити знищення пам'ятки.

      На щастя, знайшлись люди, кому таке болить. На початку літа, коли журналісти відзначали своє чергове професійне свято, Андрій Салюк запропонував приятелям зібрати гроші на нову лапу. Заклики трьома мовами, різнокольорові кульки і співи під гітару допомогли тоді закумулювати аж 1044 гривні. Проте найбільший внесок зробив колишній мешканець Львова, а нині громадянин Канади Роман Хоміцький, який прочитав про ініціативу у «Високому замку» і перерахував решту суми, потрібної для відновлення скульптури.

      До речі, львівські журналісти оповідали про кумедний випадок. Коли вперше під стінами Ратуші зібралися збирачі «на лапу», один із місцевих урядників, визираючи з висоти Ратуші, перелякався, що це антикорупційний мітинг. Йому привидiлося, що хтось вимагає, щоб чиновники припинили брати «на лапу»...

      Спочатку здавалося, що зібраних коштів має вистачити для швидкого косметичного «макіяжу» Діаниної гончої. Очікували, що роботи триватимуть кілька тижнів. Але реставратори порадили не тільки виготовити «протез» зі штучного каменю для триногої собачки, а й підчепурити її двохсотлітню хазяйку (скульптуру було встановлено ще у 1793 році) . До діла взялися фахівці Київського державного науково-дослідного інституту консервації і реставрації «Конрест» та львівські реставратори і скульптори Олег Капустяк, Андрій Грицак, Андрій Голдій, Орест Войтихівський.

      Ініціатор акції Салюк вважає, що головний результат не в самому факті реставрації однієї з тисяч старожитностей: «Уперше за багато років пам’ятка історії відреставрована силами самої громади, без участі влади. Це є свідченням любові та поваги до рідного міста людей, які живуть чи колись жили у Львові».

      Перше відкриття оновленої композиції було заплановане на 5 листопада. Але напередодні якісь місцеві «рагулі» відламали у Діани руку і одягнули їй на голову банку з-під клею... Реставратори швидко і якісно відновили гармонію, i львівська Діана вже не схожа на Венеру з Мілоса.

      І, нарешті, 24 листопада будівельний покров зняли. Все на місці — і рука Діани, і собача лапа. Водночас фонд повернув імена-таблички всім чотирьом фонтанам площі Ринок, колись поцуплені шукачами кольорових металів. Тепер кожен може прочитати — «Діана», «Нептун», «Адоніс» та «Амфітрита». Щоправда, це вже не бронза, а кераміка, бо, здається, у нас ще глину на брухт не приймають... Показово, що гроші на таблички дав львів'янин, якому не потрібна реклама. Просто він любить своє місто.

      Колись дійде черга і до самих фонтанів. Спочатку фігури кінця ХVІІІ століття реставрують — зокрема, відчистять від фарби, якою «фахівці» додумались пофарбувати пісковий вапняк, а потім, якщо сил і грошей вистачить, ще й воду пустять. А поки що фонд розпочинає нову акцію — студентський конкурс плакатів та есе під гаслом «Леву потрібна реанімація». Тексти видадуть окремою книжкою, а найкращі графічні роботи вже незабаром можуть з'явитися на вулицях міста як біг- борди.

  • Що сказав би Бандера Шевченку,

    Задум написати цей матеріал виник після прочитання на місцевих інтернет–сайтах мало не сотні коментарів щодо спорудження у Тернополі монумента Незалежності. Відтак походила ще біля наших гарних (і не дуже) пам’ятників, порозмовляла з людьми, пригадала деякі події недалекого минулого і дійшла висновку, що у сучасних тернопільських пам’ятників усе–таки якась особлива «карма», міцно пов’язана з політикою. Йдеться не про монументи політичним діячам, а про зовсім інше. Наприклад, про те, чому більшість головних пам’ятників мого рідного міста розташовані зовсім не там, де вони мали б стояти відповідно до здорового глузду. Але про все по черзі. >>

  • Андрій Садовий: Моє найголовніше завдання — повернути мудрих людей до Львова

    Головною топ-темою минулого тижня є довгоочікуване святкування 750-річчя Львова. Для України відзначення цієї дати, без сумніву, займе чільне місце і серед найпомітніших подій року. Підготовка до ювілею тривала кілька років, але всією основною організаційною роботою та пошуком спонсорів займалася протягом останніх кількох місяців нова влада, яка зайняла крісла в мерії навесні. Про свої враження від святкувань і про наболілі для Львова теми «УМ» розпитала у мера Львова Андрія Садового. Окрім того, на минулих вихідних у Львові вдалося зустріти багато відомих особистостей, серед них і екс-львів'ян. «УМ» вони розповіли про свої асоціації зі Львовом і про те, як повернути столиці Галичини гордий статус П'ємонту, яким вона славилася на початку 90-х років. >>

  • Хто вкорочує терновий корінь?

    Тернопілля виплекало цілу плеяду визначних українських діячів культури, науки, техніки. Воно в доленосному вінкові України тричі слугувало заборолом Європи від степу. Уперше — проти монголо-татар; вдруге — від турків із татарами; втретє — коли лютував московський комуністичний імперіалізм. Недаремно за середньовіччя наше Надзбруччя вкрили твердині-замки, яких тут налічувалося понад сто. Тепер — лише кілька десятків забутих, засмічених руїн.
    Тернопіль — це мур національного відродження 1988—1991 років. Цей край допоміг в особистісному становленні чинного Президента України і цілковито підтримав його у 2004-му. Уже сьогодні дослідження доводять, що через Тернопільщину, яка розташована в українському межиріччі (Дністра та Дніпра), поширювалася Трипільська старожитна культура в глибину Правобережжя.
    28 серпня Тернопіль святкував «три в одному» — традиційні День міста, храмовий празник (Успіння) та 465-річчя від свого заснування. Гримів концерт «Зірки України — Тернополю» з грандіозним феєрверком. Але у фахівців-істориків постає питання: невже Тернопіль такий молодий? Чи не навмисне досі вкорочували його корінь? >>

  • На символ Львова не шкода й пенсії

    Міський голова Львова Любомир Буняк виготовив новий колар (ланцюг), який разом із іншими атрибутами міста носитиме суто на великі свята. Першою такою нагодою стала 14-та річниця незалежності України, коли мер зміг продемонструвати своє творіння, яке спроектував особисто. >>

  • Душа просить свята

    Серпень для святкування харківського ювілею обрали з цілком прагматичних міркувань: 23 числа — місцевий День перемоги і заодно День міста. А 24-го, зрозуміло, — чергова річниця незалежності України. Отож, аби життя на теренах мегаполісу не перетворилося на довге масове гуляння, пожертвувати вирішили останньою декадою літа. Словом, почнуть харків'яни двадцятого, а там уже — як Бог дасть і на скільки вистачить грошей. >>