На те й Основний закон...

27.06.2006
На те й Основний закон...

      ...Прийняття Конституції для мене, тоді — 13-річного хлопця, було малопомiтною подією. Того літа було багато інших і значно цікавіших, як для того віку, справ. Але ще з того часу в пам'яті закарбувалося два штрихи. Перший — коли 27 червня 1996 року до нас, у сільську хату, прийшли дивитися телевізор кілька друзів баби й діда. Сиділи до самої ночі, потім розійшлися, а дідо й далі спостерігав за депутатами парламенту; пам'ятаю, ми застали його за телевізором навіть уранці. Було незрозуміло: і навіщо дивитися те нудне дійство? Так само було незрозуміло, навіщо мама, вже коли ми повернулися у своє місто, витягла з газети «За вільну Україну!» вкладку — а це і був текст Конституції, — заховала до шафи і примовила: «Це треба зберегти».

 

Від гордості до атеїзму

      Тепер розумію чому. Тоді для українців Конституція була символом. Молода Україна тільки спиналася на ноги, і нація раділа кожному крокові, який підтверджував її незалежність. Конституція стала доповненням до архетипу, який формували синьо-жовтий прапор, тризуб і Державний гімн.

      Здається, на тій світлині, яку зазнімкували фотографи вранці 28 червня 1996 року біля Верховної Ради, не було нещасливих депутатів. Перед тим вони пережили купу баталій, поламали не один спис і використали не одну упаковку валідолу. Подібне пережив і амбітний та спраглий до додаткових повноважень Президент Леонід Кучма. Але всі раділи тому, що молода держава збагатилася Основним законом. Україна формувалася як держава.

      Однак проза життя є такою, що люди, зокрема й політики, з плином часу перестають цінувати те, що мають. Конституція-символ стала Конституцією-засобом. Насамперед — у боротьбі за впливи та владу. Політики зрозуміли, що, внісши до її тексту певні правки, можна зміцнитися у своїх редутах та окопах. Було кілька спроб, але тільки одна завершилася успіхом — прийняттям закону №4180 під вінець Помаранчевої революції. Ця політреформа — чого гріха таїти? — теж стала інструментом політичних ігрищ, спробою обмежити у владі новообраного Президента Віктора Ющенка. Хоча ніхто й не сперечається, що Конституція була недосконалою і її треба було корегувати. Кому війна, а кому шинель «на шару»...

      Протягом останніх півроку, в період конституційного межичасся, здається, спостерігається найбільша криза в дотриманні Основного закону. Якщо говорити про фундаментальні речі — права і свободи людини — то з їх гарантуванням були проблеми і колись, і тепер. Будуть і надалі, бо меж для цього абсолюту немає. Наразі ж ідеться про процедурні моменти, про стосунки між гілками влади — і саме тут з'являються проблеми. Невідомо, чи це так політреформа вплинула, вступивши в дію з початком року, й до якої політикум не встиг пристосуватись; чи це вже сам Основний закон дещо девальвував від правок, дописаних у його текст, але доводиться констатувати, що в нас поширюється прикре явище — конституційного атеїзму.

Лакмусовий суд

      За прикладами далеко ходити не треба. Найперший із них — заблокований Конституційний Суд. Минулий склад Верховної Ради, доживаючи останні місяці, не спромігся заповнити свою квоту в КС, а крім того, не допустив до присяги тих тлумачів Конституції, яких було обрано з'їздом суддів і затверджено Президентом. Чесно кажучи, з таким ганебним фактом і 10-річчя Конституції не виглядає святом. Тому що святого в цьому немає...

      Останніми місяцями КС ох як би знадобився! На початку року парламент прийняв рішення відправити уряд у відставку. Одні переконували, що так і сталося, а відтак додавали до міністерських посад «в. о.», інші продовжували підписуватися під документами без усяких «префіксів». Хтось із них мав рацію, а хтось помилявся, тобто фактично порушував Конституцію. Арбітра в суперечці не було. Так одна конституційна криза — відсутність КС — породжувала іншу.

      Подібне коїться й зараз. Місцеві ради, отримавши не надто «державницьке» наповнення, розпочали небезпечні ігри у мовний сепаратизм. Така політика серйозно послаблює українські позиції, тим більше, коли зважити на посилення зовнішнього тиску на нашу державу. На більшості території України рішень про надання російській мові статусу «регіональних» не сприймають, а от для опозиційно налаштованих мешканців східних країв такі рішення виглядають цілком легітимними. Кажуть, ніщо так не зміцнює закон, як віра в нього. А Конституційного Суду, який мав би розсудити подібні дії, — нема.

