«УМ» уже писала про справу, назва якої сформувалася сама собою: «справа комсомольців-терористів». У кількох словах суть її полягає у тому, що наприкінці минулого року невелику групу молодих людей було звинувачено в посяганнях на державний устрій України. Опозиційна преса віддала тоді належне власному запальному темпераменту, коментуючи цю подію як чергове знущання влади над здоровим глуздом тощо. Однак час іде, і, відверто кажучи, стає зовсім не до сарказму. Тому що судові слухання по цій справі — у повному розпалі, і саме завдяки тому, що справа набула публічності в судовій залі, наразі надходять свідчення про пережите обвинуваченими, і свідчення ці (за умови, що вони правдиві, а в цьому, власне, немає підстав сумніватися) насправді шокують. Приклад останніх наводить «Українська правда», яка посилається, зокрема, на слова 17-річної Ніни Польської, заарештованої за участь у «терористичному угрупованні». Одеситку, яку частково врятувало тільки її неповноліття (через яке слідство було змушено звільнити Ніну на підписку про невиїзд), за її власними свідченнями, били відразу кілька працівників Ленінського РВВС міста Миколаєва. І це іще не все. Збоченці міліціянтської породи обіцяли також згвалтувати дівчину у «неприродний спосіб...». Утім навіть це затьмарює інша трагедія — відмучившись по повній катівській програмі, помер інший фігурант «комсомольської» справи — двадцятирічний Сергій Бердюгін.
Пережив тортури? Хочеш про це поговорити?
У час, коли надходили відомості про долю обвинувачених, у Відні відбувалась зустріч представників країн-членів ОБСЄ, присвячена «запобіганню тортурам». Україну на форумі представляла Ніна Карпачова, яка виступила з черговою інціативою — надавати жертвам тортур право голосу на «громадському трибуналі», який, на її думку, слід запроваджувати з певною регулярністю, аби жертви «нестатутних» відносин по лінії «обвинувачений — підсудний» могли в смак виговоритися. Ніну Іванівну можна зрозуміти: вона, як завжди, сповнена благими намірами, зокрема намірами не замовчувати проблему, якою Україна з-поміж інших країн ОБСЄ може особливо «пишатися», але... Публічним душевним стриптизом жертв вітчизняних катівень покласти край тортурам не вдасться.
І навіть ті конкретні кроки, котрі активно обговорювалися за участю українського омбудсмана (пропонувалося розподілити порядок дій на три ланки: забезпечити процедурні гарантії під час затримання чи арешту; заборонити використовувати свідчення, отримані під тортурами; зробити невідворотним покарання посадовцям, які дозволяють або навіть заохочують незаконні методи дізнання), поки що сприймаються не з більшою довірою, ніж обломовські мрії на дивані. Так, колись, за іншого життя, можливо, все так і буде — і загратовані підозрювані почуватимуться у райвідділках міліції, як у Христа за пазухою, і винуваті правоохоронці плакатимуть кривавими сльозами через кожного скривдженого та приниженого. А поки що лишається цілком реальна проблема — на ймення «справа комсомольців-терористів». Вона чекає на втручання осіб, наділених владою, на активну увагу зокрема i Карпачової. Свій «Мозола» серед комсомольців вже є, але решта ще живі. Поки що живі...
«Невстановлений рід смерті»
День смерті кращий за день народження, сказав Еклезіаст. Думається, з цим можна погодитись, якщо між народженням та смертю випадає відрізок життя, протягом якого (хай і триває він «всього-на-всього» кілька годин) людині випадають тортури. Та ще й які... Майстри заплічних справ не перевелися на вітчизняних теренах, і достатньо пригадати свідчення, скажімо, фігурантів іншої справи — «9 березня», аби збагнути, чому у фольклорі смерть інколи називають «заступницею» абощо.
Від чого помер комсомолець і підсудний у справі про лівих «радикалів» Сергій Бердюгін? За офіційною версією, його спіткала хвороба печінки. Саме запалення печінки вкоротило віку молодому підсудному, що, погодьтеся, є не зовсім типовим з огляду на двадцятирічний вік Бердюгіна. Однак, за повідомленням сайту «Майдан», існує також медичне свідоцтво про смерть Бердюгіна №2697, підписане експертом Одеської міської лікарні пані Багитською (слухання справи відбуваються в Одесі, там же тривалий час знаходилися й обвинувачені, поки йшло досудове слідство). У свідоцтві чорним по білому йдеться про наступне: Бердюгін страждав на малокрів'я внутрішніх органів, мав забрюшну гематому, розрив печінки та закриту травму живота.
Воістину, Бердюгіну «пощастило»: якби він сконав у тюремній лікарні (тобто повністю підконтрольній в'язничному начальству), там би вже зуміли «склепати» потрібний діагноз, пише «Майдан». Однак незадовго до смерті Сергія, який був уже в дуже важкому стані, розмістили у «звичайній» міській лікарні. Відтак цивільні лікарі чесно зробили свою справу, дослідивши тіло покійного та зазначивши справжню причину його загибелі.
