(УНІАН.)
Сонечко світить, пташечки співають, із Дніпра повіває легенький весняний вітерець — у такий день особливо хочеться радіти життю і не думати про сумне. Цим настроєм, схоже, перейнялися й народні депутати Верховної Ради четвертого скликання. Навіть у тих, хто 26 квітня прощався з парламентським кріслом щонайменше на п'ять найближчих років, незважаючи на трагічність дати 20-ї річниці вибуху на Чорнобильській АЕС і ще ближчої «до тіла» драми прощання з ВР, на вустах блукала меланхолійна усмішка. У повітрі перед законодавчим будинком на Грушевського, 5, де народні обранці вже минулого «призову» зібралися на прощальне фотографування, витала зажура. Увага фотокамер прикута до ще спікера Володимира Литвина. Володимир Михайлович намагається триматися бодрячком (в очах — глибокий сум) і навіть тут не зраджує своєму амплуа миротворця: з'єднує руки «синьо-білої» Раїси Богатирьової і «помаранчевої» Віри Ульянченко. На виборах миротворчий імідж себе не виправдав, але це вже проблема суспільства: «Я випередив час», — скромно пояснює поразку Литвин на завершальній прес-конференції. Мовляв, суспільство радикалізоване, до миру в українському політикумі не готове, тож доведеться чекати, поки «доросте».
А переобрані й непереобрані парламентарії та журналісти, очевидно, вже доросли. Позаяк засипали сивого Голову ВР компліментами. Виявляється, у наступному парламенті всім найбільше не вистачатиме саме Литвина. Таке приємно чути кожній людині, а тій, яка не оминає жодної нагоди наголосити на визначній ролі парламенту під своїм керівництвом в історії — тим паче.
Володимир Литвин на прощальній прес-конференції сподвигся на цілу низку одкровень.
Звісно, всіх цікавило, чим Володимир Михайлович займатиметься далі. Версій чимало: Литвина «сватають» і на ректорство в Київському національному університеті ім. Шевченка, і на секретаря Ради нацбезпеки й оборони, і на інші солідні посади у виконавчій владі. Однак сам спікер усі їх відкидає — у нього інші плани: «Я до 46 років не був народним депутатом і тим паче Головою Верховної Ради і жив. І далі житиму так, як зараз. Займатимуся науково-академічною діяльністю, публіцистикою. І партією. Уважно відслідковуватиму, що діється в країні. А на роботу у виконавчій владі переходити не збираюся. Ми багато разів зустрічалися з Президентом, і я йому сказав, що не розглядаю для себе такої можливості».
Щодо ректорства, то «вічний» керівник КНУ Віктор Скопенко може не турбуватися: на «чуже місце» Литвин «ніколи не піде». При цьому свою трудову книжку Володимир Михайлович із Верховної Ради пообіцяв забрати, хоча «спокуса, щоб вона там лежала і приносила гроші (зарплату нардепа, яка зберігається за не працевлаштованими екс-парламентаріями протягом року. — Ред.), велика».
Історик Литвин дуже цінує свою бібліотеку, тому не втомлюється про неї згадувати і розповідати. «Зараз я її переглядаю, здійснюю інвентаризацію, а коли закінчу, запрошу журналістів і розкажу, що насправді відбувалося в ці складні драматичні роки», — пообіцяв Володимир Михайлович. Щоправда, якщо комусь не терпиться якомога швидше кинути оком на фоліанти Литвина, може, така нагода випаде й раніше — треба ж комусь «допомагати книги носити» (дружний сміх).
«Я не хочу звинувачувати жодну політичну силу [у фальсифікаціях]. Але я думаю, що, якби все було чесно, не потрібно було б боятися перерахунку голосiв. У багатьох країнах, якщо є сумніви, тоді проводиться перерахунок. Для цього часу потрібно не так уже й багато. Очевидно, таки було чого боятися. В Україні технології фальсифікацій удосконалили...».
Незважаючи на показну безтурботність, настрій у аутсайдера парламентських перегонів усе-таки депресивний. Принаймні прогнози на майбутнє Володимир Михайлович робить «удручающіє»: «Є два сценарії — або розпад країни, або встановлення диктатури. Перший — вірогідніший, бо диктатора поки що не проглядається». «Україна вступила в етап стабільної нестабільності», — сказав Литвин.
Давати оцінки майбутній Верховній Раді та тій більшості, яка в ній може бути утворена, спікерові не хотілося б. «Не хочу бути нещирим, а правду говорити не буду, бо це неетично. Якщо ви проаналізуєте списки фракцій, у вас виникне багато запитань. Думаю, ми (в сенсі, блок Литвина «МИ». — Ред.) виглядали просто блискуче порівняно з тим, що запропонували народу іншi».
А якщо вже так добре пішло, то можна ще трохи оцінок: «Якби в парламенті була створена коаліція на базі «Нашої України» і Партії регіонів, це внесло б певну стабільність до парламенту і Кабінету міністрів. Але нівелювало б рейтинг як «Нашої України», так і «Регіонів». Як би вони вирішували питання реабілітації ОУН-УПА, статусу російської мови, інтеграції в НАТО і багато інших питань?».
