Шестеро співаків «Піккардійської терції» можуть заспівати практично все — рок-н-рольні хіти й класичні твори композиторів сімнадцятого століття. Роблять вони це без жодного музичного супроводу. Але кожен, хто хоч раз слухав піккардійців, скаже: за допомогою голосу вони створюють таку музику, до якої ще до-о-овго тягнутися сучасним естрадним виконавцям.
За два останні роки на українській сцені піккардійців майже не чули. Та не подумайте, що вони припадали пилом у львівських кав'ярнях. Протягом цього часу «Піккардійська терція» ділилася досвідом із німцями, взяла участь у фестивалі акапельної музики Vokal Total (Німеччина). Привезла свій «Сад янгольських пісень» в Торонто, щоб і канадці могли поцінувати таку тонку й ніжну музику. Після вересневої трагедії в Америці піккардійці дали величезні жалобні концерти у Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії. А потім поїхали в Росію співати на сорокаградусному морозі «Ельдорадо». Дома вони доволі яскраво засвітилися, побувши родзинкою на концерті Чубая. І ось ур-ря! «Терція» випускає новий сольник. А з цього приводу — пісенна хвиля Львовом, Дніпропетровськом і столицею.
«Альбом називається «Антологія», — каже тенор групи Володимир Якимець. — До нього увійдуть найкращі пісні, зроблені «Терцією» за одинадцять років. Перша презентація сольника відбулась у місті Лева ще в березні. Потім — Національна філармонія. І ось — тур містами України». Зараз піккардійці вже в дорозі з Дніпропетровська до Києва. Уже за кілька тижнів до концерту в театральних касах у Жовтневий палац із двох тисяч квитків лишалися тільки ті, що коштували сто, двісті гривень. Дешевші, від десятки, одразу розмели (причому, як стверджують касирки, квитки купують люди різного віку). Отже, в Жовтневому палаці вокальна формація відспіває аж тридцять пісень, які мають увійти до сольника. Початок буде класично піккардійським — «Сад янгольських пісень». За ним «Загадкова» і поспівали-поїхали в наступне відділення на «Старенькому трамваї». Друга частина концерту складатиметься переважно з іномовних пісень: Should Auld, Gipsy Reggey, Sole mio, Moon River та інші. В програмі нема ні «Многая літа», ні жодного відомого шаржу групи. Але, напевне, хлопцям їх таки доведеться виконати, на «біс». Глядачі очікують цього концерту. Хтось почув, що «Терція» виступить із барабанами, і переймається, чи не «спопсів» улюблений гурт. Є ще така категорія людей, які купили квитки «для понту», бо це, мовляв, престижно, і тепер хочуть якісного виконання, щоб бабки не полетіли за вітром. А хтось просто прагне музичного очищення. Не знаю, чи виправдає «Терція» ці, такі різноманітні, сподівання, але мені дуже приємно зараз сказати: слухаймо українське, бо воно того варте.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
