Кінорежисера з Гонконгу Вонга Кар-Вая вважають одним із найкращих режисерів світового кіно. Оскільки саме Кар-Вай цього року очолює журі Каннського кінофестивалю, який пройде з 17 по 28 травня, є нагода ближче придивитися до творчості цієї талановитої людини.
Вонг Кар-Вай, якому в липні виповниться 48 років, народився у Шанхаї, але коли йому виповнилося п'ять років, перебрався з батьками до Гонконгу. Це унікальне місто, яке 1997 року після 156 років британського правління перейшло під китайське, досі зберігає своє унікальне економічне та культурне обличчя. У 1937-му, коли японці окупували Шанхай, який на той час був аналогом Голлівуду в Китаї, більшість китайських кінематографістів втекли до Гонконгу. Чергова хвиля еміграції китайців до «малого Китаю» здійнялася в роки китайської «культурної революції» і не спадає донині, оскільки Гонконг за рівнем демократії й громадянських та творчих свобод дуже відрізняється від решти Китаю.
Ще наприкінці 80-х років минулого століття Гонконг виборов для себе титул «столиці кіно Азії». «Місцеві кінематографісти вважають своєю батьківщиною саме Гонконг, а не Китай», — каже й Вонг Кар-Вай. Зрештою, складно собі уявити, що унікальний візуальний стиль Вонга, який на цей час уже зробив його іконою в жанрі артистично-романтичного кіно, міг розвинутися деінде, а не в Гонконзi. В окремих фільмах режисера Гонконг є «третьою головною дієвою особою», а неповторна атмосфера міста лише підсилює так само неповторну за настроєм атмосферу Кар-Ваєвих фільмів, яка за характером значно ближча до європейського кіно, ніж до азійського. Виразна «європейськість» фільмів Вонга Кар-Вая пояснюється тим, що підлітком він захоплювався романами Бальзака, Толстого та Достоєвського, а пізніше вивчав мистецтво і ставив свої власні фільми за зразками французьких майстрів Годара і Рене та батька американських «незалежників» Джона Кассаветеса.
Власне, і в світ кіно Вонг Кар-Вай потрапив завдяки Гонконгу. Коли він хлопчиком прибув до міста, в якому розмовляють кантонським діалектом, то майже нічого не розумів. Тутешній діалект він вивчив, висиджуючи годинами разом із мамою на сеансах у місцевих кінотеатрах.
Вищу освіту майбутній гуру кіно здобув на факультеті графічного дизайну місцевого політехнічного інституту. Але вже маючи в руках диплом графіка, ще раз круто змінив своє життя, вступивши на курси сценаристів, які організувало телебачення Гонконгу. Сценаристом Вонг пропрацював з 1982 по 1987 рік. Упродовж цього часу він написав сценарії приблизно до 60 фільмів найрізноманітніших жанрів: від романтичних комедій до бойовиків. А в 1988 році дебютував як режисер-постановник кримінальної мелодрами «Поки ллються сльози», яка мала великий комерційний успіх. У наступному фільмі «Дні дикості» (1990) про молодь, яка безцільно проживає життя в атмосфері Гонконгу
60-х років, уже цілком сформувався відомий на цей час у всьому світі фірмовий почерк режисера: вільно зв'язані між собою меланхолійні сцени, соковито виписані у візуальному та музичному сенсах, солодкі спогади про щось втрачене, які проносять герої-невдахи фільмів Кар-Вая. «Дні дикості» не відзначилися великими касовими зборами, але вже в наші часи місцеві кінокритики визнали цю стрічку кращою в артистичному плані з усіх будь-коли відзнятих у Гонконзі. «Дні дикості» є повним місцевим відповідником голлівудського кіношедевру 1954 року «Бунтівник без причини» із Джеймсом Діном у головній ролі.
На прибутки від перших двох фільмів Вонг Кар-Вай заснував спільно з режисером та продюсером Джеффрі Лау власну незалежну кіновиробничу компанію «Джет Тоун філмз». Отримавши повну творчу свободу, режисер упродовж наступних років зняв на цій кіностудії свої кращі фільми, які прославили його у світі й принесли призи найпрестижніших світових кінофестивалів, зокрема, нагороди за найкращу режисуру Гонконгiвського кінофестивалю (за фільми «Дні дикості» та «Чангкінгський експрес») та Каннського кінофестивалю 1997 року («Щасливі разом»), французький «Сезар» за фільм «Любовний настрій», Європейську кінонагороду «Фелікс» за стрічку «2046».
Продюсери та актори стверджують, що з Вонгом Кар-Ваєм тяжко працювати, оскільки він значною мірою покладається на імпровізацію і рідко дотримується графіка зйомок та тексту сценарію. На зйомках фільму «2046» актори жартували, що така назва невипадкова: мовляв, Вонг має закінчити його зйомки 2046 року. Але суперечливий характер режисера не відлякав американських продюсерів: наступні два фільми режисер знімав у США англійською мовою і з голлівудськими акторами.
До речі, вже маючи світову славу, режисер не цурався зйомок рекламних роликів та відеокліпів до пісень відомих виконавців.
Фрагменти інтерв'ю
— Як ви розцінюєте навалу азійського кіно до США останнім часом? Це ознака його відродження чи просто західна публіка нарешті помітила його існування?
— Усі ми потребуємо історій. Те, що трапляється в нашому щоденному житті, змінює наші історії. Ви могли бачити італійське кіно та французьку «нову хвилю» у 1960-х роках. Це було перше покоління кінематографістів після Другої світової війни, і вони мали багато чого сказати, бачили нову перспективу. Впродовж останніх років кіно Азії, наприклад, корейське, навіть таїландське кіно, стало дуже-дуже сильним, оскільки воно має свої проблеми і нові історії свого життя. Я вважаю, що молоді кінематографісти мають глобальніше мислення, тому їхні фільми більш сприйнятні для західної аудиторії.
— Мабуть, вам тепер легше організовувати фінансування своїх фільмів, оскільки ви вже маєте славу і відповідну репутацію?
— Не так легко, як ви вважаєте. В Європi є нормою: якщо ти хочеш працювати з їхнiми продюсерами, спільними компаніями, то вони вимагають від тебе сценарій. А ми не маємо сценаріїв, і в цьому проблема. Тож ти повинен знайти когось, хто розуміє твою роботу і має довіру до тебе особисто. В іншому випадку це дуже важко.
— Чому створення кожного фільму є для вас таким проблематичним?
— Причина в тому, що кожен фільм займає в мене дуже багато часу, тому кожен із них я розглядаю, як останній. А якщо він останній, то, відповідно, має бути найкращим з усього, зробленого мною. Я не маю жодних вибачень чи виправдань для себе. Мої почуття до фільму змінюються в процесі його зйомок, а це означає, що я часто перероблюю історію. На кінофестивалях я одягаю свої чорні сонцезахисні окуляри і йду спати, оскільки в мене немає жодного бажання ще раз переглядати свої фільми.
«Леді з Шанхая» (у виробництві)
«Мої лохинові ночі» (прем'єра цього року)
«Рука», кіноновела зi збірки «Ерос» (2004)
«2046» (2004)
«Любовний настрій» (2000)
«Щасливі разом» (1997)
«Пропащі янголи» (1995)
«Прах часу» (1994)
«Чангкінський експрес» (1994)
«Дні дикості» (1991)
«Поки ллються сльози» (1988)
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
