Жертви боротьби за правду

16.05.2006
Жертви боротьби за правду

Олександр Бандурка. (Фото Укрінформ.)

      Скільки людей стали жертвами своїх постмайданних ілюзій? Навряд чи хтось має відповідь на це запитання, а статистика з цього приводу мовчить. Але напевне однією з таких жертв є доцент кафедри спеціальної фізичної підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Леонід Вострокнутов. Повіривши у незворотність змін, у лютому 2005 року він звернувся до Президента, Прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ із рапортом, у якому повідомив про низку правопорушень у цьому ВНЗ, зокрема, про незаконно виділені квартири, безпідставно дострокові присвоєння спеціальних звань — особливо «героїням», які працюють або працювали в приймальнях окремих керівників тощо.

 

      Особливо обурило Вострокнутова дійство, яке відбулося в приміщенні Харківського цирку ще 19 березня 2004 року, у Страсну п'ятницю перед Великоднем, в присутності великої кількості курсантів Національного університету внутрішніх справ. То були змагання з тайського боксу, які проводилися під патронатом народного депутата Олександра Бандурки, голови наглядової ради НУВС. У рапорті Вострокнутов зазначив: «Перед початком поєдинку учасники змагань повинні були танцювати ритуальний танець язичників (вайкру), але це тільки квіточки. Після закінчення змагань відбулася «культурна програма», де невідомі «артисти» — один в одязі чорта з надувними рогами, а друга — в одязі монашки танцювали танці зі стриптизом та імітацією різних видів статевих контактів. Після цього номера пан Бандурка, замість того, щоб дати відповідну оцінку побаченому, а ще краще, перервати цю виставу, нагороджував організаторів цього «свята» разом зі своїм старшим сином Олександром, який на той час очолював Харківську обласну федерацію тайського боксу. Зараз її очолює сам Бандурка-старший. Я вважаю, що це плювок на наш народ з усією його багатовіковою історією».

      На закінчення рапорту високопосадовим особам Української держави Вострокнутов написав: «У нас дійсно є професіонали, котрі люблять свою Батьківщину, але поки нами будуть керувати Бандурка О.М., Орлов П.І, Московець В.І та їм подібні — нічого хорошого не вийде».

* * *

      Але марно сподівався підполковник міліції, перший кандидат юридичних наук на кафедрі спеціальної фізичної підготовки, що його почують у Києві. Втім, незважаючи ні на що, пан Леонід вирішив не складати зброї і 15 квітня 2005 року відправив ще одне послання міністрові внутрішніх справ, у якому звертав увагу Юрія Луценка на «послідовність» родини Бандурок: Бандурка-старший підтримував Януковича на президентських виборах-2004,але після другого туру пішов у тінь, а натомість Бандурка-молодший почав активну виборчу кампанію на підтримку Ющенка. Крім цього, Вострокнутов розповів, що Олександр Бандурка і керівники трохи нижчого рангу Орлов та Московець їздять за державний кошт на змагання з міні-футболу, баскетболу, волейболу і тайського боксу в найдальші куточки світу, «а на підготовку курсантів та спортсменів-учасників змагань із професійно-прикладних видів спорту, на наукову діяльність — коштів немає. Курсанти через невідповідні умови проживання та занять часто хворіють на коросту і туберкульоз».

      Не обійшов підполковник-правдолюб і численних фактів пияцтва, нестатутних стосунків і навіть згвалтувань. Після цього в наступному рапорті керівникові МВС, надісланому 17 вересня 2005-го, Вострокнутову довелося звітувати вже про те, що «особи з керівництва університету, які чинили ці правопорушення, використовуючи свої службові можливості», здійснюють на нього «потужний тиск».

* * *

      У якийсь момент Київ відреагував. Заступник міністра внутрішніх справ Лідія Порєчкіна в інтерв'ю газеті «Іменем закону» від 14 жовтня підтвердила численні порушення, про які сигналізував Леонід Вострокнутов. Як наслідок, ректора Університету внутрішніх справ Ярмиша попередили про неповну посадову відповідність, першому проректору Орлову оголосили сувору догану, а проректорові з роботи з персоналом Московцю та в. о. проректора з матеріально-технічного забезпечення Тодуа оголосили догани.

      У листопаді 2005-го у навчальному закладі, на той час уже перейменованому в Харківський національний університет внутрішніх справ (ХНУВС), побував міністр Луценко. Він заявив, що пан Ярмиш не зміг вийти з-під впливів політиків та бізнесменів, які паразитують на законі, і розпочати новий шлях ВНЗ. Після чого зробив «рокіровку»: Ярмиша забрали на посаду керівника Департаменту вищих навчальних закладів МВС, а звідти в Харків прислали пана Підюкова — до речі, однопартійця Луценка, також соціаліста.

