Гроші, як відомо, людей розбещують. А якщо цих грошей — сила-силенна, і дісталися вони «з нуля», себто без жодних зусиль із твого боку, то й казати нічого. Яскравий приклад поганого впливу «зелененьких» на розвиток особистості — спадкоємиця багатомільйонної імперії Хілтонів Періс. Здається, ця дамочка зіпсована вже настільки, що далі нікуди, але 25-річна «світська левиця» щоразу вигадує новий спосіб розтринькати дідусеві мільйони на свої дурні забавки. Тепер, наприклад, Періс захопилася азартними іграми. І вже примудрилася процвиндрити в карти стільки, скільки нам із вами не заробити й за п'ятсот років.

Кінодокументалістика не має тієї ваги, що художнє кіно. Глядачі загалом віддають перевагу барвистому світу екранних ілюзій, а не реальному життю, перенесеному на екран. Документальні фільми — рідкісні гості в кінотеатрах. Щоб бути номінованою на «Оскар» у категорії «Кращий документальний фільм», стрічка повинна бути хоч раз показана по телебаченню в будь-якій країні світу, але навіть цю більш ніж скромну умову творцям документального кіно вдається виконати не завжди. Утім кожне правило має свої винятки. В документальному кіно такими винятками є фільми американського режисера-документаліста Майкла Мура, якому минулої неділі виповнилося 52 роки.
Не лише у США, а й у решті світу його знають як людину, котра має чітку власну позицію і відверто говорить уголос те, що думає. Він відомий своїм гостро критичним ставленням до глобалізації, великих корпорацій та уряду Джорджа Буша. Для «республіканського» Білого дому Майкл перетворився на справжній жах.