Якби в українських музичних кліпах була «секція» так званого арт-хаузу, то незмінне перше місце би займав гурт «Ремонт води». Чимало з їхніх шести готових кліпів вважають на музканалах неформатом: чи то через серйозність порушених тем, чи внаслідок аж ніяк не форматного звукоряду. Останній — «Міндалямі» — вийшов яскравим, але теж про, як влучно зазначають учасники гурту, ілюзорність буття. Прикметно, що кожне відео «Ремонту води» придумали самі музиканти, а їхні ідеї зрозумів і втілив московський режисер Андрій Новосьолов, який народився у Києві (він також автор фільму про Бориса Гребєнщикова «Настрій ПСІ», притчі «Крила канібалів», котрий зняв після експедиції до Папуа-Нової Гвінеї, та відео для «Чайфа», «Танців Мінус», Алли Пугачової, Філіппа Кіркорова та інших). І майже кожне відео — продумане до деталей, вирізняється багатством ідей, цікавими декораціями, і, якщо дозволите, масовкою — як з людей, так і, наприклад, з повітряних кульок, які заполоняють весь екран. Тому і не тільки відео можна переглядати ще раз, наче короткометражку, відкриваючи чакри для ловлі режисерського месиджа, і закриваючи їх, подекуди його не зловивши. «У кліпах ми воліли б робити акцент на іншій естетиці, — говорить саксофоніст Сєня, — при зйомках відео завжди намагалися дотримуватися того принципу, що люди не повинні відволікатися від музики на те, що роблять герої кліпу. Ми не схильні до цього самолюбування: дивіться, який красивий я, а ще от у нас є тачки такі, і моделей понабирали...»
Про свою постійну з режисером роботу в рамках чергової (сьомої) співпраці на кіностудії ім. Довженка, яка називатиметься «Рибалка» і ввійде до нового альбому, учасники гурту розповідають «УМ», що вони з режисером просто знайшли одні одних, він отримує «записану» ідею, а вже як саме її втілить — залежить від нього «і не важливо, в якій країні це було. Якби в Трінідад і Тобаго був хороший режисер, ми б і з ним працювали». Хороший режисер, так само, як і людина, яка слухає гурт «Ремонт води», за визначенням «ремонтників» — це той, хто думає. «Причому не той, хто заморочується, а кому подобається думати. Тобто сюжет відео — це тільки послідовність, сукупність певних дій, які ми бачимо на екрані. Для когось важливим, на що він у першу чергу зверне увагу, стане Золота рибка, а для когось її корм, павутиння на стіні. Звичайно, на Золоту рибку звернуть увагу більшість глядачів, але зважаючи на власний досвід, хтось подумає: «Якщо людина у відео робить так і так, значить, найімовірніше, вона відчуває те і те». Зрозуміти це глядач може тільки через призму свого знання. Кожен переживе відео по-своєму, цього ми і прагнемо. Коли нас запитують, про що якась із шести попередніх відеоробіт, ми погоджуємося майже з усіма теоріями, аби тільки вони не були негативними».
Золота рибка в банці і ще три — в квадратній посудині плюскочуться на столику біля хатини рибалки. Поруч стоїть пластикова пляшка з олією. На штатив із дерев'яною палкою набризкали... «павутину з балончика». Насправді, все вірно: у хатині живе рибалка — це (досвіду тут багато не треба) ми розуміємо, дивлячись на вздовж стін розставлені сіті. Можливо, у минулому він був спортсменом — тому що на стіні висять червоні вимпели «За высокие спортивные достижения». А можливо, музикантом? Поруч знайдемо інструмент. Чи підводником? — батискаф, або птахоловом? — плетені клітки з розчиненими дверцятами. На столі стоїть стара радянська пляшка з етикеткою «Коньяк «Отборный» і жовтою рідиною всередині, поруч — пательня. Може, він смажитиме Золоту рибку?
Якщо у 2004 році «РВ» випустив альбом «8 нечетный», а у 2005-му — «7 предыдущий», то у наступному — логічно — буде присутньою цифра шість. «Так, шостий перевернутий». «Наче дев'ятий?» «Ну, можна і на бік покласти. Більше креативу. От чому «Восьмий...» був непарним? А «Сьомий...» попереднім?». Між іншим, у новий альбом увійдуть також саунд-треки, які гурт написав до стрічки Олександра Шапіро Happy People.
Чи є музика для учасників групи «Ремонт води» таким собі сайд-проектом у житті, де займаються зовсім іншими справами, заробляючи гроші? «У нас немає хобі, але це і не робота. От подивися на мене... Ну яка тут може бути робота? От для тебе їжа — це хобі?» — «Ні, це спосіб існування». — «Чудово. От для нас музика — те ж саме, що їжа. А робота — це інше. Люди ходять туди з дев'ятої ранку до шостої вечора. І от за десять шоста... Вони такі сидять (бере невелику, перекинуту через тулуб, сумку двома руками на рівні грудей)... все, пока, оп — і пішли додому. І такі: «Ой працював сьогодні цілий день, змучився...» А насправді людина викреслює вісім годин зі свого життя».
...Якщо б зараз ще була махрова епоха Радянського Союзу, то одне з незмінних перших місць шкали антисоціальних елементів зайняв би гурт «РВ». Хоча б тому, що вони роблять те, що їм подобається, незважаючи на суспільний осуд чи тавро «неформат».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