* * *

      Здавалося б, істина перемогла. Усі три посадові особи університету, згадані в рапортах Вострокнутова, були відсторонені. Але, як і п'ять років тому, коли пана Леоніда вже звільняли (фактично саме за критику), проти нього почалася велика кампанія з дискредитації. Листи і скарги про це київським та харківським начальникам, заяви у прокуратуру і правоохоронні органи оберталися лише подальшими репресіями. А 30 грудня минулого року, за півроку до виходу на пенсію, Леонід Вострокнутов одержав наказ про своє звільнення з органів внутрішніх справ. І таким чином опинився на вулиці, без грошового утримання і засобів до існування.

      Але навіть це не зламало затятого борця за справедливість: тепер він продовжував боротися вже не лише за себе, а й за свого колегу, доцента кафедри криміналістики, майора міліції Сергія Сафронова (про нього — трохи нижче). Вострокнутов подав два позови в суд — про скасування винесеної йому догани і рішення атестаційної комісії від 16 листопада 2005 року та про відновлення на роботі. Ці процеси тривають досі. Представники відповідача намагаються затягнути справу. Позивач стверджує, що університет не надає потрібних документів, зокрема протоколу атестаційної комісії, яка наче розчинилася у повітрі.

* * *

      Сергій Сафронов — також кандидат юридичних наук. Вислуга в органах МВС — 16 років, з них в університеті — 14. Вже рік судиться з адміністрацією університету, оскільки першим стоїть у черзі на квартиру, але досі її не одержав. Перший позов — про визнання за ним права на позачергове надання житла — подав ще в 2005 році до Комінтернівського райсуду Харкова. До цього, як розповів пан Сергій автору цих рядків, упродовж п'яти років керівництво це його право визнавало. Але щойно з'являлися квартири, колишній ректор Ярмиш і колишній голова наглядової ради Бандурка про Сафронова «забували». «На мої численні заяви впродовж півтора року я не одержав жодної письмової відповіді. І лише у грудні 2004 року надійшла відповідь про те, що я вже не маю права перебувати в тій черзі. Суд визнав за мною право на позачергове одержання житла. НУВС подав апеляцію. Але я виграв у серпні 2005 року і Апеляційний суд Харківської області. Рішення суду набрало чинності, однак я досі живу в гуртожитку. А тепер хочуть ще й забрати гуртожиток. Наказали виселитись до 1 травня, а куди — не кажуть, що грубо суперечить статті 132 Житлового кодексу України», — розповідає пан Сергій.

      Другий позов на НУВС Сафронов подав про право на додаткову житлову площу. У 2002 році члени житлово-побутової комісії НУВС проголосували за надання йому двокімнатної квартири, але в Комінтернівський виконком Харкова цей протокол був поданий без його прізвища. «Для цього, — розповідає наш безквартирний співрозмовник, — змінили п'яту сторінку протоколу, а квартиру надали Грищенко Ніні Володимирівні». Сафронов знову подав до суду й виграв і цю справу. Університет рішення не оскаржив, але й не виконав.

      Нарешті, розгляд третього позову Сергія Сафронова — про відшкодування йому збитків, які були завдані керівництвом, профспілковим комітетом та житлово-побутовою комісією ХНУВС шляхом бездіяльності — розпочався 15 березня цього року. Позивач вимагає надати йому квартиру або 150 тисяч гривень. І тут справа затягується. Наступне засідання — 25 травня.

      Сафронов стверджує, що має право на це житло з часу розподілу на роботу в Харків, тобто з 1999 року. «На підставі статті 71 Житлового кодексу України через 6 місяців після розподілу на роботу в іншу місцевість я втратив право на користування одеською квартирою, де мешкав з дитинства. А мене навіть не поставили на квартирну чергу. Фактично, документація строгої звітності відсутня, інша документація сфальсифікована, мої заяви не реєстрували. Я буду звертатися до Європейського суду. Крім того, на мене чиниться тиск. 13 квітня цього року наклали дисциплінарне стягнення про неповну посадову відповідальність».

* * *

      Прикметно, що керівництво ХНУВС зробило спробу провести додаткове психіатричне обстеження Сафронова і Вострокнутова на предмет їхнього психічного здоров'я. Для цього університет надіслав листа в поліклініку УМВС у Харківській області. У найкращих традиціях радянських часів...

