Повний кінець

      Учора був той самий день, який Верховна Рада IV скликання передбачила у своєму робочому плані «на всякий пожежний випадок». Саме на 26 квітня у ВР були заплановані слухання «20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки і перспективи», і саме на круглу дату аварії на ЧАЕС парламентарії відклали завершення своєї останньої, дев'ятої, сесії. Не секрет, що ті нардепи, які не бажали складати депутатські повноваження кілька тижнів тому — коли всі питання були вичерпані, припускали мінімально можливий екстраординарний сценарій із визнанням виборів 26 березня недійсними. Але, як кажуть, не довелося. Саме напередодні Вищий адміністративний суд відхилив позов невдах виборчих перегонів, і в середу Верховній Раді залишалося тільки послухати доповіді на чорнобильську тематику та заключні промови спікера Литвина.

      Щодо трагедії на ЧАЕС — то з цим узагалі вийшов «прикол». Сесійний зал, разом із гостями та запрошеними, був заповнений максимум на третину. Прийшли передусім ті депутати, які в наступному скликанні вже не працюватимуть — есдеки, «костенківці». Саме в секторі УНП кількох народних обранців, котрі мило спілкувалися «на боковій парті», розібрав регіт... саме в той час, коли промовець на трибуні доповідав про кількість жертв атомної аварії. Депутати-нацдемократи кілька хвилин аж бралися за животи — авжеж, поразки на виборах саме так і треба сприймати. А що прощання з парламентом припало на чорнобильські слухання — то вже така справа... Тим паче, що хвилиною мовчання пам'ять загиблих після вибуху 26 квітня 1986 року нечисленні депутати на пропозицію Володимира Яворівського вшанували.

      На формальне заключне пленарне засідання в залі зареєструвалося лише 258 нардепів. На церемонії були присутні навіть члени Кабінету Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим. Винуватець цієї «муки» Володимир Литвин заявив iз трибуни, що легітимність нового парламенту буде сумнівною. Чому? Бо частина нинішнього складу ВР не пристала на пропозицію розвіяти суспільні сумніви щодо підрахунку голосів на виборах. Після цих слів у залі почався шум, на що спікер зреагував так: «Чужа поразка ще не означає свою перемогу». А для Володимира Михайловича поразка не чужа, а своя...

      На думку Литвина, під час виборів-2006 не було зроблено належних висновків та уроків із попередньої виборчої кампанії. Голова ВР у своїй останній офіційній промові заявив: «Недосконала, а точніше, просто неприйнятна законодавча база, невмотивована, не підкріплена українськими реаліями віра в демократизм, чесність і прозорість усього виборчого процесу, включаючи підрахунок голосів, є одними з тих основних причин, де Україна знову спіткнулася на виборах».

      Як можна було зрозуміти, і в цій промові лідер Народної партії змішав особистий інтерес із державним, а свої суб'єктивні емоції — з політичними реаліями. Укотре нагадавши про свою заслугу в «розрулюванні» владної кризи наприкінці 2004 року («якби не було політичного рішення Верховної Ради у листопаді 2004-го, ніколи б не було і рішення Верховного Суду щодо третього туру на президентських виборах»), Володимир Михайлович перевів цей приклад у контекст нинішніх «подвійних стандартів». А саме їх, бачте, сповідував Вищий адмінсуд, коли в «схожій» ситуації не прийняв рішення на користь Блоку Литвина...

      Що ж, програвати треба вміти. Пан Литвин показав, чи вміє це робити він. А ще наостанок вручив групі народних депутатів нагороди та відзнаки Верховної Ради «за заслуги перед українським народом, вагомий особистий внесок у справу державотворення, активну участь у законотворчому процесі та високий професіоналізм».

      Пiд завiсу — фотографування  на ганку. Не дуже масове.