Варто лише захотіти...

18.07.2006
Варто лише захотіти...

Майже «Матриця»: людина підімкнена до комп'ютера.

      Ще рік тому Метью Негл навіть уявити собі не міг, що він зможе керувати курсором на моніторі комп'ютера, і маленька стрілочка буде слухняно підкорятися його волі. Адже цей 26-річний чоловік уже 5 років як паралізований від шиї до кінцівок, і його тіло не може зробити жодного, навіть найпростішого, руху. Сьогодні ж американець читає електронну пошту, малює на екрані комп'ютера майже ідеальне коло, грає в прості відеоігри та переміщує предмети в кімнаті за допомогою руки-робота, якою керують імпульси з його мозку. Все це стало можливим завдяки вживленому в мозок чоловіка спеціального чіпу, який учені з'єднали з комп'ютером.

      Група лікарів-неврологів під керівництвом Джона Донох'ю, директора програми Brain Science («Наука мозку») в Браунівському університеті (США), працювала з мозковим імплантатом з липня 2004 року по квітень 2005 року, після чого сенсор був уведений пацієнту хірургічним шляхом. Метью залюбки обговорює з науковцями-розробниками цієї системи «людина-машина» всі свої успіхи та невдачі. Їхні досягнення та звіт про експеримент тривалістю дев'ять місяців були описані в останньому номерi британського наукового часопису «Нейче». Над створенням унікальної системи, здатної «матеріалізувати» думки, спільно працювали науковці Браунiвського університету та організована ними в штаті Массачусетс компанія з розробки обладнання і технологій для зв'язку людського мозку з комп'ютерами.

      «Я дуже сподівався, що все це запрацює і, дякувати милості Божій, так воно і сталося», — говорить Метью. Чоловіка, який свого часу був провідним гравцем шкільної бейсбольної команди, паралізувало 4 липня 2001 року. Тоді під час святкування Дня незалежності США у його рідному місті Веймаут (південне передмістя Бостона) зав'язалася бійка, хлопець отримав сильне поранення ножем у шию. У червні 2004 року лікарі Родайлендського шпиталю хірургічним шляхом імплантували Неглу через верхню частину його черепа сенсор розміром з горошину. Цей сенсор сприймає електричні імпульси мозку з найпростішими бажаннями: перемістити курсор на екрані комп'ютера вгору-вниз чи праворуч-ліворуч. Сигнали від сенсора надходять по дротах до комп'ютера, і процесор перетворює імпульси кори головного мозку на сигнали, які віддають електронні команди відеоекрану.

      Таким чином піддослідний пацієнт може використовувати свої думки для маніпулювання гумовим протезом руки чи рукою-роботом, щоб, наприклад, взяти цукерку зі столу. Вперше за кілька років чоловiк зміг самостійно вмикати й вимикати світло у своїй кімнаті — раніше цю просту маніпуляцію за чоловіка робила доглядальниця. Метью також думками може перемикати канали телевізора та регулювати гучність програвача. І хоча наразі все це скидається на кадри з фантастичного фільму, але вчені сподіваються, що при подальшому розвитку цього методу паралізовані люди отримають можливість повернути собі контроль над кінцівками. Адже комп'ютери можуть стати тими посередниками, які будуть переказувати електричні сигнали від мозку м'язам рук та ніг. Щоправда, навіть самі вчені наразі вважають такі досліди одночасно і вражаючими в сенсі перспектив, які вони відкривають, і дуже суперечливими з морально-етичної точки зору.

      Так, доктор Мігель Ніколеліс, професор нейробіології Університету Дюка висловив здивування, що такий солідний та шанований науковий часопис, як «Нейче», дозволив собі надрукувати головною статтею номера результати досліджень на одному пацієнтові та ще й у пілотному проекті. «Це, радше, бравада і спроба розважити публіку», — говорить Ніколеліс (який сам, до речі, є автором наукової праці про аналогічні експерименти з мавпами. Тварини завдяки вживленим у їхній мозок сенсорним імплантатам навчаються грати у відеоігри). — Журнал повідомив, швидше, не про досягнення, а про провал. Я б не дозволив собі такі експерименти з людьми у своєму університеті». Професор вказує на те, що кінцевий результат таких операцій не завжди вдалий, а для його досягнення треба робити складну черепно-мозкову операцію для вживлення сенсорів.

      Утім паралізовані люди із думкою доктора Ніколеліса не погоджуються. Метью Негл сам зголосився взяти участь у непростому експерименті після того, як прочитав статтю про аналогічні досліди на мавпах. Лікарі погодилися працювати з ним, оскільки молодий чоловік має дуже велику волю до життя, і, незважаючи на роки перебування у шпиталі, залишається добре фізично підготовленим. І хоча участь Метью Негла в цьому експерименті вже закінчилася, а нових досліджень наразі не передбачається, він не жалкує, що погодився пройти через всі ці випробування: «Я сподіваюся, що це дасть надію іншим людям, життя яких минає в інвалідному візку».