      Однією, і чи не найбільшою, причиною цього є недовіра. Частина політикуму боялася, що як тільки буде заповнено КС, Президент візьметься ревізувати політреформу. Інші боялися ще чогось, а треті вирішили, що коли в країні віятиме хаосом, тоді буде краще змагатися з владою.

      З цього приводу вельми цікаво висловився в.о. секретаря РНБО Володимир Горбулін. «Мені здається, — цитує його агенція УНІАН, — що зараз спостерігається криза конституційної реформи, тому що одна гілка влади не працює (йдеться про парламент тижневої давності. — Авт.), такий важливий орган, як Конституційний Суд, теж не працює. Ми перебуваємо в цікавій системі координат: коли координати є, а початку координат немає. Це призводить до послаблення влади та її можливості впливати на процеси».

      Від минулого тижня маємо нарешті коаліцію, яка бере на себе політичну відповідальність на найближчий час. Маючи у Верховній Раді більшість, їй цілком до снаги спокутувати гріх литвинівського парламенту та розблокувати Конституційний Суд. Учасник тимчасової президії парламенту від «Нашої України» Микола Катеринчук прогнозує, що це зроблять одразу після обрання керівництва Верховної Ради, причому першим питанням. Олександр Мороз, один із головних апологетів політреформи та її творець, уже не проти.

Коаліційно-президентська республіка

      Щодо новоствореної коаліції, то саме їй судилося випробувати на собі оновлену Конституцію. Більшість пунктів, записаних до Основного закону 8 грудня 2004 року — в останній день Помаранчевої революції, — де-юре набрали чинності після виборів, де-факто вони стануть життям тільки тепер.

      Наразі передчасно судити про те, чи наш політикум готовий до нових правил. Якість конституційних змін можна буде оцінити тільки тоді, коли буде сформовано уряд і коли останній почне співпрацювати зі своїми чи то батьками, чи то братами — Президентом і парламентом.

      Але перестороги є вже зараз. По-перше, йтиметься про співпрацю трьох органів влади, а вона неминуче супроводжуватиметься боротьбою за впливи і домінування. Інший рівень — внутрішній, у середині цих органів влади. Тут теж буде боротьба, бо правлячою стане не партія, а різноликий тріумвірат. Утворюється такий собі політичний кубик Рубика. Він і стане тестом на спроможність політичної еліти жити за новими конституційними правилами.

      Виявилося, що Блок Юлії Тимошенко, «Нашу Україну» та Соцпартію розрізняє більше речей, аніж думалося революційному Майдану. Звісно, всі розуміли, що найлогічнішою є саме їхня коаліція — союз трьох сил Майдану. Але чомусь це було невтямки для самих переговірників. У певний час навіть здавалося, що тієї коаліції не буде. А це не найкраща позиція для плідного початку. Хоча вони й «вибачалися і вибачали».

      Наразі ж скидається на те, що Україна виявилася не готовою до парламентсько-президентської форми правління. Почасти це підтвердили і коаліційні переговори. Коли вони заходили в тупик, майбутні союзники починали апелювати до глави держави. Віктор Ющенко натомість заявив бажання залишатися над процесом і не захотів, подібно до Кучми, «ходити з батогом». Частина соціалістів та БЮТівців назвали таку позицію слабкістю. Хай там як, а в будь-якому випадку це свідчить про те, якi нинішній Україні потрібен сильний Президент — не тільки за характером, а й за повноваженнями. Такий запит є. Тому зміна політичних правил стає іспитом і для Президента. Роль арбітра може виявитись не тільки затребуваною, а й домінуючою.

      До речі, в третьому розділі своєї угоди учасники коаліції навіть прописали регламент стосунків із главою держави. Один із пунктів — що «коаліція проводить з Президентом України консультації з будь-яких питань, що становлять державний та суспільний інтерес». А визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, прийняття програм соціально-економічного, обговорення пропозицій щодо кандидатур, які призначаються, погоджуються Верховною Радою на пропозицію Президента і взагалі відмічені статусом «обов'язкових консультацій».

      І ще один абзац про неготовність. Коментуючи створення коаліції, попередній глава парламенту Володимир Литвин сказав в інтерв'ю студії «1+1»: «Те, що робиться зі створенням коаліції, і ким вона буде підписана, це буде легалізовано державний переворот в Україні». «Як це не звучить, але з допомогою законів і Конституції, ставлення до якої доведено до абсурду, коаліція фактично буде управляти всім і вся, — вважає Литвин. — Я думаю, що тоді буде величезна боротьба за сфери впливу, бо, судячи з проекту, голова Верховної Ради зводиться до технічної функції, але фактично ліквідовується вищий законодавчий орган — Верховна Рада. Вона замінюється коаліцією».

      Ну на це ж вона й коаліція, щоб брати на себе відповідальність, зокрема і в парламенті. Хіба Володимир Михайлович, активно лобіюючи політреформу під час Помаранчевої революції, сподівався на інше? А може, це Литвин — та й не тільки він — неготовий?

