Кадри вирішують усе. Заяложена, затерта до дірок підкладки філологічної матерії фраза. А таки вирішують, багато чого вирішують. Сидить у кріслі такий собі чиновник Василь Гладкіх, керує і «чеше, чеше», та все «не по-нашому, а по-московськи». Але ж попервах добрий дядько: обіцяє ціни на квитки не підвищувати. Та ще не встигли охолонути виборчі пристрасті, ще й коаліція — лише порожній звук, а цей дядько заходився вже робити прямо протилежне до своєї обіцянки (та ж цяцянка, яка дурневі — радість).

Здається, статус російської мови в Україні турбує тільки тих, «кому ліньки», — ліньки вчити українську, ліньки думати, що запропонувати своїм виборцям, ліньки читати хартії, на які самі вони посилаються.
Варто поставити крапки над «i» та риски над «т» (як кажуть англійці) щодо статусу російської мови в Україні. А заодно й донести реальні положення Європейської хартії регіональних мов і мов меншин до тих, хто так любить нею прикриватися й проголошувати російську регіональною мовою у своїх регіонах.