Хоча щодо введення другої державної мови — це, переконаний Литвин, ніщо інше, як «передвиборча риторика і ніхто [з тих політичних сил, які давали такі обіцянки] не збирається виконувати свої зобов'язання». Володимир Михайлович цим силам і раніше казав: «Ви ніколи не реалізуєте свою позицію. Ви про неї швидше забудете, ви заграватимете з Європою, заграватимете з НАТО, з Росією... Більше того, я прогнозую, що це буде та [конформістська] політика, яку проводив Леонід Кучма, але це вже буде копія, а копія завжди гірша за оригінал»...
А взагалі Литвинові страшно. «Я з острахом дивлюся на суперечки про посади. Ніхто не говорить про те, які рішення треба приймати!».
Ще трохи «депресняка» від Володимира Михайловича: «Уряд буде на півроку, якщо Верховна Рада не узурпує владу. Бо ситуація катастрофічна, треба буде піднімати тарифи, ціни, ухвалювати інші непопулярні рішення. Валюту — або відпустити, або жорстко регулювати. Інфляція буде двозначною — десь до 20 відсотків. Потрібен буде перегляд бюджету... І новий уряд діятиме за принципом лікарів XVIII століття — чим би пацієнт не хворів, пускати йому кров. Суспільство цього не витримає, і заради самозбереження доведеться переглядати коаліції».
При цьому розпуску парламенту Литвин не передбачає — через той же інстинкт самозбереження, який не дасть нардепам «самоліквідуватися». «Розпустити Верховну Раду можуть тільки люди».
Якщо журналістам, за їхніми словами, Володимира Михайловича в новій ВР бракуватиме, то майбутні парламентарії за нинішніми не сумуватимуть. «Думаю, всіх швидко забудуть — не вистачатиме тільки портфелів», — пожартував Литвин. Якому ще належить відкрити першу сесію Верховної Ради п'ятого скликання, підготовку якої має вести робоча група. «Я підписав звернення до керівників фракцій із закликом обрати цю робочу групу, яка після офіційного оприлюднення результатів виборів запропонує свою дату початку першої сесії. Я хотів би, щоб новий парламент зібрався якомога швидше».
А от виступати перед своїми успішнішими суперниками по виборчих перегонах з обов'язковою доповіддю про стан законодавчої роботи Литвинові зовсім не хочеться. І заздрість тут геть ні до чого — просто Володимир Михайлович надто добре пам'ятає, як перед ними виступав Голова попереднього скликання Іван Плющ: «Його ніхто не слухав, бо всі вели переговори й домовлялися. Тому я думаю, що можна це зробити в письмовому вигляді — направити доповідь на папері».
«Сьогодні середа, а по середах я завжди спілкуюся з колегами. Тим паче що сьогодні півфінал [Ліги чемпіонів УЄФА], будемо його дивитися. За що ми любимо футбол? За те, що відбувається після футболу».
Незважаючи на песимістичні прогнози й меланхолійний блиск очей, накладати на себе руки переможений на виборах Володимир Литвин не збирався й не збирається. І коли читав в інтернеті про такі свої наміри, або навіть і нібито невдалі спроби самогубства, то спершу «не звертав на це уваги». «Але, коли така публікація з'явилася в «Комсомольській правді», я звернувся до Президента з листом, щоб він дав завдання розслідувати ці нібито невинні забаганки, — обурювався-дивувався спікер, наголошуючи: — Ті, хто це писав, могли переконатися в моєму стані: 27 березня (наступного дня після «провальних» виборів. — Ред.) я спілкувався з багатьма людьми, 28 березня був на роботі, а 29 — на спорті (Литвин щотижня грає у футбол. — Ред.) Я психологічно себе нормально поводив».
«Я вже готував намет — планував поїхати додому, сісти між яблунями, між рідних і близьких... Але через ці публікації (про самогубство. — Ред.) довелося переглянути плани — залишуся в Києві, аби показати всім, що я сповнений оптимізму.
А вже 30-го поїду додому — у нас у селі якраз цього дня гробки».
Що відчував голова президентської адміністрації Литвин, коли став народним депутатом:
— Коли я вперше прийшов у сесійну залу, я подумав: «Навіщо це мені?». Я ніколи не планував ставати народним депутатом. І спершу не розумів свого місця в парламенті...
І що він відчуває тепер, коли не став народним депутатом:
— Є, звісно, певний смуток, невдоволення... Ціла гама таких почуттів. Для мене Верховна Рада стала чимось рідним, я сюди вклав серце і душу — починаючи від упорядкування навколишньої території і взагалі...
Яким нинішній спікер ВР бачить свого наступника:
— Я не хочу говорити, хто ним може бути — все залежить від коаліції. Але хотілося б, щоб це була людина, яка не роз'єднає, а об'єднає парламент. І щоб ця людина була чесною і порядною — це дуже важливо.
Хто насправді виграв парламентські вибори-2006 за версією Володимира Литвина:
— Головне, що не виграло українське суспільство, хоча для цього й були всі підстави. Вибори показали, що суспільство більше сприймає радикальні заклики, ніж туманні пропозиції про об'єднання. Що ж — я випередив час.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