      Третім колегою Сафронова і Вострокнутова по нещастю є полковник міліції Снєгірьов, професор, перший в Україні доктор юридичних наук з оперативно-розшукової діяльності, якого звільнили з органів внутрішніх справ заднім числом 23 лютого 2006 року. Пан Снєгірьов має свою наукову школу, підготував понад 10 кандидатів наук, член спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій у чотирьох національних ВНЗ. Був експертом ВАК. 

      Щоб з'ясувати протилежний погляд на конфліктну ситуацію, автор цих рядків цілеспрямовано і наполегливо стукав у різні двері, намагався почути думку і міністра чи когось із МВС, і ректора Харківського національного університету внутрішніх справ, однак безрезультатно. Упродовж багатьох днів неодноразово спілкувався телефоном і з прес-секретарем міністра внутрішніх справ Інною Кисіль, і з помічницею ректора ХНУВС Іриною Щербаковою. Зв'язувався з приймальнями заступниці міністра внутрішніх справ Поречкіної і ректора ХНУВС. Але єдине, чого вдалося добитися, — письмової відповіді від прес-служби університету.

      Як випливає з цього листа, Леонід Вострокнутов (до речі, майстер спорту СРСР з боксу, неодноразовий учасник і переможець відомчих змагань з рукопашного бою) «протягом служби характеризувався як посередній працівник, схильний до наклепів, хамської поведінки і створення конфліктних ситуацій у колективах за місцем роботи, сімейному побуті та повсякденному житті... З 1992 по 2005 рік Вострокнутовим Л.Д. підготовлено 30 наукових та навчально-методичних праць, однак переважна їх кількість (19) історичного спрямування, а ті, що торкаються проблем спеціальної та фізичної підготовки (11), мають значні недоліки та низьку якість... Вострокнутов Л.Д. під час проведення занять з фізичної підготовки виявив повну некомпетентність, порушення техніки безпеки, незнання спеціальної термінології, недотримання щільності навчального часу... Крім того, у квітні 2005 року відділенням психологічного забезпечення університету було проведено вивчення соціально-психологічного клімату серед персоналу кафедри... поведінка Вострокнутова Л.Д. призвела до психологічної несумісності з ним колективу...».

      Стиль офіційної відповіді прес-служби ХНУВС збережений повністю, і читач зможе сам визначити, що це йому нагадує. Звичайно, ми не змогли переконатися у «хамській поведінці» Леоніда Вострокнутова в сімейному побуті, зате нескладно пересвідчитися в тому, що у цій відповіді немає нічого по суті викладених у його зверненні до керівництва держави фактів щодо ситуації в університеті.

      Прес-служба ХНУВС заперечила, що Снєгірьова звільнили заднім числом. «Граничний вік перебування на службі в органах внутрішніх справ для полковників міліції, — читаємо у відповіді, — становить 50 років. По досягненні цього віку проводиться продовження терміну строку служби комісійно».

* * *

      Сам Снєгірьов вважає це спотворенням фактів: «Полковники міліції служать до 50 років, мають право служити до 55 років, а кандидат юридичних наук — до 60 років. А я — доктор наук». Своє звільнення він пояснює тим, що виставив свою кандидатуру на посаду ректора ХНУВС, а також повідомив керівництво закладу, що балотується до Харківської обласної ради. «У нас було п'ять кандидатів на посаду ректора, але проведена перевірка виявила низку недоліків, внаслідок чого міністр видав наказ. Генерал Ярмиш, перший проректор, генерал-майор Орлов і ще два кандидати не були допущені до балотування. Залишився я. Пізніше з незрозумілих причин усунули і мене — шляхом невиборів ректора. Всі інші системи МВС обрали ректорів, а в Харкові — ні. Тим часом наказом Луценка був призначений в. о. ректора начальник управління освіти й науки МВС генерал-майор міліції Підюков, який, до речі, не має звання професора і 10 років педагогічного стажу, що є грубим порушення закону про освіту. Мене звільнили заднім числом. Це свідчить про одне: незаконними методами міністр Луценко і ректор Підюков прибрали зі свого шляху одного з основних претендентів на посаду ректора. Так поспішали мене звільнити, аж написали в наказі, що я звільнений не з ХНУВС, а з НУВС, тобто з того ВНЗ, якого вже не існує. Луценко як представник СПУ незаконно призначив представника своєї партії Підюкова, який балотувався за списками соціалістів в обласну раду. І я, і Вострокнутов, й інші люди стали жертвами цієї політики, де на найвищому рівні Луценко говорить одне («ми боремося за фахівців»), а насправді тривають репресії проти професійних кадрів»...

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>