Останнім часом в Україні з'явилися дві книги, головною героїнею яких є леді Ю чи просто Юля (за якою безпомилково можна вгадати екс-Прем'єра Юлію Тимошенко). Йдеться про книгу Юрія Рогози «Убити Юлю» та Марії Матіос «Містер і місіс Ю в країні укрів». Невеличку книгу Матіос видала поважна львівська агенція «Піраміда», Рогози — не менш відоме та успішне харківське видавництво «Фоліо». Схоже, що видавництва, відчуваючи кон'юнктурність моменту, вирішили заробити на цікавості людей до досить закритих та неприродно підгримованих у рекламних роликах політиків.
Питанням залишається, чи замовляють такі тексти самі політики, про яких пишуть письменники, чи це письменники відгукуються образами (наголос на першому складі!) на сучасну дійсність. Марія Матіос відповіла на запитання журналістів, що особисто не зустрічалася ні з Ющенком, ні з Тимошенко. Більше того, їй це ні до чого, бо писала вона про своє уявлення, про те, як вона як письменниця бачить драматичні по своїй суті — спочатку партнерські, а тепер конкурентні — стосунки Ющенка і Тимошенко. Також Матіос привабив образ сильної жінки.
І лауреат Шевченківської премії 2004 року за прекрасну і дуже сильну книгу «Солодка Даруся» написала про «тендітну жінку», яка не побоялася вступити в чоловічу гру (стати до танцю «Аркан»). Місіс Ю тут і Орлеанська діва, остання надія покинутого напризволяще своїми слабкими або продажними правителями народу, і козачка, яка порядкує у господі свого чоловіка, доки він їздить світами та гуляє на Запоріжжі, і — що найцікавіше — вона ангел пахощів із книги Зюскінда «Парфумер». Таке використання чужого тексту (в книзі його подано російською мовою без лапок) Матіос пояснила постмодерними тенденціями у своїй прозі та тим, що він дуже гарно «лягав» саме в те місце тексту.
І у Рогози, і у Матіос образ Юлі, чи місіс Ю, не має тіней — він світлий, як білі передвиборчі намети і плакати Тимошенко. Саме тому виглядає доволі пласким і неправдоподібним. Якраз саме тому в читача відразу виникають думки про замовність такого тексту. Тим більше що й інші деталі анітрохи не суперечать «офіційній версії» помаранчевого розколу-розлучення. І у Рогози, і в Матіос головними злоробами є «любі друзі», які планомірно планують знищення симпатичної і чесної жінки-прем'єра, містер Ю не хоче їм вірити, проте вони його знають краще, тож переконують прилюдно лінчувати помічника, якому головна людина країни не так давно ставила найвищу оцінку. Відмінність книжок лише у тому, що у Матіос кінець книги натякає на щасливе завершення — вони знову будуть разом, у Рогози — надія на людей, які все розуміють та прийдуть самі. Книгу Рогози не рекомендовано читати неповнолітнім, оскiльки його герої говорять не літературною, а звичайною мовою політиків штибу папи — з матюками.
Чи можуть допомогти політикам набрати зайві бали художні тексти? Судячи з книги Чемериса, написаної про скромного і простого хлопця Вітю Януковича напередодні виборів 2004 року, для частини людей із сіл та містечок книга може справді стати «наставником і порадником». Проте, судячи з практики того ж Чемериса, люди більш-менш обізнані з політичним процесом (а зараз, дякувати вільнішій пресі, таких більше, ніж раніше) не змінюють свою точку зору про політика, але можуть змінити про письменника.
У Києві на станції метро «Звіринецька» в ніч з 1 на 2 травня з колійних стін демонтували стару назву «Дружби народів» та встановили два з чотирьох необхідних комплектів нової назви. >>
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