Політреформа. Перезавантаження центру...

      Утім невдовзі нашого ювіляра — йдеться про Конституцію — знову можуть поправити. Протягом останнього року на політичну реформу було багато нарікань. Намір виправити Основний Закон має і Президент України Віктор Ющенко. Під час одного з останніх радіозвернень він, скажімо, підкреслив, що «Конституція в нинішньому вигляді не дає відповідь на проблему балансу влади між центром і регіонами, між Президентом, урядом, парламентом». За словами Віктора Ющенка, «нам всім разом потрібно пройти дискусію відносно вдосконалення Основного закону, посилення взаємодії між усіма інститутами влади — заради стабільності України, заради гармонійних стосунків між всіма гілками влади, між центром і регіонами».

      За завершення політичної реформи виступає і Соцпартія — політична сила, яка брала активну участь у прийнятті конституційних змін, і яка критикує будь-яку думку про ревізію реформи. Однак в чому саме соціалісти вбачають оте «завершення», наразі невідомо. Хоча ясно, що вони не погодяться на звуження повноважень парламенту і, приміром, посилення Президента — те, що пішло б до смаку, скажімо, «Нашій Україні».

      Частину відповідей на питання щодо політреформи дає коаліційна угода. Насамперед, учасники коаліції зобов'язуються «внести до кінця І сесії Верховної Ради України V скликання проект Закону про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення політичної реформи та забезпечити його остаточне схвалення до кінця третьої сесії». Тож, якщо все піде за планом коаліціантів, через рік Конституція знову буде змінена.

      Серед пріоритетів — «удосконалення процедурних механізмів стримування та противаг між органами державної влади», «заміна інституту депутатської недоторканності інститутом парламентського імунітету», «удосконалення процедурних норм і процесуальних гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина».

      Для схвалення конституційних змін потрібно 300 голосів. Натомість у коаліції є 239. Так що для втілення своїх намірів коаліціантам доведеться шукати підтримки в лівому секторі парламенту, де сидять «регіонали» та комуністи.

...і розвантаження на місцях

      При цьому те, що за зміни до Конституції проголосують принаймні «регіонали», наразі виглядає вельми реальним. І зараз пояснимо чому.

      Як відомо, на розгляді (точніше, на очікуванні розгляду) в Конституційному Суді перебуває проект конституційних змін 3207-1. Він має на меті вдосконалити місцеве самоврядування. Основна його новація — це передача функцій представницьким регіональним органам влади, себто радам та їхнім виконкомам. Ці повноваження будуть відібрані в місцевих адміністрацій — тих, які не обираються, а призначаються згори. Останні перетворяться на префектури, до їхньої компетенції конституційні зміни вводять тільки три пункти повноважень: «контроль за додержанням законів місцевими органами виконавчої влади, підпорядкованими центральним органам виконавчої влади», «взаємодію місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування», інші визначені законом повноваження».

      За даними «УМ», «добро» на схвалення проекту 3207-1 парламентом дає i Президент України. Цей же пункт є в тексті коаліційної угоди. БЮТ, «НУ» та СПУ підписалися під тим, щоб схвалити цей сегмент політреформи і ввести його в дію вже через півроку, з 1 січня 2007 року.

      Ідея нібито й непогана. Принаймні про посилення місцевого самоврядування в Україні кажуть давно, а рік тому, скажімо, для цього в уряді було створено посаду віце-прем'єра з питань адміністративно-територіальної реформи. Передача влади представницьким органам влади дасть змогу людям самим вирішувати долю регіонів. Буде кому відповідати за роботу, відтак пришвидшиться політична, як модно казати, структуризація суспільства.

      Однак у цьому є й один тривожний момент: не хочеться посилювати ту владу, яка й так контролює свої регіони і провадить явну чи приховану антидержавну політику. Йдеться, звісно ж, про східні та південні регіони та відповідні ради. Посудіть самі: якщо навіть зараз рішення їхніх рад щодо, приміром, мови, не просто зупинити, то що буде далі, якщо тим «парламентам» посилити повноваження, а натомість обмежити в регіоні статус ставлеників центральної влади?

      І саме це — можливість укріпитися в регіоні — може бути тим, що загітує Партію регіонів голосувати за конституційні зміни. Як самоврядні, так і ті, що стосуються центральної влади.

* * *

      Найважливіше — аби й майбутні зміни «не відрізали», попередньо не відмірявши. А втім, міняй Конституцію чи не міняй, а, якщо її не дотримуватись, толку від тих змін не буде. Перефразувавши класика, отримаємо максиму: «Любіть не себе в Конституції, а Конституцію в собі».

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>