21 листопада православні відзначають Собор святого архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних — архангелів Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Їєремиїла. Слово «собор» у назві цього свята має подвійний зміст. По-перше, це зібрання віруючих у церкві для спеціального богослужіння, присвяченого архістратигові Михаїлові, по-друге, саме свято присвячене «собору», тобто зібранню всього сонму ангелів. Ангел у перекладі з грецької мови означає вісник Божий, який є безтілесним розумним духом, невидимим і безсмертним. Архангели — це «вожді» поміж ангелами. Найголовніший у сонмі архангельському — архістратиг Михаїл, один із тих, хто подолав диявола.
Архангелів на іконах зображують у відповідності до роду їх служіння так: Михаїл штовхає ногами диявола, в лівій руці тримає зелену фінікову гілочку, у правій — списа (інколи вогненний меч) з білою хоругвою, на якій зображено хрест; Гавриїл — із райською гілкою, яку він приніс пресвятій діві Марії, або з ліхтарем у правій руці; Рафаїл тримає посудину з цілющим зіллям у лівій руці, а правою веде Товію, що несе рибу; Уриїл у піднятій правій руці тримає оголений меч на рівні грудей, в опущеній лівій — «вогняне полум'я»; Селафиїл — у стані молитви, зі складеними на грудях руками, дивиться вниз; Ієгудиїл у правій руці тримає золотий вінець, у лівій — бич із трьох червоних (або чорних) гілок; Варахиїл має одяг, оздоблений безліччю рожевих квітів; Ієремиїл тримає в руці терези. До речі, спис архістратига Михаїла, прикрашений білою хоругвою, символізує чистоту серця і вірність Богові, а хрест свідчить, що битва зі злими силами ведеться в ім'я Ісуса Христа.
Архістратига Михаїла вважають ангелом-охоронцем усіх християн, а українці вважають його покровителем Києва. Своїм захисником вважають його і мисливці, що витворили багато цікавих переказів та легенд про святого. Найпоширеніша з них пов'язана з віруванням, що найкраща та рушниця, яка побувала в руках у архістратига. Мовляв, одного разу гроза застала одного мисливця в лісі. Він відшукав ліщину (за переказом, це єдине дерево, під яким можна стояти під час грози), став під нею і почав чекати закінчення негоди. І побачив нечистого, який ховався від архістратига Михаїла. Тоді чоловік прицілився і влучив у чорного, від якого потому залишилася лише пляма смоли... Михайло подякував мисливцеві за допомогу і запропонував винагороду. Мисливець забажав рушницю архістратига, на що святий погодився, отож вони помінялися. Однак невдовзі мисливець вирішив повернути назад архістратигову рушницю, адже людині мати таку зброю було небезпечно. Отримавши назад свою рушницю, чоловік помітив, що вона набула чудодійної сили після того, як побувала в руках Михаїла. Тому цього дня мисливці йшли до церкви й перед іконою архістратига ставили свічку.
У центральних областях України про святого архістратига оповідають таку легенду: «Бог, створивши світ, поставив на чотирьох його кінцях янголів. Посадив Михаїлові на ліве плече вітер і доручив ним керувати. Тримає святий вітер за вуса — той ледве віє. А як пустить Михаїл вітрові вуса на хвилинку — то відразу ж зривається буря або завірюха. Тоді Михаїл знову мерщій хапає вітер за вуса. А коли б зовсім відпустив, то геть би світ змело». На Звенигородщині та в деяких селах Буковини, де є пасіки, в цей час справляють «меди» (празники). У суботу перед Михайлом скликають родичів та сусідів і поминають померлих.
Зазвичай на Михайла випадає перший сніг, і в народі з цього приводу кажуть: «Із Михайла зима морози кує», або ще — «Михайло приїхав на білому коні».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
