Чи часто ми даємо «на хліб» жебракам чи особам непевної національності, які видають себе за циган? А власницям «сиротинців» для покинутих тваринок, які вряди-годи з'являються на Хрещатику з почтом колись чиїхось котиків і песиків? А у Львові, як з'ясувалося, дають — причому не просто так, а конкретно «на лапу».
Існує чудове місто з розкішною старовинною архітектурою, яка нині перебуває у жалюгідному становищі. Й існує Благодійний фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова, що його очолює Андрій Салюк. Щойно ентузіасти — журналісти і реставратори, об'єднані фондом, закінчили цікаву мистецьку акцію — «Четверта влада за четверту лапу». Щоправда, ця доволі пафосна назва не прижилася і всі її учасники залюбки збивали грошовий дріб'язок з городян під паролем — «Дай на лапу».
Багатьом, власне, всім, хто коли-небудь бував у центрі міста, біля Ратуші, довелося бачити чотири вже давно непрацюючі фонтани з кам'яними скульптурами античних богів і богинь. Коли я вперше потрапив ще у радянський Львів, мене тоді страшенно потішив Нептун у суходільному місті (річку Полтву, заведену в колектор, можна не рахувати). І, звісно, не тому, що він цар морів і океанів, а тому що його палиця була увінчана «буржуазно-націоналістичним» тризубом! «Слава Україні, Нептуне!» — щось таке автоматично вигукнуло в голові...
Відтоді витекло чимало води. Тільки не з цих львівських водограїв. Адже за ними майже не доглядали. (Втім вода іноді тече у цих фонтанах, так само, як з домашніх кранів львів'ян — iз шостої до дев'ятої). Кілька років тому якийсь недоумок відламав лапу собаці, що супроводжує римську богиню полювання Діану. Так і завмер, сердега, ніби піджав культю... Відтак кислотні дощі з небес і свинцеві викиди автомашин з подвоєною силою взялись довершити знищення пам'ятки.
На щастя, знайшлись люди, кому таке болить. На початку літа, коли журналісти відзначали своє чергове професійне свято, Андрій Салюк запропонував приятелям зібрати гроші на нову лапу. Заклики трьома мовами, різнокольорові кульки і співи під гітару допомогли тоді закумулювати аж 1044 гривні. Проте найбільший внесок зробив колишній мешканець Львова, а нині громадянин Канади Роман Хоміцький, який прочитав про ініціативу у «Високому замку» і перерахував решту суми, потрібної для відновлення скульптури.
До речі, львівські журналісти оповідали про кумедний випадок. Коли вперше під стінами Ратуші зібралися збирачі «на лапу», один із місцевих урядників, визираючи з висоти Ратуші, перелякався, що це антикорупційний мітинг. Йому привидiлося, що хтось вимагає, щоб чиновники припинили брати «на лапу»...
Спочатку здавалося, що зібраних коштів має вистачити для швидкого косметичного «макіяжу» Діаниної гончої. Очікували, що роботи триватимуть кілька тижнів. Але реставратори порадили не тільки виготовити «протез» зі штучного каменю для триногої собачки, а й підчепурити її двохсотлітню хазяйку (скульптуру було встановлено ще у 1793 році) . До діла взялися фахівці Київського державного науково-дослідного інституту консервації і реставрації «Конрест» та львівські реставратори і скульптори Олег Капустяк, Андрій Грицак, Андрій Голдій, Орест Войтихівський.
Ініціатор акції Салюк вважає, що головний результат не в самому факті реставрації однієї з тисяч старожитностей: «Уперше за багато років пам’ятка історії відреставрована силами самої громади, без участі влади. Це є свідченням любові та поваги до рідного міста людей, які живуть чи колись жили у Львові».
Перше відкриття оновленої композиції було заплановане на 5 листопада. Але напередодні якісь місцеві «рагулі» відламали у Діани руку і одягнули їй на голову банку з-під клею... Реставратори швидко і якісно відновили гармонію, i львівська Діана вже не схожа на Венеру з Мілоса.
І, нарешті, 24 листопада будівельний покров зняли. Все на місці — і рука Діани, і собача лапа. Водночас фонд повернув імена-таблички всім чотирьом фонтанам площі Ринок, колись поцуплені шукачами кольорових металів. Тепер кожен може прочитати — «Діана», «Нептун», «Адоніс» та «Амфітрита». Щоправда, це вже не бронза, а кераміка, бо, здається, у нас ще глину на брухт не приймають... Показово, що гроші на таблички дав львів'янин, якому не потрібна реклама. Просто він любить своє місто.
Колись дійде черга і до самих фонтанів. Спочатку фігури кінця ХVІІІ століття реставрують — зокрема, відчистять від фарби, якою «фахівці» додумались пофарбувати пісковий вапняк, а потім, якщо сил і грошей вистачить, ще й воду пустять. А поки що фонд розпочинає нову акцію — студентський конкурс плакатів та есе під гаслом «Леву потрібна реанімація». Тексти видадуть окремою книжкою, а найкращі графічні роботи вже незабаром можуть з'явитися на вулицях міста як біг- борди.
