Так себе поводять «справжні подруги».
Світлана Лобода, яка свого часу теж була однією з учасниць найпопулярнішого жіночого колективу у більшості пострадянських країн, а потім підписала контракт з Universal Music і в листопаді минулого року випустила дебютний альбом «Ти не забудеш», зняла четверте відео на ліричну композицію «Чорный ангел». З цього приводу Світлана вирішила зібрати прес-конференцію у нетиповому для презентацій кліпів місці — в інформаційній агенції УНІАН, куди вона прийшла з іще однією колишньою учасницею «ВІА Гри» Надією Грановською, чи радше Мейхер (коли продюсер «ВІА Гри» Дмитро Костюк створював групу за її та Олени Вінницької участi, то запропонував Наді змінити прізвище для другого складу гурту — ГРАновська. Тепер вона повернулася до справжнього прізвища). Лобода запросила Мейхер зніматися у кліпі, «тому що дві сильні жінки краще однієї» і «тому що поява чоловічого образу зробила би історію важчою, більше фізичною і натуральною».
Кліп вийде на екрани, найімовірніше, цiєї неділi, але деякі журналісти вже встигли повідомити про нетипові стосунки у відео двох подруг. Лобода цей «міф» розвінчує, запевняючи, що так думати — банально. Надія Мейхер доповнює: «Пісня допомогла виразити наші емоції, що ми почуваємо одна до одної». У трейлері до кліпу, який демонструють на прес-конференції, є досить відверті кадри, але начебто традиційної, з дозволу сказати б, розкутості, типової для попередніх робіт Світлани — «Черно-белая зима» і «Ты не забудеш» — у кліпі не буде (якщо такою не вважати оголену спину Наді). «Ми з друзями були в Індії, — говорить Лобода. — Бачили там індусів, які ходять, тримаючись за руки, але в їхніх діях не було ні краплі вульгарності. Перша думка: «О, геї!» Але одразу розумієш, що ні. І одразу стає соромно і за такий хід думок, і тому що в нас так не можуть — неправильно зрозуміють. А це ж дикість — соромитися своїх почуттів і симпатій».
Не знаю, чого соромиться Світлана Лобода, бо так виглядає, що почуття сорому у неї взагалі відсутнє. Коли мені, скажімо, хочеться взяти когось за руку, то я це роблю. По-друге, важко зрозуміти, навіщо запевняти команді Лободи — журналістів, їм — читачів, а заразом і слухачів, а цим — уже саму Лободу, подекуди замовляючи її пісні на радіо абощо, що у короля — чудовий стрій, якщо король ГОЛИЙ?! Причому і в прямому, і в переносному значенні. Заробляти гроші демонстрацією своїх принад — досвід, який Світлана перейняла у «ВІА Грі» — і при цьому епатувати публіку, непрозоро натякаючи на сексменшини — перевірений рецепт під назвою «привіт із Росії» — з огляду на зростаючу кількість клонів кількох вдалих проектів усе ж таки вигідно. Але невже ви, точніше ваші не завжди товсті гаманці, повинні фінансувати саме цю співачку лише тому, що її прізвище і майже оголене тіло з’явилося то в тому, то в іншому ЗМІ? Прополощи, слухаче, рота — ти ж не любиш пережовувати силос! Промий вуха — ми ж з тобою вимагаємо якісної музики!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
