Юлія Прокопчук ще раз нагадала нам крилатий вислів, який раніше доводилося чути від стрибунів у висоту чи довжину: «Ти не програв, поки в тебе залишається ще одна спроба». Вихованка Андрія Руденка на 10-метровій вишці обрала тактику, яка неодноразово приносила успіх стайєру Івану Гешку — причаїлася за спинами і чекала слушної нагоди «вибухнути». У фінал вона потрапила з п'ятим результатом, а перед завершальною спробою була третьою. Вона блискуче виконала цей свій «останній доказ» і випередила австрійку Аньї Ріхтер та німкеню Крістін Штойєр, які вже напевно і не сподівалися на такий «сюрприз» від українки. На щастя, судді цього разу не заплющили очі на складність і чистоту виконання стрибка нашою Юлією.

Київські клуби стали жертвами політики. І не лише через те, що «спортивного» мера замінив «неспортивний». Леонід Черновецький, який звик жити категоріями банкіра, вирішив, що фінансування спортивних команд із міської казни недоцільне. Відповідно, легендарні жіночий гандбольний «Спартак», чоловічий баскетбольний «Будівельник», хокейний «Сокіл» та футбольний «Арсенал» виставлено на своєрідний аукціон.

Цього символізму могло б і не бути, якби відбулися військово-морські навчання «Сі бриз —2006». Разом з їх скасуванням відпав сенс у проведенні в Севастополі командного чемпіонату світу з богатирського багатоборства. Найсильніших атлетів світу прийняв Київ, де фінал було проведено під аркою Дружби народів. Цікаво, що головний перехідний приз майстром iз Карибських островів було зроблено у формі фігурки ігуани, а ця ящірка на тих екзотичних островах символізує саме мирне співіснування племен — та ж «дружба народів». Сьогодні, напевно, не одного українця «розпирає» від смакування цих трьох слів — «Найсильніша нація планети». Здобувши у четвер це звання утретє, ми назавжди залишили екзотичну ігуану в себе. І, знову ж таки, за збігом — саме в той день, коли в нашому суспільстві апогею досягла риторика «примирення».