Як вказала у своїх висновках експерт Багитська, «рід смерті» комсомольця «не встановлено». Зрозуміло, що Багитська всього лише медик, а не політик, не представник Генеральної прокуратури (яка мала б зацікавитися даним випадком), не Уповноважений з прав людини. Якби пані лікарка виступала б в іпостасі однієї з перерахованих осіб, вона, можливо, вказала б інше: «Рід смерті — типово український. Громадянина Бердюгіна закатовано через традиції, якої додержується вітчизняне слідство...»
Після смерті Сергія Бердюгіна його «колеги» по справі на кожному судовому засіданні (а тривають вони із великими перервами) вимагають від судді розслідування смерті юнака. І, ясна річ, суддя Тополєв, який курирує дану справу, з адекватною їхнім зусиллям наполегливістю закриває дане питання. Це також традиція нашого судочинства (випробувана ще у «справі 9 березня») — ігнорувати заяви підсудних щодо фізичного тиску. Головне, аби зізнання було. Хоча ні, не зовсім вірно: головне, аби був той, кому можна приписати це зізнання або ж навіть просто так засадити — без жодних з його боку «одкровень».
Сухе голодування та нуль побачень
Як і в кожній політичній справі, у комсомольців є свій головний «заворушник», свій зверхник, який підбурював несвідомих чи напівсвідомих «поплічників» на протиправні дії. (У даному випадку йдеться, нагадаємо, про експропріацію з одеських крамниць «матеріальних цінностей»). Групу «експропріаторів», за версією слідства, очолював секретар Одеського міському ЛКСМУ, 34-річний Андрій Яковенко. Саме він нібито реалізовував награбоване, купував зброю та видавав газету «Рада робітничих депутатів», зі сторінок якої закликав до партизанської війни проти існуючого ладу.
Нині до головного обвинуваченого (як, утім, і до решти підсудних) не допускають рідних. У побаченнях відмовляють усім «за компанію», хоча лише декого з батьків обвинувачених слідство має намір використати як свідків. «Відтоді, як заарештували Андрія, я не мала з ним жодного побачення, — говорить дружина Яковенка, Тетяна. — Я побачила його через грати на суді. Солдати мені навіть не дозволили підійти до клітки. Коли я питаю працівників СБУ, чому мені не дають побачень з чоловіком, вони відповідають: «Тому». І так само відмовляють родичам усіх інших ув'язнених. Мати спробувала нелегально передати Андрієві в СІЗО записку. Після цього нас викликали на допити в міліцію. Слідчі СБУ утримують мене від спілкування з пресою. Аналогічний тиск чиниться і на більшість лівих активістів Одеси», — наводить слова Тетяни Яковенко «Українська правда».
Проте на черговому судовому засіданні (10 листопада) двоє підсудних — Олександр Смирнов та Ілля Романов — оголосили сухе голодування. У такий спосіб вони протестували проти заборони листуватися з родичами. Наразі, однак, жодних кримінальних справ, порушених за фактами перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів, в Одесі не порушено.
* * *
І наостанку. Вартими уваги видаються два моменти, дотичні до «справи комсомольців». Перший: навіщо її наявність була потрібна ініціатору та провіднику слідства — Службі безпеки? Є наступна версія: все, що робиться зараз у цій країні, робиться з огляду на президентські вибори-2004. У даному випадку — з огляду на те, як би вправніше скомпрометувати можливого кандидата від лівих (себто Петра Симоненка). Думається, що остаточне питання потреби у цій справі розв'яже її вирок — наскільки він буде жорстким, настільки й серйозними є плани влади відносно опозиції.
Другий момент полягає у тому, яку позицію (підтримки чи ігнорування) готові зайняти «старші товариші» одеських підсудних. Наразі утримаємося від остаточних оцінок, адже, за одними даними, керівництву ЛКСМУ вистачає коштів на святкові заходи з приводу 85-ї річниці утворення ленінського комсомолу, але не вистачає грошей на адвокатів для обвинувачених. З іншого ж боку, позавчорашній день у Верховній Раді відзначився полум'яною промовою нинішнього лідера ЛКСМУ та нардепа від фракції комуністів Андрія Поліїта. Поліїт нагадав перебіг подій у «комсомольській» справі, особливу увагу приділив смерті Сергія Бердюгіна та висловив своє ставлення до всіх висунутих СБУ обвинувачень. Рада почула Поліїта, країна (яка слухає трансляцію сесії) почула Раду, СБУ, як і завжди, звичайно ж, чула всіх, але висновки та конкретні дії — де вони? Проте Сергія Бердюгіна вже не повернути...
